Господарський Кодекс України Закон № 436-IV (редакция вiд 02.06.2016)

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144)
{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 2424-IV від 04.02.2005, ВВР, 2005, № 11, ст.205
№ 2452-IV від 03.03.2005, ВВР, 2005, № 16, ст.257
№ 2454-IV від 03.03.2005, ВВР, 2005, № 16, ст.259
№ 2505-IV від 25.03.2005, ВВР, 2005, № 17, № 18-19, ст.267
№ 2664-IV від 16.06.2005, ВВР, 2005, № 31, ст.420
№ 2668-IV від 16.06.2005, ВВР, 2005, № 29, ст.384
№ 2705-IV від 23.06.2005, ВВР, 2005, № 33, ст.427
№ 2738-IV від 06.07.2005, ВВР, 2005, № 34, ст.434
№ 3164-IV від 01.12.2005, ВВР, 2006, № 12, ст.101
№ 3201-IV від 15.12.2005, ВВР, 2006, № 13, ст.110
№ 3202-IV від 15.12.2005, ВВР, 2006, № 14, ст.117
№ 3205-IV від 15.12.2005, ВВР, 2006, № 14, ст.118
№ 3480-IV від 23.02.2006, ВВР, 2006, № 31, ст.268
№ 3528-IV від 15.03.2006, ВВР, 2006, № 34, ст.291
№ 3541-IV від 15.03.2006, ВВР, 2006, № 35, ст.296
№ 133-V від 14.09.2006, ВВР, 2006, № 43, ст.414
№ 358-V від 16.11.2006, ВВР, 2007, № 2, ст.15
№ 424-V від 01.12.2006, ВВР, 2007, № 9, ст.67
№ 483-V від 15.12.2006, ВВР, 2007, № 9, ст.77
№ 549-V від 09.01.2007, ВВР, 2007, № 12, ст.106
№ 514-VI від 17.09.2008, ВВР, 2008, № 50-51, ст.384
№ 523-VI від 18.09.2008, ВВР, 2009, № 6, ст.21
№ 639-VI від 31.10.2008, ВВР, 2009, № 14, ст.181 - зміни діють не пізніше ніж до 1 січня 2011 року
№ 800-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, № 19, ст.257
№ 1070-VI від 05.03.2009, ВВР, 2009, № 30, ст.416
№ 1509-VI від 11.06.2009, ВВР, 2009, № 46, ст.700
№ 1617-VI від 24.07.2009, ВВР, 2010, № 2-3, ст.11
№ 1837-VI від 21.01.2010, ВВР, 2010, № 12, ст.120
№ 1873-VI від 11.02.2010, ВВР, 2010, № 18, ст.137
№ 2289-VI від 01.06.2010, ВВР, 2010, № 33, ст.471
№ 2435-VI від 06.07.2010, ВВР, 2010, № 46, ст.539
№ 2457-VI від 08.07.2010, ВВР, 2010, № 48, ст.564
№ 2510-VI від 09.09.2010, ВВР, 2011, № 4, ст.20
№ 2522-VI від 09.09.2010, ВВР, 2011, № 4, ст.26
№ 2592-VI від 07.10.2010, ВВР, 2011, № 10, ст.63
№ 2756-VI від 02.12.2010, ВВР, 2011, № 23, ст.160
№ 2850-VI від 22.12.2010, ВВР, 2011, № 28, ст.252
№ 3262-VI від 21.04.2011, ВВР, 2011, № 43, ст.445
№ 3263-VI від 21.04.2011, ВВР, 2011, № 43, ст.446
№ 3269-VI від 21.04.2011, ВВР, 2011, № 44, ст.458
№ 3322-VI від 12.05.2011, ВВР, 2011, № 45, ст.478
№ 3384-VI від 19.05.2011, ВВР, 2011, № 46, ст.512
№ 3531-VI від 16.06.2011, ВВР, 2012, № 4, ст.23
№ 3569-VI від 05.07.2011, ВВР, 2012, № 12-13, ст.76
№ 3610-VI від 07.07.2011, ВВР, 2012, № 7, ст.53
№ 3686-VI від 08.07.2011, ВВР, 2012, № 15, ст.92
№ 3713-VI від 08.09.2011, ВВР, 2012, № 15, ст.100
№ 4212-VI від 22.12.2011, ВВР, 2012, № 32-33, ст.413
№ 4220-VI від 22.12.2011, ВВР, 2012, № 29, ст.345
№ 4498-VI від 13.03.2012, ВВР, 2012, № 40, ст.480
№ 4618-VI від 22.03.2012, ВВР, 2013, № 3, ст.23
№ 4835-VI від 24.05.2012, ВВР, 2013, № 15, ст.112
№ 5007-VI від 21.06.2012, ВВР, 2013, № 19-20, ст.190
№ 5042-VI від 04.07.2012, ВВР, 2013, № 26, ст.264
№ 5044-VI від 04.07.2012, ВВР, 2013, № 25, ст.249
№ 5060-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, № 28, ст.295
№ 5063-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, № 28, ст.298
№ 5073-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, № 25, ст.252
№ 5080-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, № 29, ст.337
№ 5178-VI від 06.07.2012, ВВР, 2013, № 39, ст.517
№ 5203-VI від 06.09.2012, ВВР, 2013, № 32, ст.409
№ 5204-VI від 06.09.2012, ВВР, 2013, № 31, ст.369
№ 5213-VI від 06.09.2012, ВВР, 2013, № 32, ст.413
№ 5405-VI від 02.10.2012, ВВР, 2013, № 40, ст.540
№ 5463-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 4, ст.61
№ 5480-VI від 06.11.2012, ВВР, 2013, № 50, ст.696
№ 245-VII від 16.05.2013, ВВР, 2014, № 12, ст.178
№ 399-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 14, ст.255
№ 406-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.712
№ 642-VII від 10.10.2013, ВВР, 2014, № 22, ст.773
№ 663-VII від 24.10.2013, ВВР, 2014, № 22, ст.781}
{Щодо втрати чинності Закону № 2592-VI від 07.10.2010 додатково див. Закон №
763-VII від 23.02.2014,
ВВР, 2014, № 12, ст.189}
{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 1197-VII від 10.04.2014, ВВР, 2014, № 24, ст.883
№ 1206-VII від 15.04.2014, ВВР, 2014, № 24, ст.885
№ 1255-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 27, ст.912
№ 1258-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 28, ст.936
№ 1315-VII від 05.06.2014, ВВР, 2014, № 31, ст.1058
№ 1508-VII від 17.06.2014, ВВР, 2014, № 34, ст.1167
№ 1602-VII від 22.07.2014, ВВР, 2014, № 41-42, ст.2024
№ 1700-VII від 14.10.2014, ВВР, 2014, № 49, ст.2056
№ 1701-VII від 14.10.2014, ВВР, 2014, № 46, ст.2048
№ 1702-VII від 14.10.2014, ВВР, 2014, № 50-51, ст.2057
№ 191-VIII від 12.02.2015, ВВР, 2015, № 21, ст.133
№ 198-VIII від 12.02.2015, ВВР, 2015, № 17, ст.118
№ 222-VIII від 02.03.2015, ВВР, 2015, № 23, ст.158
№ 289-VIII від 07.04.2015, ВВР, 2015, № 25, ст.188
№ 310-VIII від 09.04.2015, ВВР, 2015, № 24, ст.185
№ 629-VIII від 16.07.2015, ВВР, 2015, № 43, ст.386
№ 922-VIII від 25.12.2015, ВВР, 2016, № 9, ст.89
№ 1390-VIII від 31.05.2016, ВВР, 2016, № 28, ст.531
№ 1405-VIII від 02.06.2016, ВВР, 2016, № 28, ст.533
№ 1540-VIII від 22.09.2016, ВВР, 2016, № 51, ст.833
№ 1670-VIII від 06.10.2016, ВВР, 2016, № 48, ст.808}
{У тексті Кодексу слова "статутний фонд" в усіх відмінках і числах замінено словами
"статутний капітал" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2850-VI від
22.12.2010}
{У тексті Кодексу слова "народне господарство" в усіх відмінках замінено словом
"економіка" у відповідному відмінку згідно із Законом № 4498-VI від 13.03.2012}
{У тексті Кодексу слова "орган державної податкової служби", "податковий орган" та "державний податковий орган" в усіх відмінках і числах замінено словами "орган доходів і зборів" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 406-VII від 04.07.2013}
{У тексті Кодексу слова "державний стандарт" в усіх відмінках та числах замінено словами "національний стандарт" у відповідному відмінку та числі згідно із Законом №
1602-VII від 22.07.2014}
Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.
Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Розділ I �

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ �

Глава 1 �

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ �

Стаття 1. Предмет регулювання
1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання
1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини
1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
4. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно- господарські та внутрішньогосподарські відносини.
5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно- господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин
1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:
майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом
України;
земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;
трудові відносини;
фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання;
відносини за участю суб’єктів господарювання, що виникають у процесі виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
{Частину першу статті 4 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом № 1702-VII від
14.10.2014}
2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила цього Кодексу.
Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання
1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.
3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Стаття 6. Загальні принципи господарювання
1. Загальними принципами господарювання в Україні є:
забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;
свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
захист національного товаровиробника;
заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської діяльності
1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Глава 2 �

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ І �

МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ �

ГОСПОДАРЮВАННЯ �

Стаття 8. Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності
1. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
2. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно- господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.
3. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Стаття 9. Форми реалізації державою економічної політики
1. У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.
2. Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей економіки, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.
3. Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку економіки.
4. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.
Стаття 10. Основні напрями економічної політики держави
1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:
структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі економіки, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;
інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети
структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;
амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;
політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;
цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;
антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;
бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у економіку, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;
податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення економіки економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;
валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.
2. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.
3. У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.
Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку
1. Здійснення державою економічної стратегії і тактики у сфері господарювання спрямовується на створення економічних, організаційних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку.
2. Законом визначаються принципи державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України, система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади і органів місцевого самоврядування у цих питаннях.
3. Основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про державні програми.
4. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до Конституції України розробляють і затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та здійснюють планування економічного і соціального розвитку цих одиниць.
5. Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.
Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської діяльності
1. Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
2. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:
державне замовлення;
{Абзац другий частини другої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом №
3205-IV від 15.12.2005}
ліцензування, патентування і квотування;
технічне регулювання;
{Абзац четвертий частини другої статті 12 в редакції Закону № 1315-VII від
05.06.2014}
застосування нормативів та лімітів;
регулювання цін і тарифів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
4. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.
Стаття 13. Державне замовлення
{Назва статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від 15.12.2005}
1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.
2. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.
3. Поставки продукції для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом.
{Абзац другий частини третьої статті 13 виключено на підставі Закону № 922-VIII
від 25.12.2015 - про введення в дію зміни див. пункт 1 розділу IX Закону № 922-VIII від
25.12.2015}
{Частину четверту статті 13 виключено на підставі Закону № 3205-IV від
15.12.2005}
5. Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення пріоритетних державних потреб визначаються законом.
6. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для пріоритетних державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.
{Стаття 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від 15.12.2005}
Стаття 14. Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності
1. Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
2. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.
3. Відносини, пов’язані з ліцензуванням видів господарської діяльності, регулюються законом.
{Частина третя статті 14 в редакції Закону № 222-VIII від 02.03.2015}
4. У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального
бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.
Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється законом.
5. У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
Стаття 15. Технічне регулювання у сфері господарювання
1. У сфері господарювання застосовуються технічні регламенти, стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови.
{Частина перша статті 15 в редакції Закону № 1315-VII від 05.06.2014}
2. Застосування стандартів, кодексів усталеної практики чи їх окремих положень є обов'язковим для:
{Абзац перший частини другої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом №
1315-VII від 05.06.2014}
суб'єктів господарювання, якщо обов’язковість застосування стандартів чи кодексів усталеної практики установлено нормативно-правовими актами;
{Абзац другий частини другої статті 15 в редакції Закону № 1315-VII від 05.06.2014}
учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти чи кодекси усталеної практики;
{Абзац третій частини другої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом №
1315-VII від 05.06.2014}
виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.
3. У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено технічними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.
{Стаття 15 в редакції Закону № 3164-IV від 01.12.2005}
Стаття 16. Дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання
1. Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.
2. Держава може здійснювати компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі.
3. Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначаються законом.
Стаття 17. Податки в механізмі державного регулювання господарської діяльності
1. Система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян.
2. З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати:
оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування; стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування; усунення подвійного оподаткування;
узгодженість з податковими системами інших країн.
3. Ставки податків мають нормативний характер і не можуть встановлюватись індивідуально для окремого суб'єкта господарювання.
4. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.
Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання
1. Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
2. Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
3. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.
4. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються цим
Кодексом та іншими законами.
Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю
1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
2. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього
Кодексу та закону.
3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;
цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;
монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;
земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
{Абзац сьомий частини третьої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом №
1315-VII від 05.06.2014}
споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;
зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.
4. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
5. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
6. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.
7. Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.
8. Усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.
Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, виділених на окремий баланс, подання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.
{Частина восьма статті 19 в редакції Закону № 1070-VI від 05.03.2009}
Стаття 20. Захист прав суб'єктів господарювання та споживачів
1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
2. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
3. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим
Кодексом, іншими законами.
Стаття 21. Об'єднання підприємців
1. З метою сприяння розвитку національної економіки, її інтеграції у світове господарство, а також створення сприятливих умов для підприємницької діяльності в Україні можуть створюватися торгово-промислові палати як добровільні об'єднання підприємців та організацій. Торгово-промислова палата є недержавною самоврядною статутною організацією, створеною на засадах членства, що має статус юридичної особи.
2. Держава сприяє торгово-промисловим палатам у виконанні ними статутних завдань.
3. Порядок утворення та діяльності торгово-промислових палат встановлюється законом.
4. Суб'єкти господарювання - роботодавці мають право на об'єднання в організації роботодавців для реалізації та захисту своїх прав.
5. Організації роботодавців є самоврядними статутними організаціями, що утворюються на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту законних інтересів роботодавців. Організації роботодавців можуть об'єднуватися у спілки та інші статутні об'єднання роботодавців.
6. Порядок утворення та засади діяльності організацій та об'єднань роботодавців визначаються законом.
Стаття 22. Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки
1. Держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.
2. Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
3. Повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом.
4. Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.
5. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
6. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.
7. Держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.
8. Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм.
9. Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу.
10. Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
11. Суб’єкт господарювання державного сектора економіки запроваджує антикорупційну програму у порядку, визначеному законом.
{Статтю 22 доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом № 1700-VII від
14.10.2014}
Стаття 23. Відносини суб'єктів господарювання з органами місцевого самоврядування
1. Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення
місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.
2. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах.
3. Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.
4. Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
5. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання недійсними актів підприємств, інших суб'єктів господарювання, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів місцевого самоврядування.
6. Органи, посадові та службові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед суб'єктами господарювання, підстави, види і порядок якої визначаються Конституцією України та законом.
7. Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.
Стаття 24. Особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки
1. Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
2. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління між зазначеними суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.
3. Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному капіталі яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
4. Законом можуть бути встановлені особливості здійснення антимонопольно- конкурентної політики щодо комунального сектора економіки, а також додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу і права комунальної власності при реалізації процедури банкрутства щодо суб'єктів господарювання комунального сектора економіки.
5. Органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом.
6. Суб’єкт господарювання комунального сектора економіки запроваджує антикорупційну програму у порядку, визначеному законом.
{Статтю 24 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 1700-VII від
14.10.2014}

Глава 3 �

ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТІВ �

ГОСПОДАРЮВАННЯ І СПОЖИВАЧІВ ВІД �

НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ �

Стаття 25. Конкуренція у сфері господарювання
1. Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.
2. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.
3. Уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.
4. Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.
Стаття 26. Обмеження конкуренції
1. Рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:
подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів господарювання;
подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;
подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;
здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.
2. Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються законом відповідно до цього Кодексу.
Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці
1. Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).
2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом.
3. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.
4. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.
5. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.
Стаття 28. Природні монополії
1. Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), - вважається природною монополією.
2. Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.
3. Законом про природні монополії визначаються сфери діяльності суб'єктів природних монополій, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють діяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулювання відносин, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участі суб'єктів природних монополій.
Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку
1. Зловживанням монопольним становищем вважаються:
нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку)
суб'єктів господарювання;
встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;
встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.
Стаття 30. Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання
1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:
встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;
розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;
усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
Стаття 31. Дискримінація суб'єктів господарювання
1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:
заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;
примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об'єднання;
прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;
встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;
надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;
обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;
встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців.
2. Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.
Стаття 32. Недобросовісна конкуренція
1. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
2. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.
3. Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.
Стаття 33. Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання
1. Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання визнаються: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама.
2. Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельної марки, інших позначень, а також належних іншій особі рекламних матеріалів тощо, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання.
3. Використання у комерційному найменуванні власного імені громадянина є правомірним, якщо до власного імені додається будь-який відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.
4. Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.
5. Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання зумовлено виключно їх функціональним застосуванням.
6. Дія частини п'ятої цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.
7. Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами (роботами, послугами) чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі у випадках, передбачених законом.
Стаття 34. Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції
1. Перешкодами у процесі конкуренції вважаються: дискредитація суб'єкта господарювання, нав'язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замовника).
2. Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
3. Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.
4. Схилянням до бойкоту суб'єкта господарювання вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних відносин із цим суб'єктом господарювання.
5. Схилянням постачальника до дискримінації покупця є спонукання, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця певних переваг без достатніх на це підстав.
6. Схилянням суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом іншого суб'єкта господарювання є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб
спонукання суб'єкта господарювання - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб'єкту господарювання - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.
7. Підкуп працівника постачальника - це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).
8. До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.
9. Підкуп працівника покупця (замовника) - це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.
10. До працівника покупця (замовника) прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця (замовника) про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.
Стаття 35. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції
1. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади.
Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею
1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.
2. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.
3. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.
4. Схилянням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до
розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.
5. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.
6. За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.
Стаття 37. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію
1. Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність суб'єкта господарювання згідно з цим Кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом.
Стаття 38. Правила професійної етики у конкуренції
1. Суб'єкти господарювання за сприяння заінтересованих організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер господарської діяльності, а також для певних галузей економіки. Правила професійної етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України.
2. Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватися при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.
Стаття 39. Захист прав споживачів
1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:
державний захист своїх прав; гарантований рівень споживання; належну якість товарів (робіт, послуг); безпеку товарів (робіт, послуг);
необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг);
відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами), у випадках, передбачених законом;
звернення до суду та інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів.
З метою захисту своїх прав та законних інтересів громадяни можуть об'єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
2. Держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
3. Права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками (виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав споживачів та іншими законодавчими актами.
4. Якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 40. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства
1. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.
2. З метою запобігання монопольному становищу окремих суб'єктів господарювання на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання, придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об'єднань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання у випадках, передбачених законодавством, здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. Підстави для надання згоди на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом.
3. У разі якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим шести місяців.
4. Примусовий поділ не застосовується у разі:
неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств або структурних підрозділів;
наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) становить менше тридцяти відсотків.
5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.
6. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.
7. Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, відшкодовуються з Державного бюджету України за позовом заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.
Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство
1. Законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів.
2. Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відносини, у яких беруть участь суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності проявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.
3. Законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополізмом на фінансових ринках і ринках цінних паперів.

Глава 4 �

ГОСПОДАРСЬКА КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ �

(ПІДПРИЄМНИЦТВО) �

Стаття 42. Підприємництво як вид господарської діяльності
1. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності
1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.
3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.
4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.
Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.
Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності
1. Підприємництво здійснюється на основі:
вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
вільного найму підприємцем працівників;
комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Стаття 45. Організаційні форми підприємництва
1. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.
2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами.
3. Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
Стаття 46. Право найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці
1. Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.
Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців
1. Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
2. Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для пріоритетних державних потреб.
{Частина друга статті 47 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від
15.12.2005}
3. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41
Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом.
4. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.
5. Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.
Стаття 48. Державна підтримка підприємництва
1. З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:
надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;
здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;
стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;
подають підприємцям інші види допомоги.
2. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.
Стаття 49. Відповідальність суб'єктів підприємництва
1. Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.
2. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
Стаття 50. Діяльність іноземних підприємців в Україні
1. Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами, громадянами визначаються цим Кодексом та іншими законами України.
2. У разі якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила щодо підприємництва, ніж ті, що передбачено законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. Правила міжнародних договорів України, чинних на момент прийняття Конституції України, застосовуються відповідно до Конституції України в порядку, визначеному цими міжнародними договорами.
Стаття 51. Припинення підприємницької діяльності
1. Підприємницька діяльність припиняється:
з власної ініціативи підприємця;
у разі закінчення строку дії ліцензії;
у разі припинення існування підприємця;
на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
2. Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповідно до вимог цього Кодексу.

Глава 5 �

НЕКОМЕРЦІЙНА ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ �

Стаття 52. Некомерційне господарювання
1. Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
2. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього Кодексу забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.
3. Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.
Стаття 53. Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності
1. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається цим Кодексом та іншими законами.
3. У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими регулюється підприємництво.
Стаття 54. Регулювання некомерційної господарської діяльності
1. На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
2. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) суб'єкт господарювання, що здійснює некомерційну господарську діяльність, зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, її оплату не нижчу від визначеного законом мінімального розміру, а також забезпечити інші соціальні гарантії, передбачені законом.

Розділ II �

СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ �

Глава 6 �

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ �

Стаття 55. Поняття суб'єкта господарювання
1. Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
2. Суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
{Пункт 3 частини другої статті 55 виключено на підставі Закону № 2424-IV від
04.02.2005}
3. Суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.
Суб’єктами мікропідприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб’єктами малого підприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.
{Статтю 55 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4618-VI від 22.03.2012}
4. Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
{Частина статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від
04.02.2005}
5. Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
6. Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
{Частина статті 55 в редакції Закону № 2424-IV від 04.02.2005}
Стаття 551. Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання
1. Ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними:
зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;
незареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;
зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;
зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
{Кодекс доповнено статтею 551 згідно із Законом № 2756-VI від 02.12.2010}
Стаття 56. Утворення суб'єкта господарювання
1. Суб’єкт господарювання - господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.
{Частина перша статті 56 в редакції Закону № 642-VII від 10.10.2013}
2. Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділу) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.
{Частина друга статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від
10.10.2013}
3. Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
4. Суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.
{Статтю 56 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 3262-VI від
21.04.2011}
5. Якщо суб'єкт господарювання створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.
{Статтю 56 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 3262-VI від 21.04.2011}
Стаття 57. Установчі документи
1. Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.
2. В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.
{Частина друга статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2452-IV від
03.03.2005}
3. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
4. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.
{Частина четверта статті 57 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2452-IV від
03.03.2005, № 2850-VI від 22.12.2010}
5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.
Стаття 58. Державна реєстрація суб'єкта господарювання
1. Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
2. Відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.
Відомості про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.
{Стаття 58 в редакції Закону № 2424-IV від 04.02.2005}
Стаття 581. Печатки суб’єкта господарювання
1. Суб’єкт господарювання може мати печатки.
2. Для виготовлення печаток одержання будь-яких документів дозвільного характеру не передбачається.
{Кодекс доповнено статтею 581 згідно із Законом № 1206-VII від 15.04.2014}
Стаття 59. Припинення суб'єкта господарювання
1. Припинення суб’єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.
{Стаття 59 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2756-VI від 02.12.2010, №
3384-VI від 19.05.2011, № 5463-VI від 16.10.2012, № 642-VII від 10.10.2013; в редакції
Закону № 1258-VII від 13.05.2014}
{Статтю 60 виключено на підставі Закону № 1258-VII від 13.05.2014}
{Статтю 61 виключено на підставі Закону № 1258-VII від 13.05.2014}

Глава 7

ПІДПРИЄМСТВО

Стаття 62. Підприємство як організаційна форма господарювання
1. Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
2. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
3. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки.
{Частина третя статті 62 в редакції Закону № 3262-VI від 21.04.2011}
4. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
{Частина четверта статті 62 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1206-VII від
15.04.2014}
5. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств
1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
державне підприємство, що діє на основі державної власності;
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності);
спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб’єктами співробітництва.
{Частину першу статті 63 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 1508-VII від
17.06.2014}
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
2. У разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в
Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
{Частина четверта статті 63 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1405-VIII
від 02.06.2016}
5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
{Частину сьому статті 63 виключено на підставі Закону № 4618-VI від 22.03.2012}
8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею
126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.
9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.
Стаття 64. Організаційна структура підприємства
1. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).
2. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.
3. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
4. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.
{Частина четверта статті 64 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від
04.02.2005}
5. Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 641. Кінцевий бенефіціарний власник (контролер) підприємства
{Назва статті 641 із змінами, внесеними згідно із Законом № 198-VIII від 12.02.2015}
1. Підприємства, крім державних та комунальних підприємств, зобов’язані встановлювати свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), регулярно оновлювати і зберігати інформацію про нього та надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязі, передбачених законом.
Термін "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" розуміється у значенні, що вживається в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
{Абзац другий частини першої статті 641 із змінами, внесеними згідно із Законом №
198-VIII від 12.02.2015}
{Кодекс доповнено статтею 641 згідно із Законом № 1701-VII від 14.10.2014; текст статті 641 із змінами, внесеними згідно із Законом № 198-VIII від 12.02.2015}
Стаття 65. Управління підприємством
1. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
2. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
3. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
{Частина третя статті 65 в редакції Закону № 1405-VIII від 02.06.2016}
4. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.
5. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
6. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.
7. На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.
8. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.
9. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.
10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.
Стаття 66. Майно підприємства
1. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
2. Джерелами формування майна підприємства є:
грошові та матеріальні внески засновників;
доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;
доходи від цінних паперів;
кредити банків та інших кредиторів;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;
інші джерела, не заборонені законодавством України.
3. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.
4. Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим
Кодексом, іншими законодавчими актами України.
5. Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.
6. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України.
7. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Стаття 67. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами
1. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
2. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
3. Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території
України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.
{Частина третя статті 67 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від
15.12.2005}
4. Державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
{Статтю 67 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 2457-VI від
08.07.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від 16.10.2012}
Стаття 68. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
1. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
2. Порядок використання коштів підприємства в іноземній валюті визначається цим
Кодексом та іншими законами.
3. Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.
Стаття 69. Соціальна діяльність підприємства
1. Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.
2. Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва.
3. Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства.
4. Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників.
5. Підприємство зобов'язане забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами
праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.
6. Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують.
7. Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією, незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків власник, підприємство добровільно чи за рішенням суду забезпечують сім'ю працівника допомогою відповідно до закону.
8. Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Стаття 70. Об'єднання підприємств
1. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
2. За рішенням Кабінету Міністрів України або органів, до повноважень яких належить управління державними або комунальними підприємствами, можуть утворюватися об'єднання підприємств на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
3. Види об'єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності визначаються цим Кодексом, інші питання їх діяльності регулюються законодавством України.
Стаття 71. Облік і звітність підприємства
1. Облік і звітність підприємства здійснюються відповідно до вимог статті 19 цього
Кодексу та інших нормативно-правових актів.
2. Відомості, не передбачені законом, підприємство надає органам державної влади, органам місцевого самоврядування, іншим підприємствам, установам, організаціям на договірній основі або в порядку, передбаченому установчими документами підприємства.
Стаття 72. Законодавство про підприємства
1. Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-
71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим
Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
2. Якщо чинним міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено правила інші, ніж ті, які передбачені законодавством про підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору.

Глава 8 �

ДЕРЖАВНІ ТА КОМУНАЛЬНІ УНІТАРНІ ПІДПРИЄМСТВА �

Стаття 73. Поняття державного унітарного підприємства
1. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
2. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
3. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
4. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова
"державне підприємство".
5. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.
6. Органами управління державного унітарного підприємства є:
керівник підприємства, який призначається (обирається) суб’єктом управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав);
наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і регулює діяльність керівника підприємства.
Наглядова рада державного унітарного підприємства утворюється за рішенням суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством. Порядок утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради державного унітарного підприємства (крім підприємств оборонно-промислового комплексу) та її комітетів визначається Кабінетом Міністрів України та переглядається не рідше ніж раз на п’ять років. Порядок утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради державного унітарного підприємства оборонно-промислового комплексу визначається відповідно до Закону України "Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі".
Особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом
України "Про управління об’єктами державної власності".
Особливості управління державним унітарним підприємством оборонно-промислового комплексу визначаються Законом України "Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі".
{Частина шоста статті 73 в редакції Закону № 1405-VIII від 02.06.2016}
7. Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати роботи підприємства.
8. Річна фінансова звітність державного унітарного підприємства може підлягати обов’язковій перевірці незалежним аудитором. Критерії відбору незалежного аудитора та критерії віднесення державних унітарних підприємств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, визначаються Кабінетом Міністрів України залежно від балансової вартості активів державних унітарних підприємств.
Державне унітарне підприємство оприлюднює інформацію про свою діяльність, крім випадків, встановлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб-сайті суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, у строки та в порядку, визначені Кабінетом Міністрів України. Доступ до таких веб-сторінок та веб-сайтів є цілодобовим і безоплатним.
Обов’язковому оприлюдненню підлягає така інформація:
цілі діяльності державного унітарного підприємства та стан їх досягнення;
квартальна, річна фінансова звітність державного унітарного підприємства за останні три роки, включаючи (за наявності) видатки на виконання некомерційних цілей державної політики та джерела їх фінансування;
аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності державного унітарного підприємства за останні три роки, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради державного унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством;
статут державного унітарного підприємства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли раніше;
біографічна довідка (включаючи професійну характеристику) керівника державного унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних);
біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) членів наглядової ради (у разі її утворення) державного унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах інших суб’єктів господарювання, а також зазначається, хто із членів наглядової ради державного унітарного підприємства є незалежним;
річні звіти наглядової ради та керівника державного унітарного підприємства;
структура, принципи формування і розмір винагороди керівника та членів наглядової ради державного унітарного підприємства, включаючи компенсаційні пакети і додаткові блага, які вони отримують (або на отримання яких мають право) під час виконання посадових обов’язків, а також у зв’язку із звільненням (термін "додаткове благо" вживається у значенні, визначеному в Податковому кодексі України);
рішення суб’єкта управління об’єктами державної власності щодо державного унітарного підприємства;
опис істотних передбачуваних факторів ризику, що можуть вплинути на операції та результати діяльності державного унітарного підприємства, та заходи щодо управління такими ризиками;
відомості про договори, учасником яких є державне унітарне підприємство, інформація про які підлягає оприлюдненню відповідно до Закону України "Про відкритість використання публічних коштів";
інформація про операції та зобов’язання державного унітарного підприємства з державним та/або місцевим бюджетом, державними та/або місцевими установами, підприємствами та організаціями, включаючи договірні зобов’язання державного унітарного підприємства (фінансові та нефінансові), що виникають у результаті державно- приватного партнерства.
Державне унітарне підприємство оприлюднює річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком щодо неї, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради державного унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством до 30 квітня року, що настає за звітним періодом.
Відповідальність за оприлюднення та достовірність інформації, визначеної цією статтею, несе керівник державного унітарного підприємства відповідно до законів України та умов укладеного з ним контракту.
{Cтаттю 73 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
9. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Стаття 731. Господарське зобов’язання державного унітарного підприємства, щодо вчинення якого є заінтересованість
1. Господарське зобов’язання державного унітарного підприємства, предмет якого підпадає під ознаки, визначені частиною третьою цієї статті, і яке укладається з особою, заінтересованою у його вчиненні, від імені або за рахунок, або в інтересах такої особи, є господарським зобов’язанням, щодо вчинення якого є заінтересованість.
2. Особою, заінтересованою у вчиненні господарського зобов’язання, є:
посадова особа органів управління державного унітарного підприємства;
посадова особа органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, якщо така особа є особою, відповідальною за прийняття рішення щодо надання згоди на вчинення таким державним унітарним підприємством господарського договору;
член сім’ї посадової особи, зазначеної в абзацах другому і третьому цієї частини, - чоловік (дружина), особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини);
юридична особа, в якій будь-яка з осіб, зазначених в абзацах другому - четвертому цієї частини, є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) або членом органу управління, органу, який здійснює функції контролю та/або нагляду.
Особи (разом або окремо), зазначені в абзацах другому - п’ятому цієї частини, мають відповідати принаймні одній із таких ознак:
бути сторонами такого господарського зобов’язання або членами виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;
отримувати винагороду за вчинення такого господарського зобов’язання від державного унітарного підприємства (посадових осіб органів управління державного унітарного підприємства) або від особи, яка є стороною господарського зобов’язання;
внаслідок такого господарського зобов’язання набувати майно, будь-які майнові права, вигоди або блага;
брати участь у господарському зобов’язанні як представники або посередники (крім представництва державного унітарного підприємства посадовими особами).
3. Дія цієї статті поширюється на господарські зобов’язання державних унітарних підприємств, предметом яких є:
відчуження або придбання за одним договором або декількома пов’язаними договорами товарів або іншого майна, балансова вартість якого перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання державним унітарним підприємством у власність товарів або майна безоплатно або за одну гривню);
передача або отримання в оренду, інше платне користування товарів або майна, балансова вартість яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання;
передача державним унітарним підприємством у безоплатне користування товарів або іншого майна, балансова вартість якого перевищує 20 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання;
виконання або замовлення робіт або надання послуг, ринкова вартість яких перевищує
100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання державним унітарним підприємством результатів робіт або послуг безоплатно або за одну гривню);
надання або отримання позики, іншого фінансування на поворотній, безповоротній або частково поворотній основі на суму, що перевищує 50 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання державним унітарним підприємством позики або іншого фінансування безоплатно або за одну гривню);
надання державним унітарним підприємством застави, поручительства або іншого забезпечення виконання зобов’язань, розмір яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання.
Статутом державного унітарного підприємства може бути встановлено нижче граничне значення вартості майна, робіт або послуг чи суми коштів, що є предметом господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість.
4. Господарське зобов’язання із заінтересованістю підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.
Особа, яка є заінтересованою у вчиненні господарського зобов’язання, повинна протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у неї заінтересованості, але до вчинення господарського зобов’язання, подати на розгляд наглядової ради, а у випадках, передбачених частиною дев’ятою цієї статті, - органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство:
проект господарського зобов’язання із зазначенням вартості одиниці товару або послуг, якщо вона передбачена господарським зобов’язанням, і загальної суми господарського зобов’язання, передбаченого частиною третьою цієї статті;
інформацію з посиланням на конкретні норми частини другої цієї статті із зазначенням ознаки заінтересованості особи у вчиненні господарського зобов’язання.
5. Наглядова рада державного унітарного підприємства протягом 10 робочих днів з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті, приймає одне з таких рішень:
про надання згоди на вчинення господарського зобов’язання;
про відмову у вчиненні відповідного господарського зобов’язання;
про передачу питання на розгляд органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
6. Наглядова рада або орган, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, з метою проведення оцінки господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, на відповідність його умов звичайним ринковим умовам може залучити суб’єкта оціночної діяльності.
7. Якщо заінтересована у вчиненні господарського зобов’язання особа є членом наглядової ради державного унітарного підприємства, вона не має права голосу під час прийняття рішення щодо надання згоди на вчинення такого господарського зобов’язання.
Якщо заінтересована у вчиненні господарського зобов’язання особа є особою, зазначеною в абзаці третьому частини другої цієї статті, вирішення конфлікту інтересів відбувається в порядку, передбаченому законодавством про запобігання корупції.
8. Рішення про надання згоди на вчинення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, приймається більшістю голосів членів наглядової ради, які не є заінтересованими у вчиненні такого господарського зобов’язання.
9. Рішення про надання згоди на вчинення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, виноситься на розгляд органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, якщо:
на підприємстві не утворена наглядова рада;
наглядова рада ухвалила рішення про передачу питання на розгляд органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, із зазначенням мотивів такого рішення;
більшість членів наглядової ради є заінтересованими у вчиненні господарського зобов’язання;
балансова вартість майна або послуг чи сума коштів, що підлягають наданню, відчуженню, отриманню або передачі відповідно до господарського зобов’язання, передбаченого частиною третьою цієї статті, перевищує 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності підприємства;
предметом договору є нерухоме або інше майно, якщо режим його оренди або відчуження регулюється спеціальним законодавством.
10. Якщо наглядова рада або орган, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, не прийняли жодного рішення протягом 10 робочих днів з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті, господарське зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, вважається схваленим.
У разі якщо з метою проведення оцінки господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, на відповідність його умов звичайним ринковим умовам залучається суб’єкт оціночної діяльності, строк прийняття рішення наглядовою радою або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство, збільшується на період часу, необхідного для здійснення оцінки, але не більш як на 30 календарних днів, які обчислюються з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті.
11. Господарське зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами четвертою - десятою цієї статті, створює, змінює, припиняє права та обов’язки його сторін лише у разі подальшого схвалення такого господарського зобов’язання наглядовою радою державного унітарного підприємства або органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство. У разі неотримання подальшого схвалення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, таке зобов’язання може бути визнано судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
12. Подальше схвалення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, створює, змінює, припиняє права та обов’язки державного унітарного підприємства з дня вчинення такого господарського зобов’язання.
13. Відповідальність за шкоду, заподіяну державному унітарному підприємству господарським зобов’язанням, щодо вчинення якого є заінтересованість, вчиненим з порушенням вимог цієї статті, несе особа, заінтересована у вчиненні державним унітарним підприємством такого господарського зобов’язання.
14. Керівник (виконавчий орган) державного унітарного підприємства або особа, спеціально уповноважена керівником (виконавчим органом) або установчими документами державного унітарного підприємства, у разі порушення ними вимог, передбачених цією статтею, підлягають адміністративній та дисциплінарній відповідальності за неналежне виконання своїх посадових обов’язків, а також мають відшкодувати шкоду, заподіяну їхніми діями державному унітарному підприємству.
{Кодекс доповнено статтею 731 згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Стаття 732. Значні господарські зобов’язання державного унітарного підприємства
1. Значним господарським зобов’язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов’язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності.
Статутом державного унітарного підприємства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення господарського зобов’язання до значного господарського зобов’язання.
Значне господарське зобов’язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.
2. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов’язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до
25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається наглядовою радою (у разі її утворення) або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
3. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов’язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
4. Забороняється ділити предмет господарського зобов’язання з метою ухилення від передбаченого цією статтею порядку прийняття рішень про вчинення значного господарського зобов’язання.
5. Значне господарське зобов’язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою - четвертою цієї статті, може бути визнане судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
6. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, має прийматися за правилами, встановленими цією статтею.
{Кодекс доповнено статтею 732 згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
Стаття 74. Державне комерційне підприємство
1. Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
{Частина перша статті 74 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2664-IV від
16.06.2005, № 3262-VI від 21.04.2011}
2. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
3. Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом.
Статутний капітал державного комерційного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.
{Частина третя статті 74 в редакції Закону № 3263-VI від 21.04.2011}
{Частину четверту статті 74 виключено на підставі Закону № 3263-VI від
21.04.2011}
{Зміни до частини четвертої статті 74 див. в Законі № 3262-VI від 21.04.2011}
5. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
6. Збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.
7. Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
{Частина сьома статті 74 в редакції Закону № 4498-VI від 13.03.2012}
Стаття 75. Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств
1. Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.
{Абзац другий частини першої статті 75 виключено на підставі Закону № 5044-VI від
04.07.2012}
Державне підприємство, його дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державному підприємству, об’єднання таких підприємств, у разі здійснення ними закупівель за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує межі, визначені частиною першою статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі", оприлюднюють на веб-порталі Уповноваженого органу, визначеного Законом України "Про публічні закупівлі", звіт про укладення договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти підприємств та інформацію про зміну його істотних умов не пізніше ніж через сім днів з дня укладення договору про закупівлю або внесення змін до нього. У звіті
обов’язково зазначаються: найменування, кількість товару та місце його поставки, вид робіт і місце їх виконання або вид послуг і місце їх надання, інформація про технічні та якісні характеристики товарів, робіт і послуг, найменування і місцезнаходження постачальника, виконавця робіт і надавача послуг, з яким укладено договір, ціна за одиницю товару, робіт і послуг та сума, визначена в договорі, дата укладення договору, строк поставки товарів, виконання робіт і надання послуг тощо.
{Частину першу статті 75 доповнено абзацом згідно із Законом № 1197-VII від
10.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 922-VIII від 25.12.2015 - щодо введення в дію зміни див. пункт 1 розділу IX Закону № 922-VIII від 25.12.2015}
{Частина перша статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від
15.12.2005}
2. Основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів.
Фінансовий план підлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому, якщо інше не передбачено законом:
{Абзац другий частини другої статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом №
5213-VI від 06.09.2012}
підприємств, що є суб’єктами природних монополій, та підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, - Кабінетом Міністрів України;
інших підприємств - органами, до сфери управління яких вони належать.
Підприємства електроенергетики, ліцензована діяльність яких регулюється шляхом затвердження національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, складають фінансові плани з урахуванням затвердженої цією комісією структури тарифів на електричну та теплову енергію. Фінансові плани таких підприємств підлягають затвердженню до 31 грудня року, що передує плановому.
За несвоєчасне подання на розгляд, погодження або затвердження річного фінансового плану та звіту про його виконання посадові особи державного комерційного підприємства несуть адміністративну відповідальність, установлену законом.
{Частина друга статті 75 в редакції Закону № 4498-VI від 13.03.2012}
3. Органи, до сфери управління яких входять державні комерційні підприємства, надають центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, до 1 вересня року, що передує планованому, зведені показники фінансових планів та фінансові плани у розрізі окремих державних комерційних підприємств, які входять до сфери їх управління.
{Частина третя статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4498-VI від
13.03.2012, № 5463-VI від 16.10.2012}
4. Форма та методичні рекомендації по розробці фінансового плану затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку.
{Частина четверта статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від
16.10.2012}
5. Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених
законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.
Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.
{Частину п'яту статті 75 доповнено абзацом згідно із Законом № 549-V від
09.01.2007}
Фонд державного майна України виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
{Частину п'яту статті 75 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 3713-VI від
08.09.2011}
{Частина п'ята статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 549-V від
09.01.2007}
6. Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану, якщо інше не передбачено законом.
Кошти, одержані від продажу нерухомого майна, за вирахуванням балансової (залишкової) вартості такого майна, якщо інше не встановлено законом, зараховуються до загального фонду Державного бюджету України.
{Частину шосту статті 75 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 3713-VI
від 08.09.2011}
{Частина шоста статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3713-VI від
08.09.2011}
7. Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.
8. Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу)
спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю:
амортизаційний фонд;
фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд;
інші фонди, передбачені статутом підприємства.
Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.
9. Розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та інших законів. �
10. В фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України.
11. Органи, до сфери управління яких відносяться державні комерційні підприємства, до 15 липня року, що передує плановому, надають Кабінету Міністрів України інформацію про обсяги перерахування прибутку державних комерційних підприємств для їх врахування при формуванні державного бюджету.
12. У разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов'язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом.
13. Інші особливості господарської та соціальної діяльності державних комерційних підприємств визначаються законом.
{Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2505-IV від 25.03.2005; в редакції Закону № 2668-IV від 16.06.2005}
Стаття 76. Казенне підприємство
1. Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких:
законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;
за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;
переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;
приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.
2. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.
3. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління.
{Частина третя статті 76 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3262-VI від
21.04.2011}
4. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.
5. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.
6. Найменування казенного підприємства повинно містити слова "казенне підприємство".
Стаття 77. Особливості господарської діяльності казенних підприємств
1. Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить.
2. Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
{Абзац другий частини другої статті 77 виключено на підставі Закону № 5044-VI від
04.07.2012}
Казенне комерційне підприємство, його дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить казенному комерційному підприємству, у разі здійснення ними закупівель та за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує межі, визначені частиною першою статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі", оприлюднюють на веб-порталі Уповноваженого органу, визначеного Законом України "Про публічні закупівлі", звіт про укладення договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти підприємств та інформацію про зміну його істотних умов не пізніше ніж через сім днів з дня укладення договору про закупівлю або внесення змін до нього. У звіті обов’язково зазначаються: найменування, кількість товару та місце його поставки, вид робіт і місце їх виконання або вид послуг і місце їх надання, інформація про технічні та якісні характеристики товарів, робіт і послуг, найменування і місцезнаходження постачальника, виконавця робіт і надавача послуг, з яким укладено договір, ціна за одиницю товару, робіт і послуг та сума, визначена в договорі, дата укладення договору, строк поставки товарів, виконання робіт і надання послуг тощо.
{Частину другу статті 77 доповнено абзацом згідно із Законом № 1197-VII від
10.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 922-VIII від 25.12.2015 - щодо введення в дію зміни див. пункт 1 розділу IX Закону № 922-VIII від 25.12.2015}
3. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.
4. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.
Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.
{Частину четверту статті 77 доповнено абзацом згідно із Законом № 549-V від
09.01.2007}
Фонд державного майна України виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
{Частину четверту статті 77 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 3713- VI від 08.09.2011}
5. Джерелами формування майна казенного підприємства є:
державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України;
кредити банків;
частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності, передбачена статутом;
інші джерела, не заборонені законом.
6. Казенне підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого входить підприємство.
7. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.
8. Порядок розподілу та використання прибутку (доходу) казенного підприємства визначається фінансовим планом, який затверджується у порядку, встановленому статтею
75 цього Кодексу для державних комерційних підприємств.
{Частина восьма статті 77 в редакції Законів № 2505-IV від 25.03.2005, № 2668-IV
від 16.06.2005}
9. Інші особливості господарської та соціальної діяльності казенних підприємств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства та іншими законодавчими актами.
Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства
1. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.
2. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
3. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
4. Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.
Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.
{Частина четверта статті 78 в редакції Закону № 3263-VI від 21.04.2011}
5. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.
6. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.
7. Органами управління комунального унітарного підприємства є:
керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав);
наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і спрямовує діяльність керівника підприємства.
Наглядова рада комунального унітарного підприємства утворюється за рішенням органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство. Критерії, відповідно до яких утворення наглядової ради комунального унітарного підприємства є обов’язковим, а також порядок утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради та її комітетів, порядок призначення членів наглядової ради затверджуються рішенням відповідної місцевої ради.
{Частина сьома статті 78 в редакції Закону № 1405-VIII від 02.06.2016}
8. Річна фінансова звітність комунального унітарного підприємства може підлягати обов’язковій перевірці незалежним аудитором в порядку, передбаченому рішенням відповідної місцевої ради. Критерії відбору незалежного аудитора та критерії віднесення комунальних унітарних підприємств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, встановлюються рішенням відповідної місцевої ради.
Комунальне унітарне підприємство оприлюднює інформацію про свою діяльність, крім випадків, установлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб- сайті) або на офіційному веб-сайті суб’єкта управління об’єктами комунальної власності, що здійснює функції з управління підприємством, у строки та в порядку, визначені рішенням відповідної місцевої ради. Доступ до таких веб-сторінок та веб-сайтів є цілодобовим і безоплатним.
Обов’язковому оприлюдненню підлягає така інформація:
цілі діяльності комунального унітарного підприємства;
квартальна, річна фінансова звітність комунального унітарного підприємства за останні три роки, включаючи (за наявності) видатки на виконання некомерційних цілей державної політики та джерела їх фінансування;
аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності комунального унітарного підприємства за останні три роки, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради комунального унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами комунальної власності, що здійснює функції з управління підприємством;
статут комунального унітарного підприємства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли раніше;
біографічна довідка (включаючи професійну характеристику) керівника комунального унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних);
біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) членів наглядової ради (у разі її утворення) комунального унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах інших суб’єктів господарювання, а також зазначається, хто із членів наглядової ради комунального унітарного підприємства є незалежним;
річні звіти керівника та наглядової ради (у разі її утворення) комунального унітарного підприємства;
структура, принципи формування і розмір винагороди керівника та членів наглядової ради комунального унітарного підприємства, включаючи компенсаційні пакети і додаткові
блага, які вони отримують (або на отримання яких мають право) під час виконання посадових обов’язків, а також у зв’язку із звільненням;
рішення суб’єкта управління об’єктами комунальної власності щодо комунального унітарного підприємства;
опис істотних передбачуваних факторів ризику, що можуть вплинути на операції та результати діяльності комунального унітарного підприємства, та заходи щодо управління такими ризиками;
відомості про договори, учасником яких є комунальне унітарне підприємство, інформація про які підлягає оприлюдненню відповідно до Закону України "Про відкритість використання публічних коштів";
інформація про операції та зобов’язання комунального унітарного підприємства з державним та/або місцевим бюджетом, державними та/або місцевими установами, підприємствами та організаціями, включаючи договірні зобов’язання комунального унітарного підприємства (фінансові та нефінансові), що виникають у результаті державно- приватного партнерства.
Комунальне унітарне підприємство оприлюднює річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком щодо неї, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради комунального унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами комунальної власності, що здійснює функції з управління підприємством до 30 квітня року, що настає за звітним періодом.
Відповідальність за оприлюднення та достовірність інформації, визначеної цією статтею, несе керівник комунального унітарного підприємства відповідно до законів України та умов укладеного з ним контракту.
{Статтю 78 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
9. Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.
10. Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
{Абзац другий частини статті 78 виключено на підставі Закону № 5044-VI від
04.07.2012}
Комунальне унітарне підприємство, його дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить комунальному підприємству, у разі здійснення ними закупівель та за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує межі, визначені частиною першою статті 2
Закону України "Про публічні закупівлі", оприлюднюють на веб-порталі Уповноваженого органу, визначеного Законом України "Про публічні закупівлі", звіт про укладення договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти підприємств та інформацію про зміну його істотних умов не пізніше ніж через сім днів з дня укладення договору про закупівлю або внесення змін до нього. У звіті обов’язково зазначаються: найменування, кількість товару та місце його поставки, вид робіт і місце їх виконання або вид послуг і місце їх надання, інформація про технічні та якісні характеристики товарів, робіт і послуг, найменування і місцезнаходження постачальника, виконавця робіт і надавача послуг, з яким укладено договір, ціна за одиницю товару, робіт і послуг та сума, визначена в договорі, дата укладення договору, строк поставки товарів, виконання робіт і надання послуг тощо.
{Частину статті 78 доповнено абзацом згідно із Законом № 1197-VII від 10.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 922-VIII від 25.12.2015 - щодо введення в дію зміни див. пункт 1 розділу IX Закону № 922-VIII від 25.12.2015}
Стаття 781. Господарське зобов’язання комунального унітарного підприємства, щодо вчинення якого є заінтересованість
1. Господарське зобов’язання комунального унітарного підприємства, предмет якого підпадає під ознаки, визначені частиною третьою цієї статті, і яке укладається з особою, заінтересованою у його вчиненні, від імені або за рахунок або в інтересах такої особи, є господарським зобов’язанням, щодо вчинення якого є заінтересованість.
2. Особою, заінтересованою у вчиненні господарського зобов’язання, є:
посадова особа органів управління комунального унітарного підприємства;
посадова особа органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, якщо така особа є особою, відповідальною за прийняття рішення щодо надання згоди на вчинення таким комунальним унітарним підприємством господарського договору;
член сім’ї посадової особи, зазначеної в абзацах другому і третьому цієї частини, - чоловік (дружина), особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини);
юридична особа, в якій будь-яка з осіб, зазначених в абзацах другому - четвертому цієї частини, є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) або членом органу управління.
Особи (разом або окремо), зазначені в абзацах другому - п’ятому цієї частини, мають відповідати принаймні одній із таких ознак:
бути сторонами такого господарського зобов’язання або членами виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;
отримувати винагороду за вчинення такого господарського зобов’язання від комунального унітарного підприємства (посадових осіб органів управління комунального унітарного підприємства) або від особи, яка є стороною господарського зобов’язання;
внаслідок такого господарського зобов’язання набувати майно, будь-які майнові права, вигоди або блага;
брати участь у господарському зобов’язанні як представники або посередники (крім представництва комунального унітарного підприємства посадовими особами).
3. Дія цієї статті поширюється на господарські зобов’язання комунальних унітарних підприємств, предметом яких є:
відчуження або придбання за одним договором або декількома пов’язаними договорами товарів або іншого майна, балансова вартість якого перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання комунальним унітарним підприємством у власність товарів або майна безоплатно або за одну гривню);
передача або отримання в оренду, інше платне користування товарів або майна, балансова вартість яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання;
передача комунальним унітарним підприємством у безоплатне користування третім особам товарів або іншого майна, балансова вартість якого перевищує 20 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання;
виконання або замовлення робіт або надання послуг, ринкова вартість яких перевищує
100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання комунальним унітарним підприємством результатів робіт або послуг безоплатно або за одну гривню);
надання або отримання позики, іншого фінансування на поворотній основі на суму, що перевищує 50 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання (крім випадків отримання комунальним унітарним підприємством позики або іншого фінансування безоплатно або за одну гривню);
надання комунальним унітарним підприємством застави, поручительства або іншого забезпечення виконання зобов’язань, розмір яких перевищує 100 мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому вчиняється відповідне господарське зобов’язання.
Статутом комунального унітарного підприємства може бути встановлено нижче граничне значення щодо вартості майна, робіт або послуг чи суми коштів, що є предметом господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість.
4. Особа, яка є заінтересованою у вчиненні господарського зобов’язання, повинна протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у неї заінтересованості, але до вчинення господарського зобов’язання, подати на розгляд наглядової ради, а у випадках, передбачених частиною дев’ятою цієї статті, - органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство:
проект господарського зобов’язання із зазначенням вартості одиниці товару або послуг, якщо вона передбачена господарським зобов’язанням, і загальної суми господарського зобов’язання, передбаченого частиною третьою цієї статті;
інформацію з посиланням на конкретні норми частини другої цієї статті із зазначенням ознаки заінтересованості особи у вчиненні господарського зобов’язання.
5. Наглядова рада комунального унітарного підприємства протягом 10 робочих днів з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті, приймає одне з таких рішень:
про надання згоди на вчинення відповідного господарського зобов’язання;
про відмову у вчиненні відповідного господарського зобов’язання;
про передачу питання на розгляд органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство.
6. Наглядова рада або орган, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, з метою проведення оцінки господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, на відповідність його умов звичайним ринковим умовам може залучити суб’єкта оціночної діяльності.
7. Якщо заінтересована у вчиненні господарського зобов’язання особа є членом наглядової ради комунального унітарного підприємства, вона не має права голосу під час прийняття рішення щодо надання згоди на вчинення такого господарського зобов’язання.
Якщо заінтересована у вчиненні господарського зобов’язання особа є особою, зазначеною в абзаці третьому частини другої цієї статті, вирішення конфлікту інтересів відбувається в порядку, передбаченому законодавством про запобігання корупції.
8. Рішення про надання згоди на вчинення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, приймається більшістю голосів членів наглядової ради, які не є заінтересованими у вчиненні такого господарського зобов’язання.
9. Рішення про надання згоди на вчинення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, виноситься на розгляд органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, якщо:
на підприємстві не утворена наглядова рада;
наглядова рада ухвалила рішення про передачу питання на розгляд органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, із зазначенням мотивів такого рішення;
більшість членів наглядової ради є заінтересованими у вчиненні господарського зобов’язання;
балансова вартість майна або послуг чи сума коштів, що підлягають наданню, відчуженню, отриманню або передачі відповідно до господарського зобов’язання, передбаченого частиною третьою цієї статті, перевищує 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності підприємства;
предметом договору є нерухоме або інше майно, якщо режим його оренди або відчуження регулюється спеціальним законодавством.
10. Якщо наглядова рада або орган, до сфери управління якого належить підприємство комунальної власності, не прийняли жодного рішення протягом 10 робочих днів з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті, господарське зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, вважається схваленим.
У разі якщо з метою проведення оцінки господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, на відповідність його умов звичайним ринковим умовам залучається суб’єкт оціночної діяльності, строк прийняття рішення наглядовою радою або органом, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, збільшується на період часу, необхідного для здійснення оцінки, але не більш як на 30 календарних днів, які обчислюються з дня отримання інформації, передбаченої частиною четвертою цієї статті.
11. Господарське зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, вчинене з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє права та обов’язки його сторін лише у разі подальшого схвалення такого господарського зобов’язання у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення. У разі неотримання подальшого схвалення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, таке зобов’язання визнається судом недійсним за позовом комунального унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить підприємство комунальної власності.
12. Подальше схвалення господарського зобов’язання, щодо вчинення якого є заінтересованість, в порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє права та обов’язки комунального унітарного підприємства з дня вчинення такого господарського зобов’язання.
13. Відповідальність за шкоду, заподіяну комунальному унітарному підприємству господарським зобов’язанням, щодо вчинення якого є заінтересованість, вчиненим з
порушенням вимог цієї статті, несе особа, заінтересована у вчиненні комунальним унітарним підприємством такого господарського зобов’язання.
14. Керівник (виконавчий орган) комунального унітарного підприємства або особа, спеціально уповноважена керівником (виконавчим органом) або установчими документами комунального унітарного підприємства, у разі порушення ними вимог, передбачених цією статтею, підлягають адміністративній, дисциплінарній відповідальності за неналежне виконання своїх посадових обов’язків, а також мають відшкодувати шкоду, заподіяну їхніми діями комунальному унітарному підприємству";
{Кодекс доповнено статтею 781 згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}

Глава 9 �

ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА �

Стаття 79. Поняття господарського товариства
1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
2. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.
3. Господарські товариства є юридичними особами.
4. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.
5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.
{Абзац другий частини п'ятої статті 79 виключено на підставі Закону № 5044-VI від
04.07.2012}
Господарське товариство, державна частка у статутному капіталі якого перевищує 50 відсотків, його дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить господарському товариству, державна частка у статутному капіталі якого перевищує 50 відсотків, у разі здійснення ними закупівель та за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує межі, визначені частиною першою статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі", оприлюднюють на веб-порталі Уповноваженого органу, визначеного Законом України "Про публічні закупівлі", звіт про укладення договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за кошти підприємств та інформацію про зміну його істотних умов не пізніше ніж через сім днів з дня укладення договору про закупівлю або внесення змін до нього. У звіті обов’язково зазначаються: найменування, кількість товару та місце його поставки, вид робіт і місце їх виконання або вид послуг і місце їх надання, інформація про технічні та якісні характеристики товарів, робіт і послуг, найменування і місцезнаходження постачальника, виконавця робіт і надавача послуг, з яким укладено договір, ціна за одиницю товару, робіт і послуг та сума, визначена в договорі, дата укладення договору, строк поставки товарів, виконання робіт і надання послуг тощо.
{Частину п'яту статті 79 доповнено абзацом згідно із Законом № 1197-VII від
10.04.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 922-VIII від 25.12.2015 - щодо введення в дію зміни див. пункт 1 розділу IX Закону № 922-VIII від 25.12.2015}
{Частина п'ята статті 79 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від
15.12.2005}
Стаття 80. Види господарських товариств
1. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
2. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій, крім випадків, визначених законом.
{Частина друга статті 80 із змінами, внесеними згідно із Законом № 629-VIII від
16.07.2015}
3. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
4. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
5. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).
7. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.
{Статтю 81 виключено на підставі Закону № 514-VI від 17.09.2008}
Стаття 82. Установчі документи господарського товариства
1. Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.
2. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік
питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу.
3. Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.
4. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.
5. Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
6. Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.
7. До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.
8. Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.
9. Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.
10. Господарське товариство може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Якщо господарське товариство створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про вид товариства, його найменування, місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, склад засновників та учасників, розмір статутного (складеного) капіталу, розмір часток кожного з учасників, порядок внесення ними вкладів, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.
{Статтю 82 доповнено частиною десятою згідно із Законом № 3262-VI від
21.04.2011}
Стаття 83. Державна реєстрація господарського товариства
1. Державна реєстрація господарського товариства здійснюється відповідно до закону.
{Частина перша статті 83 в редакції Закону № 2424-IV від 04.02.2005}
2. Особливості реєстрації господарських товариств, які здійснюють банківську і страхову діяльність, а також професійну діяльність на ринку цінних паперів, визначаються цим Кодексом та відповідними законами.
3. Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.
4. Зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.
{Частина четверта статті 83 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від
04.02.2005}
Стаття 84. Наслідки укладення угод до реєстрації господарського товариства
1. Господарське товариство може відкривати рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди лише після його державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством в порядку, визначеному законом та установчими документами.
2. Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і в подальшому не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.
Стаття 85. Власність господарського товариства
1. Господарське товариство є власником:
майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;
іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.
Стаття 86. Вклади учасників та засновників господарського товариства
1. Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.
2. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному капіталі товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.
3. Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом. Фінансовий стан засновників - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного капіталу господарського товариства у випадках, передбачених законом, має бути перевірений незалежним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників - громадян має бути підтверджений довідкою органу доходів і зборів про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію).
{Частина третя статті 86 із змінами, внесеними згідно із Законом № 639-VI від
31.10.2008 - зміни діють не пізніше ніж до 1 січня 2011 року; в редакції Закону № 1873-VI від 11.02.2010; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2457-VI від 08.07.2010, № 2756- VI від 02.12.2010, № 406-VII від 04.07.2013}
Стаття 87. Статутний капітал та фонди господарського товариства
{Назва статті 87 в редакції Закону № 2850-VI від 22.12.2010}
1. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства.
2. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу в порядку, встановленому цим Кодексом та законом, прийнятим відповідно до нього.
3. Рішення товариства про зміни розміру статутного капіталу набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.
4. У господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як п'ятнадцять відсотків статутного капіталу, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п'яти відсотків суми прибутку товариства.
{Частина четверта статті 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 514-VI від
17.09.2008}
5. Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.
Стаття 88. Права і обов'язки учасників господарського товариства
1. Учасники господарського товариства мають право:
брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами;
брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);
одержувати інформацію про товариство. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо;
{Абзац частини першої статті 88 із змінами, внесеними згідно із Законом № 514-VI
від 17.09.2008}
вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.
2. Учасники товариства мають також інші права, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства.
3. Учасники господарського товариства зобов'язані:
додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління;
вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до цього Кодексу та закону про господарські товариства;
нести інші обов'язки, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства.
Стаття 89. Управління господарським товариством
1. Управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.
Особливості управління господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, визначаються законами України.
{Частину першу статті 89 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1405-VIII
від 02.06.2016}
2. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов’язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов’язків;
іншими винними діями посадової особи.
3. Господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належить державі, зобов’язане на кожний наступний рік складати і виконувати річний фінансовий план відповідно до статті 75 цього Кодексу.
{Стаття 89 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2505-IV від 25.03.2005, №
1255-VII від 13.05.2014, № 191-VIII від 12.02.2015; в редакції Закону № 289-VIII від
07.04.2015}
Стаття 90. Облік і звітність господарського товариства
1. Облік і звітність господарських товариств здійснюються відповідно до вимог статті
19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.
2. Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються органами доходів і зборів, іншими органами державної влади у межах визначених законом повноважень, ревізійною комісією (ревізором) господарського товариства та/або аудиторами.
3. Достовірність та повнота річного балансу і звітності господарського товариства у випадках, визначених законом, повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською організацією).
Річна фінансова звітність (у тому числі консолідована) господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, може підлягати обов’язковій перевірці незалежним аудитором. Критерії відбору незалежного аудитора та критерії віднесення господарських товариств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, визначаються Кабінетом Міністрів України залежно від балансової вартості активів господарських товариств.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
Річна фінансова звітність (у тому числі консолідована) господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді, може підлягати обов’язковій перевірці незалежним аудитором у порядку, визначеному відповідною місцевою радою. Критерії відбору незалежного аудитора та критерії віднесення господарських товариств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, визначаються відповідною місцевою радою.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
Господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, а також господарське товариство, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого належать господарському товариству, частка держави в якому становить 100 відсотків, оприлюднюють інформацію про свою діяльність, крім випадків, установлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб- сайті суб’єкта управління, який здійснює функції з управління корпоративними правами держави в ньому, у строки та в порядку, визначені Кабінетом Міністрів України.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
Господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді, а також господарське товариство, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого належать господарському товариству, частка територіальної громади в якому становить 100 відсотків, оприлюднюють інформацію про свою діяльність, крім випадків, установлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб- сайті) або на офіційному веб-сайті суб’єкта управління, який здійснює функції з управління його корпоративними правами, у строки та в порядку, визначених відповідною місцевою радою.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
Доступ до веб-сторінок та веб-сайтів, зазначених у цій статті, є цілодобовим і безоплатним.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
Обов’язковому оприлюдненню відповідно до абзаців четвертого і п’ятого цієї частини підлягає така інформація:
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
цілі діяльності господарського товариства та стан їх досягнення;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
квартальна та річна фінансова звітність (у тому числі консолідована) господарського товариства за останні три роки, включаючи (за наявності) видатки на виконання некомерційних цілей державної політики та джерел їх фінансування;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності (у тому числі консолідованої) господарського товариства за останні три роки, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради господарського товариства чи суб’єкта управління, який здійснює функції з управління корпоративними правами держави або територіальної громади в такому господарському товаристві;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
статут господарського товариства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли раніше;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
структура власності господарського товариства;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) голови та членів виконавчого органу господарського товариства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних);
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) членів наглядової ради (у разі її утворення) господарського товариства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах інших суб’єктів господарювання, а також зазначається, хто із членів наглядової ради є незалежним;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
річні звіти наглядової ради та виконавчого органу господарського товариства;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
структура, принципи формування і розмір винагороди голови та членів виконавчого органу та членів наглядової ради господарського товариства, включаючи компенсаційні пакети і додаткові блага, які вони отримують (або на отримання яких мають право) під час виконання посадових обов’язків, а також у зв’язку із звільненням;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
рішення загальних зборів господарського товариства;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
опис істотних передбачуваних факторів ризику, що можуть вплинути на операції та результати діяльності господарського товариства, та заходи щодо управління такими ризиками;
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
відомості про договори, учасником яких є господарське товариство, інформація про які підлягає оприлюдненню відповідно до Закону України "Про відкритість використання публічних коштів";
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
інформація про операції та зобов’язання господарського товариства з державним та/або місцевим бюджетом, державними та/або місцевими установами, підприємствами та організаціями, включаючи договірні зобов’язання господарського підприємства (фінансові та нефінансові), що виникають у результаті державно-приватного партнерства.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
Господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарське товариство, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, оприлюднює річну фінансову звітність (у тому числі консолідовану) разом з аудиторським висновком щодо неї, якщо аудит є обов’язковим відповідно до закону або проводиться за рішенням наглядової ради такого господарського товариства чи суб’єкта управління, який здійснює функції з управління корпоративними правами держави в такому господарському товаристві до 30 квітня року, що настає за звітним періодом.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
Відповідальність за оприлюднення та достовірність інформації, визначеної цією статтею, несе голова виконавчого органу господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарського товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить
100 відсотків, відповідно до законів України та умов укладеного з ним контракту.
{Частину третю статті 90 доповнено абзацом згідно із Законом № 1405-VIII від
02.06.2016}
Стаття 91. Припинення господарського товариства
{Назва статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від 10.10.2013}
1. Припинення господарського товариства відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації відповідно до статті 59 цього Кодексу.
{Частина перша статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від
10.10.2013}
2. Ліквідація господарського товариства провадиться ліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом, а у разі припинення товариства за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до рішення суду.
{Частина друга статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від
10.10.2013}
3. З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її утворення публікує інформацію про ліквідацію господарського товариства і здійснює інші дії відповідно до вимог статей 58-61 цього Кодексу та інших законів.
4. Розрахунки з кредиторами у разі ліквідації господарського товариства здійснюються відповідно до статті 61 цього Кодексу з урахуванням таких особливостей:
кошти, що належать господарському товариству, у тому числі від продажу його майна у разі ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених цим Кодексом, законом про господарські товариства та установчими документами товариства, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію;
майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості.
5. Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинилося, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.
{Частина п'ята статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від
10.10.2013}
Стаття 92. Законодавство про господарські товариства
1. Порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюються цим Кодексом, Цивільним кодексом України та іншими законами.

Глава 10 �

ПІДПРИЄМСТВА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ �

Стаття 93. Поняття підприємства колективної власності
1. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).
2. Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.
Стаття 94. Господарська діяльність кооперативів
1. Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.
2. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
З метою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва громадяни можуть утворювати виробничі кооперативи (кооперативні підприємства).
Стаття 95. Виробничий кооператив
1. Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на
їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.
2. Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно- збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.
3. Виробничий кооператив є юридичною особою і діє на основі статуту.
4. Найменування виробничого кооперативу повинно містити слова "виробничий кооператив" або "кооперативне підприємство".
Стаття 96. Принципи діяльності виробничого кооперативу
1. Виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами:
добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього;
особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності підприємства;
відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на умовах, встановлених статутом кооперативу;
демократичний характер управління кооперативом, рівні права членів кооперативу при прийнятті рішень;
розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу;
контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом.
Стаття 97. Загальні умови створення виробничого кооперативу
1. Засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть бути громадяни, іноземці та особи без громадянства. Чисельність членів виробничого кооперативу не може бути меншою, ніж три особи.
2. Рішення про створення виробничого кооперативу приймається його установчими зборами.
3. Виробничий кооператив вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації відповідно до вимог цього Кодексу.
Стаття 98. Членство у виробничому кооперативі
1. Членами виробничого кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають статут кооперативу та дотримуються його вимог, беруть майнову та трудову участь у діяльності кооперативу.
2. Громадяни можуть бути одночасно членами виробничих кооперативів, а також членами кооперативів інших типів (споживчих, житлових тощо).
3. Вступ до виробничого кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви громадянина. Член кооперативу робить вступний та пайовий внески в порядку, визначеному статутом виробничого кооперативу. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття у члени кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.
4. Членство у виробничому кооперативі припиняється у разі:
добровільного виходу з кооперативу;
припинення трудової участі в діяльності кооперативу;
виключення з кооперативу у випадках і в порядку, визначених статутом;
незатвердження загальними зборами членів кооперативу рішення правління (голови)
про прийняття до кооперативу;
смерті члена кооперативу.
5. Порядок і майнові наслідки припинення членства у виробничому кооперативі визначаються цим Кодексом та статутом кооперативу.
6. Виключення з виробничого кооперативу (звільнення члена кооперативу з кооперативного підприємства) може бути оскаржено до суду.
Стаття 99. Права та обов'язки членів виробничого кооперативу
1. Основними правами членів виробничого кооперативу є:
участь в управлінні кооперативом, право голосу на загальних зборах членів кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом;
користування послугами кооперативу;
одержання кооперативних виплат та частки доходу на пай;
одержання достовірної та повної інформації про фінансово-господарську діяльність кооперативу;
одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і строки, визначені його статутом.
2. Основними обов'язками членів виробничого кооперативу є дотримання статуту та виконання рішень органів управління кооперативу.
3. Статутом виробничого кооперативу можуть передбачатися також інші права та обов'язки членів кооперативу.
Стаття 100. Майно виробничого кооперативу
1. Майно виробничого кооперативу становить колективну власність кооперативу. Виробничий кооператив є власником будівель, споруд, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.
2. Члени кооперативу можуть передавати як пайовий внесок право користування належною їм земельною ділянкою у порядку, визначеному земельним законодавством. За земельну ділянку, передану виробничому кооперативу в користування, з кооперативу може справлятися плата у розмірах, визначених загальними зборами членів кооперативу.
3. Для здійснення господарської та іншої діяльності виробничий кооператив за рахунок власного майна формує відповідні фонди.
4. Майно виробничого кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом.
5. Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах та/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.
6. Фінансові ресурси виробничого кооперативу формуються за рахунок доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством.
Стаття 101. Управління виробничим кооперативом
1. Управління виробничим кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.
2. Вищим органом управління виробничого кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До органів управління кооперативу належать правління (голова) кооперативу та ревізійна комісія (ревізор) кооперативу.
3. Статутом виробничого кооперативу може бути передбачено спостережну раду кооперативу. Члени ревізійної комісії (ревізор) кооперативу не можуть бути членами його правління (головою кооперативу) чи спостережної ради.
Стаття 102. Загальні збори членів виробничого кооперативу
1. Загальні збори:
вносять зміни до статуту кооперативу;
обирають шляхом прямого таємного голосування голову кооперативу, членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), членів спостережної ради кооперативу;
затверджують напрями розвитку кооперативу;
заслуховують звіти органів управління кооперативу про їх діяльність;
визначають види і розміри фондів кооперативу, порядок їх формування та використання;
затверджують правила внутрішнього розпорядку кооперативного підприємства, річний звіт і баланс кооперативу, порядок формування і розподілу доходу кооперативу, рішення правління (голови) кооперативу про прийняття нових членів;
вирішують питання про входження кооперативного підприємства до об'єднань підприємств (кооперативів), участь кооперативу у заснуванні інших суб'єктів господарювання;
приймають рішення про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
2. Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов'язані зі статутною діяльністю виробничого кооперативу.
3. Загальні збори членів кооперативу проводяться щорічно після закінчення фінансового року. Вони можуть скликатися також у будь-який час за рішенням правління (голови) кооперативу чи з ініціативи не менш як третини членів кооперативу, якщо інше не передбачено статутом.
4. Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів виробничого кооперативу. Рішення з питань, зазначених у частині першій цієї статті, приймаються більшістю голосів загальної кількості членів кооперативу.
Стаття 103. Правління виробничого кооперативу
1. Правління виробничого кооперативу створюється у кооперативі, до складу якого входить не менше десяти членів.
2. Правління кооперативу:
розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку кооперативу;
скликає загальні збори членів кооперативу і контролює виконання прийнятих ними рішень;
вносить на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до кооперативу нових членів та припинення членства;
забезпечує збереження майна кооперативу;
організовує проведення незалежних аудиторських перевірок діяльності кооперативу;
вирішує питання навчання членів кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями;
делегує виконавчому директору кооперативу право на прийняття відповідних рішень з питань компетенції правління, якщо це передбачено статутом кооперативу;
вирішує інші питання діяльності кооперативу.
3. Правління очолює голова кооперативу, який обирається загальними зборами членів виробничого кооперативу. Функції голови кооперативу і порядок його відкликання визначаються статутом кооперативу.
4. Члени правління можуть обирати зі свого складу заступника голови та секретаря правління відповідно до статуту кооперативу.
5. Члени правління кооперативу працюють переважно на громадських засадах. У
статуті кооперативу може бути передбачено винагороду за роботу членів правління.
6. Періодичність проведення засідань правління кооперативу визначається статутом кооперативу. Рішення приймається більшістю голосів за наявності на засіданні не менше двох третин членів правління кооперативу.
7. У разі якщо до складу виробничого кооперативу входить менше десяти членів, функції та повноваження правління здійснюють загальні збори та голова кооперативу відповідно до статуту.
Стаття 104. Виконавчий директор виробничого кооперативу
1. Правління виробничого кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю підприємства. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу.
2. Виконавчий директор здійснює свою діяльність на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу, та виконує функції відповідно до статуту.
3. Виконавчий директор несе відповідальність за свою діяльність перед кооперативом.
4. У разі відсутності у виробничому кооперативі посади виконавчого директора роботою кооперативного підприємства керує голова кооперативу.
Стаття 105. Спостережна рада виробничого кооперативу
1. У разі якщо кількість членів виробничого кооперативу становить більш як п'ятдесят осіб, у кооперативі може утворюватися спостережна рада для контролю за діяльністю виконавчого директора кооперативного підприємства.
2. Спостережна рада обирається загальними зборами з числа членів кооперативу у складі трьох - п'яти осіб. Член спостережної ради не може бути членом правління чи ревізійної комісії.
3. Порядок обрання спостережної ради та її голови, а також порядок діяльності спостережної ради встановлюються статутом кооперативу.
Стаття 106. Ревізійна комісія (ревізор) виробничого кооперативу
1. З метою контролю за фінансово-господарською діяльністю виробничого кооперативу обирається ревізійна комісія, а в кооперативі, до складу якого входить менше десяти членів, - ревізор.
2. Ревізійна комісія (ревізор) обирається загальними зборами з числа членів кооперативу відповідно до його статуту. Членами ревізійної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління чи спостережної ради виробничого кооперативу.
3. Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам членів виробничого кооперативу.
Стаття 107. Господарська діяльність виробничого кооперативу
1. Виробничий кооператив відповідно до його статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування та організацію.
2. Виробничий кооператив реалізує свою продукцію, надає послуги за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавством, - за державними цінами і тарифами.
3. Відносини виробничого кооперативу з іншими підприємствами, установами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів.
4. Доход виробничого кооперативу формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманого персоналу. Доход спрямовується на сплату податків та інших обов'язкових платежів, на погашення кредитів, покриття збитків, проведення відрахувань у фонди кооперативу, кооперативні виплати, виплату часток доходу на паї тощо.
5. Кооперативні виплати - частина доходу виробничого кооперативу, що розподіляється між членами кооперативу з урахуванням їх трудової та іншої участі в діяльності кооперативу. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюються за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування його фондів. За рішенням загальних зборів членів кооперативу виплата часток доходу на паї може здійснюватися у грошовій формі, товарами, цінними паперами тощо.
6. Порядок використання доходу виробничого кооперативу визначається статутом кооперативу відповідно до закону.
7. Виробничий кооператив самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність відповідно до закону. Порядок використання коштів кооперативу в іноземній валюті встановлюється законом та статутом кооперативу.
8. Майнові відносини члена виробничого кооперативу з кооперативом у разі припинення членства в кооперативі та щодо переходу паю регулюються цивільним законодавством.
Стаття 108. Майнова відповідальність виробничого кооперативу
1. Виробничий кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним йому майном. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов'язаннями кооперативу субсидіарну (додаткову) відповідальність своїм майном у розмірі, не меншому їх пайового внеску, якщо більший розмір відповідальності не передбачено законом або статутом кооперативу. Виробничий кооператив не несе відповідальності за зобов'язаннями членів кооперативу.
2. Виробничий кооператив може застрахувати своє майно і майнові права за рішенням загальних зборів членів кооперативу, якщо інший порядок не встановлено законом.
Стаття 109. Припинення виробничого кооперативу
{Назва статті 109 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від 10.10.2013}
1. Виробничий кооператив за рішенням загальних зборів членів кооперативу може бути реорганізований у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначеному статутом кооперативу відповідно до вимог цього Кодексу.
2. Виробничий кооператив ліквідується в загальному порядку ліквідації суб'єкта господарювання, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням такого:
ліквідація виробничого кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною загальними зборами членів кооперативу, а у разі його ліквідації за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до цього рішення;
розпорядження землею виробничого кооперативу, що ліквідується, здійснюється в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством. Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом та кредиторами, розподіляється між членами виробничого кооперативу пропорційно вартості їх паю.
Стаття 110. Інші питання діяльності виробничого кооперативу
1. Інші питання діяльності виробничого кооперативу регулюються цим Кодексом, іншими законами.
Стаття 111. Споживча кооперація. Підприємства споживчої кооперації
1. Споживча кооперація в Україні - система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.
2. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.
3. Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту.
4. Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки, інші форми об'єднання, передбачені законом, єдину спілку споживчих товариств України та мають право вільного виходу з них.
5. Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок (об'єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до установчих документів товариств, спілок (об'єднань).
Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільній власності споживчих товариств, спілок (об'єднань). Їх частка у власності визначається договором.
6. Правові засади організації та діяльності споживчої кооперації визначаються законом.
7. Споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб'єкти господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.
8. Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).
Стаття 112. Підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій
1. Підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.
2. Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку, передбаченому законом та статутними документами. Право власності релігійних організацій реалізується їх органами управління відповідно до закону.
3. Засновником підприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств. Політичним партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати підприємства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно- політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів.
4. Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій.
5. Підприємство об'єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог цього Кодексу.
6. Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднання громадян, релігійної організації встановлюються законами.

Глава 11 �

ПРИВАТНІ ПІДПРИЄМСТВА. ІНШІ ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ �

Стаття 113. Приватні підприємства
1. Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.
2. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим
Кодексом та іншими законами.
Стаття 114. Фермерське господарство
1. Фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.
2. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).
3. Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.
{Стаття 114 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2454-IV від 03.03.2005}
{Статтю 115 виключено на підставі Закону № 3269-VI від 21.04.2011}
Стаття 116. Підприємство з іноземними інвестиціями
1. Підприємство, створене відповідно до вимог цього Кодексу, в статутному капіталі якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.
2. Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
3. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.
4. Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав.
5. Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.
6. Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іноземними інвестиціями визначаються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування в Україні, іншими законодавчими актами.
Стаття 117. Іноземне підприємство
1. Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.
2. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.
3. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до законодавства України.
4. Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування, іншими законами.

Глава 12 �

ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ �

Стаття 118. Поняття об'єднання підприємств
1. Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
2. Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.
3. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.
4. Об'єднання підприємств є юридичною особою.
5. Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Стаття 119. Види об'єднань підприємств
1. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.
2. Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.
3. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.
4. Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
5. Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.
6. Положення цієї глави застосовуються також до об'єднань інших суб'єктів господарювання - юридичних осіб або об'єднань підприємств за участі таких осіб, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 120. Організаційно-правові форми об'єднань підприємств
1. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.
2. Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
3. Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
4. Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково- технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
5. Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної,
фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
6. Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).
Стаття 121. Статус підприємства - учасника об'єднання підприємств
1. Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення цього Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.
2. Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:
добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;
бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;
одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;
одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.
3. Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про своє припинення.
{Частина третя статті 121 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від
10.10.2013}
4. Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.
Стаття 122. Управління об'єднанням підприємств
1. Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників)
та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.
2. Вищий орган господарського об'єднання: �
затверджує статут господарського об'єднання та вносить зміни до нього; �
вирішує питання про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;
утворює виконавчий орган господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору;
вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарського об'єднання.
3. Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції.
4. Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону.
Законом може бути передбачений інший порядок управління державним
(комунальним) господарським об'єднанням в оборонно-промисловому комплексі.
{Частину четверту статті 122 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 3531- VI від 16.06.2011}
5. Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання.
6. Спори, що виникають між учасниками об'єднання, вирішуються в порядку, передбаченому статутом об'єднання, або в судовому порядку відповідно до закону.
Стаття 123. Майнові відносини в об'єднанні підприємств
1. Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).
2. Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.
3. Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень цього Кодексу, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням.
4. Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.
Стаття 124. Вихід учасника з об'єднання. Припинення об'єднання підприємств
1. Підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.
2. Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.
3. Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.
4. Реорганізація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств- учасників, а реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.
5. Ліквідація господарського об'єднання провадиться за рішенням підприємств- учасників, а ліквідація державного (комунального) об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом щодо ліквідації підприємства.
Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств чи договором.
{Статтю 125 виключено на підставі Закону № 2522-VI від 09.09.2010}
Стаття 126. Асоційовані підприємства. Холдингові компанії
1. Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.
2. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.
3. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.
4. Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.
{Частина четверта статті 126 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від
04.02.2005}
5. Холдингова компанія - публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).
{Частина п'ята статті 126 в редакції Закону № 3528-IV від 15.03.2006; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1617-VI від 24.07.2009}
6. Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства.
{Частина шоста статті 126 в редакції Закону № 3528-IV від 15.03.2006}
7. Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, в тому числі Державної керуючої холдингової компанії, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України "Про холдингові компанії в Україні" та іншими нормативно-правовими актами.
{Частина сьома статті 126 в редакції Закону № 3528-IV від 15.03.2006; із змінами, внесеними згідно із Законом № 4498-VI від 13.03.2012}
Стаття 127. Інші форми об'єднання інтересів підприємств
1. Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств
(союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені у статті 120 цього Кодексу.

Глава 13 �

ГРОМАДЯНИН ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ. �

ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 128. Громадянин у сфері господарювання
1. Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
2. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
3. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:
безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;
із залученням або без залучення найманої праці;
самостійно або спільно з іншими особами.
4. Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.
5. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.
6. Громадянин-підприємець зобов'язаний:
у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;
повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;
додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;
не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно- конкурентного законодавства;
вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;
своєчасно надавати органам доходів і зборів декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.
{Абзац сьомий частини шостої статті 128 із змінами, внесеними згідно із Законом №
2756-VI від 02.12.2010}
7. Громадянин-підприємець зобов'язаний додержуватися вимог, передбачених статтями 46 і 49 цього Кодексу, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.
Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.
Стаття 129. Особливості статусу іноземних суб'єктів господарювання
1. Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншими законами.
2. Іноземні юридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом, іншими законами, а також міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Стаття 130. Кредитні спілки у сфері господарювання
1. Громадяни, які постійно проживають на території України, можуть об'єднуватися у кредитні спілки.
2. Кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг. Кредитна спілка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрації.
3. Кредитна спілка діє на основі статуту, який затверджується загальними зборами членів кредитної спілки.
4. Майно кредитної спілки є її власністю і складається з фондів кредитної спілки, коштів доходу та іншого майна.
5. Кредитна спілка не може бути засновником або учасником суб'єктів підприємницької діяльності.
6. Статус, порядок організації та здійснення господарської діяльності кредитної спілки визначаються цим Кодексом, законом про кредитні спілки та іншими законами.
Стаття 131. Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання
1. Юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни можуть утворювати благодійні організації (благодійні фонди, благодійні товариства, благодійні установи тощо).
{Частина перша статті 131 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5073-VI від
05.07.2012}
{Частину другу статті 131 виключено на підставі Закону № 5073-VI від 05.07.2012}
3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) та/або членами благодійної організації.
4. Благодійна організація діє на основі установчих документів, що затверджуються вищим органом управління благодійної організації, і є юридичною особою.
{Частина четверта статті 131 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5073-VI від
05.07.2012}
5. Благодійна організація має право здійснювати неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання її цілей, визначених установчими документами. Здійснення благодійними організаціями діяльності у вигляді надання певних послуг (виконання робіт), що підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законом порядку.
{Частина п'ята статті 131 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5073-VI від
05.07.2012}
6. Додаткові вимоги щодо створення, державної реєстрації, здійснення господарської діяльності та інших питань діяльності благодійних організацій встановлюються цим Кодексом, Законом України "Про благодійну діяльність та благодійні організації", іншими законами.
{Частина шоста статті 131 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5073-VI від
05.07.2012}
7. Особливості статусу інших юридичних осіб, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, визначаються відповідними законами, якими регулюється порядок діяльності цих суб'єктів.
{Статтю 132 виключено на підставі Закону № 2424-IV від 04.02.2005}

Розділ III �

МАЙНОВА ОСНОВА ГОСПОДАРЮВАННЯ �

Глава 14 �

МАЙНО СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ �

Стаття 133. Правовий режим майна суб'єктів господарювання
1. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав
(права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
{Частина перша статті 133 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від
04.02.2005}
2. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.
{Частину третю статті 133 виключено на підставі Закону № 2424-IV від 04.02.2005}
4. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.
Стаття 134. Право власності - основне речове право у сфері господарювання
1. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
2. Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.
3. Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.
Стаття 135. Організаційно-установчі повноваження власника
1. Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не
заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства.
{Частина перша статті 135 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від
10.10.2013}
2. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.
3. Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до цього Кодексу та інших законів.
4. Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання, передбачені цим Кодексом.
Стаття 136. Право господарського відання
1. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
2. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно- господарську діяльність підприємства.
3. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Стаття 137. Право оперативного управління
1. Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
2. Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
3. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
{Статтю 138 виключено на підставі Закону № 2424-IV від 04.02.2005}
Стаття 139. Майно у сфері господарювання
1. Майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
2. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.
3. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.
4. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.
5. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
6. Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція
(товарні запаси), виконані роботи та послуги.
7. Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.
Стаття 140. Джерела формування майна суб'єктів господарювання
1. Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:
грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;
кредити банків та інших кредиторів;
безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;
інші джерела, не заборонені законом.
2. Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється цим Кодексом та іншими законами з урахуванням зазначених у статті 139 цього Кодексу видів майна.
Стаття 141. Особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання
1. До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні
суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.
2. Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.
3. Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом.
4. Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.
5. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.
6. Відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.
{Статтю 141 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 549-V від 09.01.2007}
7. Не може бути вкладом у спільну діяльність майно, яке належить до основних фондів підприємств державної власності, що не підлягають приватизації.
{Статтю 141 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 3322-VI від
12.05.2011; в редакції Закону № 3686-VI від 08.07.2011}
Стаття 142. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання
1. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
2. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування.
3. Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Порядок використання прибутку державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, здійснюється відповідно до статті 75 цього Кодексу.
{Пункт 3 статті 142 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2505-IV від
25.03.2005}
4. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.
Стаття 143. Цінні папери у складі майна суб'єктів господарювання
1. Суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встановлюються цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 144. Підстави виникнення майнових прав та обов'язків суб'єкта господарювання
1. Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:
з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;
з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;
внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;
внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;
внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;
з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.
2. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 145. Майновий стан та облік майна суб'єкта господарювання
1. Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.
2. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.
3. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.
4. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.
5. Законом можуть бути визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання.
6. Суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.
Стаття 146. Приватизація державних та комунальних підприємств
1. Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону.
2. Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому законом.
3. Приватизація державних (комунальних) підприємств чи їх майна здійснюється шляхом:
купівлі-продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;
викупу цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених законом;
викупу майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передбачених законом.
4. Кожний громадянин України має право на придбання державного майна в процесі приватизації в порядку, встановленому законом.
5. Загальні умови та порядок здійснення приватизації державних (комунальних)
підприємств або їх майна визначаються законом.
6. В окремих галузях економіки законом можуть бути визначені особливості приватизації майна державних підприємств.
7. У процесі приватизації державного (комунального) підприємства права працівників підприємства, що приватизується, гарантуються законом.
Стаття 147. Гарантії та захист майнових прав суб'єктів господарювання
1. Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом.
2. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом.
3. Збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
4. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Глава 15 �

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ У СФЕРІ �

ГОСПОДАРЮВАННЯ �

Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання
1. Відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи
державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією
України.
2. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.
3. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.
4. Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами.
5. Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.
Стаття 149. Використання природних ресурсів суб'єктами господарювання
1. Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.
2. Кабінет Міністрів України забезпечує державний облік природних ресурсів, що належать до державної власності, перебувають в управлінні Автономної Республіки Крим та належать до комунальної власності і можуть використовуватися у господарській діяльності.
Стаття 150. Використання природних ресурсів на праві власності
1. Суб'єктам господарювання може передаватися у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в ній, у тому числі громадянам для ведення фермерського господарства, а також сільськогосподарським підприємствам - для господарської діяльності.
{Частина перша статті 150 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2454-IV від
03.03.2005}
2. Порядок надання землі у власність визначається виключно законом з урахуванням необхідності визначення гарантій ефективного використання землі суб'єктами господарювання, запобігання її безгосподарному використанню та псуванню.
Стаття 151. Використання природних ресурсів на праві користування
1. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).
2. Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Стаття 152. Права суб'єктів господарювання щодо використання природних ресурсів
1. Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, має право:
експлуатувати корисні властивості наданих йому природних ресурсів;
використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на наданій йому земельній ділянці;
одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів;
одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами при здійсненні зазначених заходів;
вимагати компенсації шкоди, завданої належним йому природним ресурсам іншими суб'єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.
Стаття 153. Обов'язки суб'єктів господарювання щодо використання природних ресурсів
1. Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний:
використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності;
ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності;
здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання;
своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів;
здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів;
відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів.
2. Законом можуть бути визначені й інші обов'язки суб'єкта господарювання щодо використання природних ресурсів у господарській діяльності.

Глава 16 �

ВИКОРИСТАННЯ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВ �

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ �

Стаття 154. Регулювання відносин щодо використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності
1. Відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами.
2. До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 155. Об'єкти прав інтелектуальної власності
1. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються: �
винаходи та корисні моделі; �
промислові зразки; �
сорти рослин та породи тварин; �
торговельні марки (знаки для товарів і послуг); �
комерційне (фірмове) найменування; �
географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні програми;
інші об'єкти, передбачені законом.
2. Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, зазначені у цій статті, визначаються Цивільним кодексом України.
Стаття 156. Правомочності щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка
1. Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок відповідно до законодавства України засвідчується патентом.
2. Відносини суб'єкта господарювання, що є роботодавцем для винахідника (винахідників) або автора (авторів) об'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, щодо прав на одержання патенту і права використання зазначених об'єктів інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України та іншими законами.
3. Використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є:
виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону;
застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, передбачених Цивільним кодексом України;
пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону.
4. Суб'єктам господарювання належить право попереднього використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка за умов, передбачених Цивільним кодексом України.
5. Володілець патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний капітал підприємства.
6. Правила цієї статті застосовуються також до регулювання відносин, що виникають у зв'язку з реалізацією у сфері господарювання прав на сорти рослин та породи тварин.
Стаття 157. Правомочності щодо використання торговельної марки
1. Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом.
2. Використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.
3. Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.
4. Суб'єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні.
5. Суб'єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки.
6. Право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано як вклад до статутного капіталу суб'єкта господарювання.
7. У разі банкрутства суб'єкта господарювання право на торговельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб'єкта.
Стаття 158. Правомочності щодо використання торговельної марки, право на яку належить кільком особам
1. Торговельна марка, право на яку належить кільком особам, - це марка, що відрізняє товари і послуги учасників об'єднання підприємств (торговельна марка об'єднання, спільна торговельна марка) від однорідних товарів і послуг інших суб'єктів господарювання, або використовується спільно кількома суб'єктами в інших випадках, передбачених законом.
2. Реєстрація торговельної марки, право на яку належить кільком особам, здійснюється в порядку, встановленому законом.
Стаття 159. Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційного найменування
1. Суб'єкт господарювання - юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування.
Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я.
2. Відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.
3. Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу.
4. У разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки.
5. Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки.
Стаття 160. Правомочності щодо використання географічного зазначення
1. Право на використання географічного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення.
2. Використанням географічного зазначення суб'єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.
3. Суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торговельну марку поряд з географічним зазначенням товару виробника не інакше як на підставі договору.
4. Умови надання правової охорони географічного зазначення визначаються законом.
Стаття 161. Використання назви країни походження товару
1. Вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну їх походження.
2. Інформація про країну походження має знаходитися у доступному місці виробу
(упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам.
3. Забороняється використання суб'єктами господарювання напису (клейма) "Виготовлено в Україні" або аналогічного за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження.
4. Уповноважені органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог відповідно до закону.
Стаття 162. Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці
1. Суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.
2. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених у частині першій цієї статті умов.
3. Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.
4. До відносин, пов'язаних з комерційною таємницею, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та інших законів.

Глава 17 �

ЦІННІ ПАПЕРИ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ �

Стаття 163. Цінні папери та їх види
1. Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.
Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
{Абзац другий частини першої статті 163 в редакції Закону № 5178-VI від 06.07.2012}
2. В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються
такі види цінних паперів: акції, акції корпоративного інвестиційного фонду, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН), іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами.
{Частина друга статті 163 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3201-IV від
15.12.2005, № 3480-IV від 23.02.2006, № 5080-VI від 05.07.2012}
{Частину третю статті 163 виключено на підставі Закону № 5178-VI від 06.07.2012}
4. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 164. Умови і порядок випуску цінних паперів суб'єктами господарювання
1. Суб'єкт господарювання - юридична особа у випадках і порядку, передбачених законом, має право випускати від свого імені акції та облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам.
2. Право на випуск акцій та облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.
3. Суб'єкту господарювання забороняється випуск акцій та облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.
4. Суб'єкти господарювання, виключною діяльністю яких є діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування, мають право випускати інвестиційні сертифікати.
{Частина четверта статті 164 в редакції Закону № 3480-IV від 23.02.2006}
5. Установи банків, що приймають на депонування кошти від юридичних осіб та громадян, видають їм письмові свідоцтва, які посвідчують право вкладників на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ощадні (депозитні) сертифікати).
{Частина п'ята статті 164 в редакції Закону № 3480-IV від 23.02.2006}
6. Фінансові установи, які створили фонд операцій з нерухомістю та здійснюють залучення коштів фізичних та юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла, мають право випускати сертифікати фонду операцій з нерухомістю.
{Статтю 164 доповнено частиною згідно із Законом № 3201-IV від 15.12.2005}
7. Суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі - боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
{Частина сьома статті 164 в редакції Закону № 3480-IV від 23.02.2006}
8. Цінні папери (або їх бланки) виготовляються лише на державних підприємствах, що входять до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації та контролю за виготовленням бланків цінних паперів, документів суворої звітності, та охороняються.
{Частина восьма статті 164 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5463-VI від
16.10.2012, № 399-VII від 04.07.2013, № 1670-VIII від 06.10.2016}
{Частину дев'яту статті 164 виключено на підставі Закону № 5178-VI від 06.07.2012}
Стаття 165. Придбання цінних паперів суб'єктами господарювання
1. Суб'єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери, зазначені у цьому Кодексі, за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит, якщо інше не встановлено законом.
2. Цінні папери оплачуються суб'єктами господарювання у гривнях, а у випадках, передбачених законом та умовами їх випуску в обіг, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату цінних паперів, їх вартість виражається у гривнях.
3. Операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють їх емітенти, власники, а також торговці цінними паперами - посередники у сфері випуску та обігу цінних паперів. Види та порядок здійснення зазначеної діяльності визначаються цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 166. Державне регулювання ринку цінних паперів
1. З метою реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів, створення умов для ефективної мобілізації та розміщення суб'єктами господарювання фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства та захисту прав учасників фондового ринку здійснюється державне регулювання ринку цінних паперів.
2. Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, статус, порядок організації та діяльності якої визначаються законом.
{Частина друга статті 166 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3610-VI від
07.07.2011}
3. Інші органи державної влади здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах повноважень, визначених законом.
4. Форми державного регулювання ринку цінних паперів, порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів суб'єктами господарювання та відповідальність цих суб'єктів за порушення правил зазначеної діяльності визначаються цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законодавчими актами.

Глава 18 �

КОРПОРАТИВНІ ПРАВА ТА КОРПОРАТИВНІ ВІДНОСИНИ �

{Назва глави 18 розділу III із змінами, внесеними згідно із Законом № 483-V від
15.12.2006}
Стаття 167. Зміст корпоративних прав та корпоративних відносин
{Назва статті 167 із змінами, внесеними згідно із Законом № 483-V від 15.12.2006}
1. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
2. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.
3. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
{Статтю 167 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 483-V від
15.12.2006}
{Статтю 168 виключено на підставі Закону № 4498-VI від 13.03.2012}
{Статтю 169 виключено на підставі Закону № 4498-VI від 13.03.2012}
{Статтю 170 виключено на підставі Закону № 4498-VI від 13.03.2012}
{Статтю 171 виключено на підставі Закону № 4498-VI від 13.03.2012}
Стаття 172. Законодавство про корпоративні права держави
1. Відносини, пов’язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об'єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
{Стаття 172 в редакції Закону № 4498-VI від 13.03.2012}

Розділ IV �

ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ �

Глава 19 �

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГОСПОДАРСЬКІ �

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ �

Стаття 173. Господарське зобов'язання
1. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
2. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
3. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Стаття 174. Підстави виникнення господарських зобов'язань
1. Господарські зобов'язання можуть виникати:
безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
з акту управління господарською діяльністю;
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Стаття 175. Майново-господарські зобов'язання
1. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої
сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
2. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
3. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.
4. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Стаття 176. Організаційно-господарські зобов'язання
1. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
2. Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:
між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;
між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;
між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;
в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.
3. Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.
4. Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно- управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.
Стаття 177. Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання
1. Суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.
2. Суб'єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 цього Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.
Стаття 178. Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання
1. Суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.
2. Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.
3. Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.

Глава 20 �

ГОСПОДАРСЬКІ ДОГОВОРИ �

Стаття 179. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання
1. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
2. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
{Частина друга статті 179 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2592-VI від
07.10.2010 - втратив чинність на підставі Закону № 763-VII від 23.02.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 310-VIII від 09.04.2015}
3. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
4. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь- які умови договору, що не суперечать законодавству;
примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
5. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.
6. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.
{Абзац другий частини шостої статті 179 виключено на підставі № 4220-VI від
22.12.2011}
{Абзац третій частини шостої статті 179 виключено на підставі № 4220-VI від
22.12.2011}
7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 180. Істотні умови господарського договору
1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
3. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
4. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
5. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за
продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
6. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.
7. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Стаття 181. Загальний порядок укладання господарських договорів
1. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
{Частина перша статті 181 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1206-VII від
15.04.2014}
2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
8. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін
здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Стаття 182. Особливості укладання попередніх договорів
1. За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
2. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.
3. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.
4. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.
5. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом
України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
6. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.
Стаття 183. Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням
1. Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.
2. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.
3. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.
4. Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.
5. Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.
Стаття 184. Особливості укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів
1. При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.
2. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
3. Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно- правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Стаття 185. Особливості укладання господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах
1. До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
Стаття 186. Укладання організаційно-господарських договорів
1. Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно- господарських договорів не допускається.
Стаття 187. Укладання господарських договорів за рішенням суду
1. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
2. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських договорів
1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Глава 21 �

ЦІНИ І ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ �

Стаття 189. Ціна у господарських зобов'язаннях
1. Ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
{Частина перша статті 189 в редакції Закону № 5007-VI від 21.06.2012}
2. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
3. Суб’єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
{Частини третю і четверту статті 189 замінено однією частиною згідно із Законом
№ 5007-VI від 21.06.2012}
Стаття 190. Вільні ціни
1. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.
{Частина перша статті 190 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5007-VI від
21.06.2012}
2. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Стаття 191. Державні регульовані ціни
1. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
{Частина перша статті 191 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1540-VIII від
22.09.2016}
2. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення".
3. Державні регульовані ціни встановлюються на бланки документів, у тому числі суворого обліку, які використовуються органами виконавчої влади, іншими державними органами для оформлення результатів надання адміністративних послуг (крім власних бланків цих органів), відповідно до закону.
{Статтю 191 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 5203-VI від
06.09.2012}
{Стаття 191 в редакції Закону № 5007-VI від 21.06.2012}
Стаття 192. Законодавство про ціни і ціноутворення
1. Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами.

Глава 22 �

ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ. �

ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ �

Стаття 193. Загальні умови виконання господарських зобов'язань
1. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання
- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення
Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
3. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
4. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.
5. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.
6. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
7. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
8. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.
Стаття 194. Виконання господарського зобов'язання третьою особою
1. Виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.
2. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 цього Кодексу.
Стаття 195. Передача (делегування) прав у господарських зобов'язаннях
1. Управнений суб'єкт господарського зобов'язання, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передачу (делегування) таких прав може бути зумовлено певним строком.
2. Акт передачі прав вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту - з дня офіційного опублікування цього акта.
3. Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.
Стаття 196. Виконання господарських зобов'язань, у яких беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів
1. У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.
2. У разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 197. Місце виконання господарського зобов'язання
1. Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.
2. У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:
за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна - за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;
за грошовими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за її новим місцезнаходженням (місцем проживання) за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;
{Абзац третій частини другої статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом №
2452-IV від 03.03.2005}
за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.
{Абзац четвертий частини другої статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом
№ 2452-IV від 03.03.2005}
3. У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори або приватного нотаріуса, які повідомляють про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори або приватного нотаріуса вважається виконанням зобов'язання.
{Частина третя статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2435-VI від
06.07.2010}
Стаття 198. Виконання грошових зобов'язань
1. Платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.
2. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
3. Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Стаття 199. Забезпечення виконання господарських зобов'язань
1. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
2. Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.
Стаття 200. Банківська гарантія забезпечення виконання господарських зобов'язань
1. Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
2. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
3. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.
4. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Стаття 201. Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань
1. З метою нейтралізації несприятливих наслідків від кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.
{Частина перша статті 201 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від
16.05.2013}
Стаття 202. Загальні умови припинення господарських зобов'язань
1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
2. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
3. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 203. Припинення господарського зобов'язання виконанням або зарахуванням
1. Господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.
2. У разі якщо зобов'язана сторона належним чином виконала одне з двох або кількох зобов'язань, щодо яких вона мала право вибору (альтернативне зобов'язання), господарське зобов'язання припиняється виконанням.
3. Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
4. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.
5. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 204. Припинення господарського зобов'язання за згодою сторін чи у разі поєднання його сторін в одній особі
1. Господарське зобов'язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання.
2. Господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.
Стаття 205. Припинення господарського зобов'язання у разі неможливості виконання
1. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.
2. У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону.
3. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.
4. У разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом.
Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі.
Стаття 206. Розірвання господарського зобов'язання
1. Господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.
2. Державний контракт підлягає розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії контракту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання. Наслідки розірвання державного контракту для його сторін визначаються відповідно до закону.
Стаття 207. Недійсність господарського зобов'язання
1. Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
2. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:
виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт
(послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;
допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;
вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
3. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Стаття 208. Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним
1. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
2. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Глава 23

ВИЗНАННЯ СУБ'ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦТВА БАНКРУТОМ �

Стаття 209. Неспроможність суб'єкта підприємництва
1. У разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник) відповідно до частини четвертої статті 205 цього Кодексу визнається неспроможним.
2. Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкрутством.
3. Суб'єктом банкрутства (далі - банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства.
{Частина третя статті 209 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від
04.02.2005}
4. Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу.
Стаття 210. Кредитори неплатоспроможних боржників
1. Кредиторами неплатоспроможних боржників є юридичні або фізичні особи, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника.
{Частина перша статті 210 в редакції Закону № 4212-VI від 22.12.2011}
2. У разі якщо до одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів, вони утворюють збори (комітет) кредиторів відповідно до вимог закону.
Стаття 211. Заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва
1. Засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.
2. Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству вказаного суб'єкта можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), та відновлення платоспроможності цього суб'єкта (досудова санація).
3. Подання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов'язок взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які подали допомогу, в порядку, встановленому законом.
4. Досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 212. Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника
1. У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури:
розпорядження майном боржника;
мирова угода;
санація (відновлення платоспроможності) боржника;
ліквідація банкрута.
2. Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
3. З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство реорганізація юридичної особи - боржника власником (уповноваженим ним органом), а також передача майна боржника в статутний капітал допускаються лише у випадках та порядку, передбачених законом.
Стаття 213. Майнові активи неплатоспроможного боржника
1. З метою врегулювання заборгованості неплатоспроможного боржника у процедурах, зазначених у статті 212 цього Кодексу, використовуються майнові активи, які належать йому на підставі речових та зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної власності.
2. До складу ліквідаційної маси включаються також майнові активи осіб, які відповідають за зобов'язаннями неплатоспроможного боржника відповідно до закону або установчих документів боржника.
Стаття 214. Державна політика з питань банкрутства
1. Державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єкта підприємництва або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, а також суб'єктів підприємництва інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері банкрутства.
{Частина перша статті 214 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від
16.10.2012}
2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері банкрутства, сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єктів підприємництва - боржників або визнання їх банкрутами. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері банкрутства, визначаються законом.
{Частина друга статті 214 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від
16.10.2012}
3. Процедури щодо неплатоспроможних боржників, передбачені цим Кодексом, не застосовуються до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.
4. У випадках, передбачених законом, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних підприємств.
5. Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з банкрутством.
6. Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Стаття 215. Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство
1. У випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
2. Фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом.
3. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
4. Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов'язані з розпорядженням майном боржника, що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону.

Розділ V �

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ �

ГОСПОДАРЮВАННЯ �

Глава 24 �

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧАСНИКІВ �

ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН �

Стаття 216. Господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин
1. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
2. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
3. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:
потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;
у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Стаття 217. Господарські санкції як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання
1. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
2. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:
відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
3. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
4. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Стаття 218. Підстави господарсько-правової відповідальності
1. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
2. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Стаття 219. Межі господарсько-правової відповідальності. Зменшення розміру та звільнення від відповідальності
1. За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.
2. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта.
3. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
4. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Стаття 220. Прострочення боржника
1. Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
2. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
3. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
Стаття 221. Прострочення кредитора
1. Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.
2. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.
3. У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.
Стаття 222. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності
1. Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
2. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
3. У претензії зазначаються:
повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;
дата пред'явлення і номер претензії;
обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;
докази, що підтверджують ці обставини;
вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;
сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;
платіжні реквізити заявника претензії;
перелік документів, що додаються до претензії.
4. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії.
5. Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку.
6. Претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити.
{Частина шоста статті 222 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2705-IV від
23.06.2005}
7. При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.
8. Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку.
{Частину дев'яту статті 222 виключено на підставі Закону № 2705-IV від 23.06.2005}
Стаття 223. Строки реалізації господарсько-правової відповідальності
1. При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
2. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються цим Кодексом.

Глава 25 �

ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ �

Стаття 224. Відшкодування збитків
1. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 225. Склад та розмір відшкодування збитків
1. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
2. Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.
3. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
4. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
{Частину п'яту статті 225 виключено на підставі Закону № 289-VIII від 07.04.2015}
{Частину шосту статті 225 виключено на підставі Закону № 289-VIII від 07.04.2015}
{Частину сьому статті 225 виключено на підставі Закону № 289-VIII від 07.04.2015}
Стаття 226. Умови і порядок відшкодування збитків
1. Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
2. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
3. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.
4. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.
5. У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.
6. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.
7. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій статті 193 цього Кодексу.
Стаття 227. Солідарне відшкодування збитків
1. У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 цього Кодексу.
Стаття 228. Регресні вимоги щодо відшкодування збитків
1. Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.
Стаття 229. Відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань
1. Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
2. Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.
3. У разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

Глава 26 �

ШТРАФНІ ТА ОПЕРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКІ САНКЦІЇ �

Стаття 230. Штрафні санкції
1. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
2. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Стаття 231. Розмір штрафних санкцій
1. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
2. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
3. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
4. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання
незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
5. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
6. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
7. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання
- господарською організацією.
Стаття 232. Порядок застосування штрафних санкцій
1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
2. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:
допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;
за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
3. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
4. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
5. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.
6. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
7. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.
Стаття 233. Зменшення розміру штрафних санкцій
1. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
2. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Стаття 234. Обов'язок боржника, який сплатив штрафні санкції, виконати зобов'язання в натурі
1. Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених у частині третій статті 193 цього Кодексу.
Стаття 235. Оперативно-господарські санкції
1. За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.
2. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
3. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.
Стаття 236. Види оперативно-господарських санкцій
1. У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:
1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;
відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;
відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;
2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);
3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;
4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.
2. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно- господарські санкції.
Стаття 237. Підстави та порядок застосування оперативно-господарських санкцій
1. Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.
2. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.
3. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Глава 27 �

АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКІ САНКЦІЇ �

Стаття 238. Застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання
1. За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно- господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
2. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно- господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Стаття 239. Види адміністративно-господарських санкцій
1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:
вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів);
{Абзац п'ятий частини першої статті 239 виключено на підставі Закону № 3541-IV
від 15.03.2006}
застосування антидемпінгових заходів;
припинення експортно-імпортних операцій;
застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом;
{Абзац восьмий частини першої статті 239 із змінами, внесеними згідно із Законом №
222-VIII від 02.03.2015}
зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;
анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;
обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;
ліквідація суб’єкта господарювання;
{Абзац дванадцятий частини першої статті 239 в редакції Закону № 642-VII від
10.10.2013}
інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 240. Безоплатне вилучення прибутку (доходу)
1. Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.
Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.
2. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.
Стаття 241. Штраф як адміністративно-господарська санкція
1. Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
2. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
3. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.
{Статтю 242 виключено на підставі Закону № 2756-VI від 02.12.2010}
{Статтю 243 виключено на підставі Закону № 3541-IV від 15.03.2006}
Стаття 244. Застосування антидемпінгових заходів
1. У разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція, що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи відповідно до закону.
2. Порядок визначення розміру шкоди (загрози шкоди) економіці України та застосування заходів, зазначених у цій статті, встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
Стаття 245. Припинення експортно-імпортних операцій. Застосування індивідуального режиму ліцензування
1. У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом.
2. За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, зазначених у частині першій цієї статті, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування. Порядок і строки застосування індивідуального режиму ліцензування встановлюються законом.
Стаття 246. Обмеження та зупинення діяльності суб'єкта господарювання
1. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.
2. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.
3. Підстави і порядок обмеження та зупинення діяльності суб’єктів господарювання, а також повноваження уповноважених органів приймати відповідні рішення встановлюються законом.
{Частина третя статті 246 в редакції Закону № 1602-VII від 22.07.2014}
{Частину четверту статті 246 виключено на підставі Закону № 1602-VII від
22.07.2014}
Стаття 247. Ліквідація суб’єкта господарювання, діяльність якого суперечить закону чи його установчим документам
1. У випадках, встановлених законом, до суб'єкта господарювання може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді його ліквідації за рішенням суду.
{Стаття 247 в редакції Закону № 642-VII від 10.10.2013}
Стаття 248. Державна реєстрація ліквідації суб’єкта господарювання
1. У разі ліквідації суб’єкта господарювання до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вноситься відповідний запис;
{Стаття 248 в редакції Закону № 642-VII від 10.10.2013}
Стаття 249. Гарантії прав суб'єктів господарювання у разі неправомірного застосування до них адміністративно-господарських санкцій
1. Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.
2. У разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.
3. Збитки, завдані суб'єкту господарювання у зв'язку з неправомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 250. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій
1. Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
2. Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність" та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.
{Статтю 250 доповнено частиною другою згідно із Законом № 2756-VI від
02.12.2010; із змінами, внесеними згідно із Законами № 406-VII від 04.07.2013, № 629-VIII
від 16.07.2015}

Глава 28 �

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА �

ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОГО �

ЗАКОНОДАВСТВА �

Стаття 251. Накладання штрафів за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства
1. Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання - юридичних осіб за:
вчинення дій, передбачених статтями 29, 30 і 32 цього Кодексу, ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, відновлення первинного стану або зміну угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству;
створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію суб'єктів господарювання, вступ одного або декількох суб'єктів господарювання в об'єднання, придбання чи набуття будь-яким іншим способом у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв) та активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів, а також в оренду цілісних майнових комплексів підприємств чи їх структурних підрозділів без згоди на це Антимонопольного комітету України чи його органів у випадках, якщо законом передбачено необхідність одержання такої згоди;
неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом інформації, або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням.
2. Вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, що не є суб'єктами господарювання, тягне за собою накладення на них Антимонопольним комітетом України або його територіальними відділеннями штрафу в розмірі, передбаченому законом.
Стаття 252. Адміністративна відповідальність громадян-підприємців та посадових
осіб
1. Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ, організацій, а також громадяни, зареєстровані як підприємці, несуть адміністративну відповідальність згідно із законом за:
вчинення дій, передбачених статтями 29-32 цього Кодексу;
неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом інформації, або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням;
ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень.
2. Вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, громадянами-підприємцями, а також вчинення в інтересах третіх осіб зазначених дій громадянами, які не є підприємцями, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену законом.
3. Штрафи за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства стягуються в судовому порядку.
Стаття 253. Вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу)
1. Прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення статей 29, 30 і 32 цього Кодексу, стягується за рішенням суду до Державного бюджету України.
Стаття 254. Вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання
1. У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів, передбачених статтею 33 цього Кодексу, заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення в судовому порядку товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця.
2. Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання застосовується у разі якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.
3. Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 255. Відшкодування збитків
1. Збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.
Стаття 256. Спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей
1. У разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарювання Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, що визначені законодавством або цим рішенням.
Стаття 257. Процесуальні засади розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями справ про недобросовісну конкуренцію
1. Справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у порядку, встановленому законом.

Розділ VI �

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ОКРЕМИХ �

ГАЛУЗЯХ ГОСПОДАРЮВАННЯ �

Глава 29 �

ГАЛУЗІ ТА ВИДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ �

Стаття 258. Загальні умови, що визначають особливості регулювання господарських відносин
1. Особливості правового регулювання господарських відносин визначаються залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду господарської діяльності, економічної форми результату
господарської діяльності, простору, на якому складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку), особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські відносини.
2. Правове регулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного розподілу праці, що склався, та об'єктивно існуючих галузей економіки.
3. Особливості правового регулювання зовнішньоекономічних відносин визначаються розділом VII цього Кодексу.
Стаття 259. Види господарської діяльності та їх класифікація
1. Вид господарської діяльності має місце у разі об'єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації.
2. У правовому регулюванні господарської діяльності та у здійсненні державного управління економікою мають враховуватися особливості здійснення суб'єктами господарювання окремих видів цієї діяльності.
3. Для віднесення суб'єкта господарювання до відповідної категорії обліку визначаються основні, другорядні та допоміжні види господарської діяльності.
4. З метою забезпечення системи державного управління економікою обліково- статистичною інформацією, яка задовольняє потреби учасників господарських відносин в об'єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозв'язки на міждержавному, державному, регіональному і галузевому рівнях, а також впровадження міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статистики Кабінет Міністрів України затверджує заходи щодо розвитку національної статистики України і національної системи класифікації.
{Частина четверта статті 259 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1315-VII
від 05.06.2014}
5. Складовою частиною національної системи класифікації є національні класифікатори. Національні класифікатори та процедури їх розроблення затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку.
{Частина п'ята статті 259 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від
16.10.2012; в редакції Закону № 1315-VII від 05.06.2014}
{Частину шосту статті 259 виключено на підставі Закону № 1315-VII від 05.06.2014}
Стаття 260. Галузі економіки та їх класифікація
1. Сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють переважно однакові або подібні види виробничої діяльності, складає галузь.
2. Загальна класифікація галузей економіки є складовою частиною єдиної системи класифікації і кодування техніко-економічної і статистичної інформації, яка використовується суб'єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин, а також органами державної влади та органами місцевого самоврядування в процесі управління господарською діяльністю.
3. Вимоги до класифікації галузей економіки встановлюються законом.
Стаття 261. Галузі сфери матеріального виробництва
1. До сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності.
2. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу).
Стаття 262. Продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання
1. У галузях матеріального виробництва здійснюється виробництво матеріальних благ, призначених як для використання у сфері виробництва в якості засобів виробництва (продукція виробничо-технічного призначення), так і для використання у сфері особистого споживання (вироби народного споживання).
2. У разі якщо продукти виробництва можуть використовуватися як у виробництві, так і для особистого споживання, економічна форма таких продуктів визначається залежно від цільового призначення певного продукту виробництва.
3. Обіг продукції виробничо-технічного призначення і обіг виробів народного споживання у сфері господарювання регулюються цим Кодексом та іншими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до нього, а в частині, не врегульованій цими актами, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
4. Особливості правового регулювання господарської діяльності, пов'язаної з реалізацією продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, встановлюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами, що йому не суперечать.

Глава 30 �

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ �

ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ �

Стаття 263. Господарсько-торговельна діяльність
1. Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо- технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.
2. Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля.
3. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.
4. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

§ 1. Поставка

Стаття 264. Матеріально-технічне постачання та збут
1. Матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі- продажу.
2. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для пріоритетних державних потреб.
{Частина друга статті 264 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від
15.12.2005}
3. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Стаття 265. Договір поставки
1. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
2. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
3. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.
4. Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
{Частина четверта статті 265 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5060-VI від
05.07.2012}
5. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.
6. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Стаття 266. Предмет, кількість і асортимент поставки
1. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
2. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 267. Строки і порядок поставки
1. Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
2. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
3. Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.
4. У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).
5. У договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем.
6. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.
7. Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів.
Стаття 268. Якість товарів, що поставляються
1. Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.
2. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу.
3. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.
4. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.
5. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.
6. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника.
7. Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.
8. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання
повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів. Якщо постачальник (виробник) у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець (одержувач) має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.
Стаття 269. Гарантії якості товарів. Претензії у зв'язку з недоліками поставлених товарів
1. Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу.
2. Стандартами, технічними умовами або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами.
3. Гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.
4. Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару.
5. Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб.
6. Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.
7. У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.
8. Позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.
Стаття 270. Комплектність товарів, що поставляються
1. Товари повинні поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту.
2. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.
3. У разі поставки некомплектних виробів постачальник (виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після
одержання вимоги або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк. Надалі до укомплектування виробу або його заміни покупець (одержувач) має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару.
4. Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє постачальника (виробника)
від відповідальності.
Стаття 271. Положення про поставки і Особливі умови поставок
1. Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів.

§ 2. Контрактація сільськогосподарської продукції

Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції
1. Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.
2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.
3. У договорах контрактації повинні передбачатися:
види продукції (асортимент), номер національного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;
кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;
ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання- приймання продукції;
обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;
взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;
інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 273. Особливості виконання договорів контрактації
1. Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі.
2. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.
3. У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.
4. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором.
5. Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 274. Відповідальність за договором контрактації
1. За нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом.
2. За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість.
3. У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.
4. У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог цього Кодексу.

§ 3. Енергопостачання

Стаття 275. Договір енергопостачання
1. За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".
{Частину першу статті 275 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 663-VII
від 24.10.2013}
2. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
3. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у національних стандартах або технічних умовах.
4. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.
5. Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами.
Стаття 276. Кількість і якість енергії. Строки, ціни та порядок розрахунків за договором енергопостачання
1. Загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди.
{Частина перша статті 276 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від
15.12.2005}
2. Пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності виробничих можливостей у енергопостачальника.
3. Показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі національних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язком для сторін договору.
4. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Основним обліковим періодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягів протягом доби. Сторони можуть погоджувати постачання енергії протягом доби за годинами, а також час і тривалість максимальних та мінімальних навантажень.
5. Кількість енергії, недоодержаної у попередні періоди з вини енергопостачальника, підлягає поповненню на вимогу абонента. Якщо енергію не вибрано абонентом або недоодержано ним для обігрівання у зв'язку зі сприятливими погодними умовами, поповнення недоодержаної енергії здійснюється за погодженням сторін.
6. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
{Частина шоста статті 276 в редакції Закону № 663-VII від 24.10.2013}
7. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
{Частина сьома статті 276 в редакції Закону № 3569-VI від 05.07.2011}
8. У разі якщо абонент має власне енергоджерело і відпускає енергію в мережі енергопостачальника, допускаються розрахунки за сальдо взаємно одержаної енергії.
Стаття 277. Правила користування енергією
1. Абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду. Правила користування енергією, якщо інше не передбачено законом, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
{Частина перша статті 277 в редакції Закону № 663-VII від 24.10.2013}
2. Правилами можуть бути передбачені типові договори постачання окремих видів енергії.
3. Абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживачам (субабонентам). У цьому випадку субабоненти укладають договір енергопостачання з абонентом і мають права та несуть обов'язки абонента, а абонент має права та несе обов'язки енергопостачальника.
4. Абонент зобов'язаний повідомити перелік субабонентів енергопостачальнику, який має право контролю енергомереж і приладів субабонентів та право контролю за додержанням субабонентами правил користування енергією.
5. Відповідальність за порушення правил користування енергією встановлюється законом.

§ 4. Біржова торгівля

Стаття 278. Торговельно-біржова діяльність
1. Здійснення торговельно-біржової діяльності має на меті організацію та регулювання торгівлі шляхом надання послуг суб'єктам господарювання у здійсненні ними торговельних операцій спеціально утвореною господарською організацією - товарною біржею.
2. Правові умови створення та діяльності товарних бірж, а також основні правила здійснення торговельно-біржової діяльності визначаються цим Кодексом, прийнятими відповідно до нього законами та іншими нормативно-правовими актами.
3. Правові умови організації та здійснення торгівлі електричною енергією та продуктами електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".
{Статтю 278 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 663-VII від
24.10.2013}
Стаття 279. Товарна біржа
1. Товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям.
2. Товарна біржа є юридичною особою, діє на засадах самоврядування і господарської самостійності, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку та може мати печатки.
{Частина друга статті 279 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1206-VII від
15.04.2014}
3. Товарна біржа створюється на основі добровільного об'єднання заінтересованих суб'єктів господарювання. Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів.
4. Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків. Засновники сплачують пайовий внесок.
5. Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі.
6. Державна реєстрація товарної біржі провадиться відповідно до вимог статті 58 цього
Кодексу.
7. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку.
8. Товарна біржа здійснює свою діяльність за принципами рівноправності учасників біржових торгів, публічного проведення біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін.
Стаття 280. Права та обов'язки товарної біржі
1. Товарна біржа має право:
встановлювати відповідно до законодавства власні обов'язкові для всіх учасників торгів правила біржової торгівлі та біржового арбітражу;
встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, розмір плати за послуги, що надаються біржею;
встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод на біржі, а також санкції за порушення статуту біржі та біржових правил;
створювати підрозділи біржі та затверджувати положення про них; засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах; розробляти з урахуванням національних стандартів власні стандарти і типові
контракти;
укладати угоди з іншими біржами, мати своїх представників на біржах, у тому числі розташованих за межами України;
видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні і рекламні видання;
вирішувати інші питання, передбачені законом.
2. Товарна біржа зобов'язана: �
створювати умови для проведення біржової торгівлі; �
регулювати біржові операції; �
регулювати ціни на товари, що допускаються до обігу на біржі; �
надавати членам і відвідувачам біржі організаційні, інформаційні та інші послуги; �
забезпечувати збір, обробку і розповсюдження інформації, що стосується кон'юнктури ринку.
Стаття 281. Правила біржової торгівлі. Біржові торги
1. Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до законодавства і є основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі та розв'язання спорів з цих питань.
2. Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим.
3. Біржовими торгами є торги, що публічно і гласно проводяться в торговельних залах біржі за участі членів біржі по товарах, допущених до реалізації на біржі в порядку, встановленому правилами біржової торгівлі.
4. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам - громадянам, зареєстрованим на біржі відповідно до її статуту для виконання доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій.
Стаття 282. Припинення товарної біржі
1. Припинення товарної біржі відбувається за рішенням загальних зборів членів біржі, а також за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

§ 5. Оренда майна та лізинг �

Стаття 283. Оренда майна у сфері господарювання �
1. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
2. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
3. Об'єктом оренди можуть бути:
державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;
нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
4. Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства.
5. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.
6. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу
України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 284. Умови договору оренди
1. Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
2. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.
{Частина друга статті 284 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3269-VI від
21.04.2011}
3. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.
4. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Стаття 285. Основні права та обов'язки орендаря
1. Орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.
2. Орендар може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.
3. Орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
4. Орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.
Стаття 286. Орендна плата
1. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
2. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди.
3. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі.
4. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Стаття 287. Оренда державного та комунального майна
1. Орендодавцями щодо державного та комунального майна є:
1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;
2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;
3) державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом;
{Пункт 3 частини першої статті 287 в редакції Закону № 3269-VI від 21.04.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5213-VI від 06.09.2012}
4) державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства.
{Частину першу статті 287 доповнено пунктом 4 згідно з Законом № 5063-VI від
05.07.2012}
2. Організаційні та майнові відносини, пов'язані з передачею в оренду цілісних майнових комплексів державного сектора економіки, а також цілісних майнових комплексів, що є комунальною власністю, регулюються законодавством відповідно до цього Кодексу.
3. Мета і предмет господарської діяльності, визначені в установчих документах суб'єкта господарювання, який здійснює господарську діяльність на базі орендованого майна, не можуть суперечити умовам договору оренди.
{Частина третя статті 287 в редакції Закону № 3269-VI від 21.04.2011}
Стаття 288. Суборенда державного та комунального майна
1. Орендар має право передати окремі об'єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди.
2. Передача в суборенду цілісних майнових комплексів не допускається.
Стаття 289. Викуп (приватизація) об'єкта оренди
1. Орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.
{Частину другу статті 289 виключено на підставі Закону № 3269-VI від 21.04.2011}
3. Орендар має право у будь-який час відмовитися від здійснення передбаченого в договорі права на викуп об'єкта оренди.
4. Приватизація цілісних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом.
{Частина четверта статті 289 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3269-VI від
21.04.2011}
{Статтю 290 виключено на підставі Закону № 1509-VI від 11.06.2009}
Стаття 291. Припинення договору оренди
1. Одностороння відмова від договору оренди не допускається.
2. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди;
ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря;
загибелі (знищення) об'єкта оренди.
3. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
4. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Стаття 292. Лізинг у сфері господарювання
1. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
2. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
3. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
4. Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону.
5. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.
6. Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу.
7. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

§ 6. Інші види господарсько-торговельної діяльності

Стаття 293. Міна (бартер) у сфері господарювання
1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар.
2. Сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін.
3. За погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству.
4. Не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.
5. До договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін.
Стаття 294. Зберігання у товарному складі
1. Товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.
2. Товарний склад є складом загального користування у разі якщо із закону, інших правових актів або виданого суб'єкту господарювання дозволу (ліцензії) випливає, що він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якого товароволодільця.
3. Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання.
4. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Глава 31

КОМЕРЦІЙНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО (АГЕНТСЬКІ ВІДНОСИНИ) У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 295. Агентська діяльність
1. Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при
здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.
2. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.
3. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені.
4. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто.
5. Законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерційного посередництва в окремих галузях господарювання.
Стаття 296. Підстави виникнення агентських відносин
1. Агентські відносини виникають у разі:
надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій;
схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.
Стаття 297. Предмет агентського договору
1. За агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.
2. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.
3. Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України.
4. Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.
Стаття 298. Схвалення угоди, укладеної комерційним агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням повноважень
1. Комерційний агент повідомляє суб'єкта, якого він представляє, про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду.
2. Угода, укладена від імені суб'єкта, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження, вважається схваленою цим суб'єктом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента. Наступне схвалення угоди суб'єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною з дня її укладення.
Стаття 299. Немонопольні і монопольні агентські відносини
1. Суб'єкт, якого представляє комерційний агент, має право довірити комерційне посередництво також іншим суб'єктам, повідомивши про це агента, а агент має право здійснювати комерційне посередництво також для інших суб'єктів господарювання, якщо
інтереси суб'єктів, яких представляє комерційний агент, не є суперечливими у питаннях, для вирішення яких запрошений цей агент.
2. У разі монопольних агентських відносин комерційний агент, що представляє суб'єкта господарювання, не має права здійснювати комерційне посередництво для інших суб'єктів у межах, передбачених агентським договором.
Стаття 300. Передача прав комерційного агента
1. Комерційний агент повинен особисто виконати дії, на які він уповноважений суб'єктом, якого він представляє.
2. Якщо агентським договором не передбачено інше, комерційний агент не може передавати на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в інтересах того, кого він представляє.
Стаття 301. Взаєморозрахунки в агентських відносинах
1. Відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.
2. Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін.
3. Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту сплачується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов'язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє.
4. Суб'єкт, якого представляє комерційний агент, розраховує винагороду, на яку має право комерційний агент, відповідно до розмірів і строків, передбачених договором сторін.
5. Комерційний агент має право вимагати для розрахунку бухгалтерський витяг щодо всіх угод, за які йому належить агентська винагорода.
6. Умови виплати винагороди комерційному агенту за угоди, укладені після закінчення договірних відносин, а також інші умови, що стосуються розрахунків сторін, визначаються договором.
Стаття 302. Обов'язки щодо нерозголошення конфіденційної інформації в агентських відносинах
1. Комерційний агент не має права передавати конфіденційну інформацію, одержану від суб'єкта, якого він представляє, без згоди цього суб'єкта, використовувати її у власних інтересах чи в інтересах інших осіб всупереч інтересам суб'єкта, якого він представляє, як при здійсненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах зазначеного суб'єкта, так і після припинення агентських відносин з ним.
2. Сторони агентського договору можуть укласти окрему угоду про захист конфіденційної інформації суб'єкта, якого представляє комерційний агент (договір про нерозголошення).
3. Комерційний агент несе відповідальність за розголошення конфіденційної інформації відповідно до закону та договору.
Стаття 303. Відповідальність за порушення агентського договору
1. Комерційний агент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб'єкту, якого він представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків, якщо інше не передбачено агентським договором.
2. Якщо інше не передбачено договором, комерційний агент не гарантує суб'єкту, якого він представляє, виконання третіми особами зобов'язань за угодами, укладеними за його посередництва.
3. У разі порушення агентського договору суб'єктом, якого представляє комерційний агент, останній має право на одержання винагороди у розмірах, передбачених агентським договором, а також на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок невиконання або неналежного виконання договору другою стороною.
Стаття 304. Припинення агентського договору
1. Агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі: відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії; вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє.
2. У разі відкликання повноважень комерційного агента суб'єкт, якого представляє комерційний агент, повинен сповістити його про припинення договору не менш як за один місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором.
3. У разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до припинення повноважень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін можуть бути поновлені.
Стаття 305. Законодавство про комерційне посередництво у сфері господарювання
1. Відносини, що виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються цим Кодексом, іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання.
2. У частині, не врегульованій нормативно-правовими актами, зазначеними у цій статті, до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України, якими регулюються відносини доручення.

Глава 32 �

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ �

Стаття 306. Перевезення вантажів як вид господарської діяльності
1. Перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
2. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
3. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
4. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
5. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до
нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно- правовими актами.
6. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 307. Договір перевезення вантажу
1. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
2. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
3. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.
4. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.
5. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Стаття 308. Приймання вантажу до перевезення
1. Вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування.
2. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
3. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.
4. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем.
5. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.
Стаття 309. Зміна умов перевезення
1. Вантажовідправник має право в порядку, встановленому транспортними кодексами чи статутами, одержати назад зданий до перевезення вантаж до його відправлення, замінити вказаного в перевізному документі одержувача вантажу (до його видачі адресату), розпорядитися вантажем у разі неприйняття його одержувачем чи неможливості видачі вантажу одержувачу.
2. У разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.
Стаття 310. Одержання вантажу в пункті призначення
1. Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу.
2. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.
3. Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.
4. Вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача, вважається невитребуваним і реалізується в установленому законодавством порядку.
Стаття 311. Плата за перевезення вантажів
1. Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.
Стаття 312. Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні
1. За договором перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні перевезення здійснюється від вантажовідправника до вантажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиним перевізним документом.
2. До договорів перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні застосовуються правила статті 307 цього Кодексу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами чи статутами.
3. Відносини перевізників під час перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні та умови роботи перевалочних пунктів регулюються вузловими угодами. Порядок укладення вузлових угод встановлюється транспортними кодексами та статутами.
Стаття 313. Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу
1. Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.
2. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.
3. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.
4. Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення.
Стаття 314. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу
1. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
2. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.
3. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:
у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
4. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.
5. У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.
Стаття 315. Порядок вирішення спорів щодо перевезень
1. До пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії.
{Частина перша статті 315 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2705-IV від
23.06.2005}
2. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.
3. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів.
{Частина третя статті 315 в редакції Закону № 2705-IV від 23.06.2005}
4. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
5. Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
6. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Стаття 316. Договір транспортного експедирування
1. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
2. Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.

Глава 33 �

КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО �

Стаття 317. Підрядні відносини у капітальному будівництві
1. Будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду.
2. Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
3. Господарські відносини у сфері матеріально-технічного забезпечення капітального будівництва регулюються відповідними договорами підряду, якщо інше не передбачено законодавством або договором сторін. За згодою сторін будівельні поставки можуть здійснюватися на основі договорів поставки.
Стаття 318. Договір підряду на капітальне будівництво
1. За договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.
2. Договір підряду відповідно до цієї статті укладається на будівництво, розширення, реконструкцію та перепрофілювання об'єктів; будівництво об'єктів з покладенням повністю або частково на підрядника виконання робіт з проектування, поставки обладнання, пусконалагоджувальних та інших робіт; виконання окремих комплексів будівельних, монтажних, спеціальних, проектно-конструкторських та інших робіт, пов'язаних з будівництвом об'єктів.
3. Забезпечення будівництва матеріалами, технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням покладається на підрядника, якщо інше не передбачено законодавством або договором.
4. Зміст договору підряду на капітальне будівництво, що укладається на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню.
5. Договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов'язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об'єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.
Стаття 319. Генеральний підрядник і субпідрядник
1. Договір підряду на капітальне будівництво може укладати замовник з одним підрядником або з двома і більше підрядниками.
2. Підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.
3. Договір підряду на виконання робіт з монтажу устаткування замовник може укладати з генеральним підрядником або з постачальником устаткування. За згодою генерального підрядника договори на виконання монтажних та інших спеціальних робіт можуть укладатися замовником з відповідними спеціалізованими підприємствами.
Стаття 320. Права замовника
1. Замовник має право, не втручаючись у господарську діяльність підрядника, здійснювати контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, вартості і якості виконаних робіт проектам і кошторисам. Він має право перевіряти хід і якість будівельних і монтажних робіт, а також якість матеріалів, що використовуються.
2. У разі якщо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
3. Підрядник має право не братися за роботу, а розпочату роботу зупинити у разі порушення замовником своїх зобов'язань за договором, внаслідок якого початок або продовження робіт підрядником виявляються неможливими чи значно ускладненими.
4. Недоліки виконання робіт чи матеріалів, що використовуються для робіт, допущені з вини підрядника або субпідрядника, повинні бути усунені підрядником за свій рахунок.
Стаття 321. Розрахунки за договором підряду на капітальне будівництво
1. У договорі підряду на капітальне будівництво сторони визначають вартість робіт
(ціну договору) або спосіб її визначення.
2. Вартість робіт за договором підряду (компенсація витрат підрядника та належна йому винагорода) може визначатися складанням приблизного або твердого кошторису. Кошторис вважається твердим, якщо договором не передбачено інше. Зміни до твердого кошторису можуть бути внесені лише за погодженням сторін.
3. У разі виникнення потреби значно перевищити приблизний кошторис підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Якщо підрядник не попередив замовника про перевищення кошторису, він зобов'язаний виконати роботу, не вимагаючи відшкодування понесених додаткових витрат.
4. Підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалів та устаткування, які мали бути надані підрядником, а також послуг, що надавалися йому третіми особами, підрядник має право вимагати збільшення встановленої вартості робіт, а у разі відмови замовника - розірвання договору в установленому порядку.
5. Якщо договором не передбачено попередньої оплати виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підряднику зумовлену договором ціну після остаточної здачі об'єкта будівництва, за умови, що робота виконана належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
6. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу, якщо така виплата та розмір авансу передбачені договором.
7. У разі необхідності консервації будівництва з незалежних від сторін обставин замовник зобов'язаний оплатити підряднику виконані до консервації роботи та відшкодувати йому пов'язані з консервацією витрати.
Стаття 322. Відповідальність за порушення договору підряду на капітальне будівництво
1. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво винна сторона сплачує штрафні санкції, а також відшкодовує другій стороні збитки (зроблені другою стороною витрати, втрату або пошкодження її майна, неодержані доходи) в сумі, не покритій штрафними санкціями, якщо інший порядок не встановлено законом.
2. Недоліки, виявлені при прийнятті робіт (об'єкта), підрядник зобов'язаний усунути за свій рахунок у строки, погоджені з замовником. У разі порушення строків усунення недоліків підрядник несе відповідальність, передбачену договором.
3. Позовна давність для вимог, що випливають з неналежної якості робіт за договором підряду на капітальне будівництво, визначається з дня прийняття роботи замовником і становить:
один рік - щодо недоліків некапітальних конструкцій, а у разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи, - два роки;
три роки - щодо недоліків капітальних конструкцій, а у разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи, - десять років;
тридцять років - щодо відшкодування збитків, завданих замовникові протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань чи аварій.
4. У разі якщо договором підряду або законодавством передбачено надання гарантії якості роботи і недоліки виявлено в межах гарантійного строку, перебіг строку позовної давності починається з дня виявлення недоліків.
Стаття 323. Умови укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві
1. Договори підряду (субпідряду) на капітальне будівництво укладаються і виконуються на загальних умовах укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до закону.
2. Договори підряду на капітальне будівництво за участі іноземних суб'єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, передбаченому цим Кодексом, міждержавними угодами, а також особливими умовами укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затвердженими в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 324. Договір підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт
1. За договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну документацію або виконати обумовлені договором проектні роботи, а також виконати досліджувальні роботи, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити їх.
2. До відносин, що виникають у процесі виконання проектних та досліджувальних робіт, можуть застосовуватися положення статті 318 цього Кодексу.
3. Підрядник несе відповідальність за недоліки проекту, в тому числі виявлені в процесі його реалізації та експлуатації побудованого за даним проектом об'єкта.
4. У разі виявлення недоліків проекту підрядник зобов'язаний безоплатно переробити проект, а також відшкодувати замовнику збитки, спричинені недоліками проекту.
5. Позов про відшкодування замовнику збитків, спричинених недоліками проекту, може бути заявлено протягом десяти років, а якщо збитки замовнику завдано протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань, аварій, обрушень, - протягом тридцяти років з дня прийняття побудованого об'єкта.

Глава 34 �

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ �

Стаття 325. Інноваційна діяльність
1. Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.
Стаття 326. Інвестування інноваційної діяльності
1. Інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.
2. Формами інвестування інноваційної діяльності є:
державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;
комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;
соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;
іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;
спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.
3. Загальні умови реалізації інвестицій в Україні визначаються законом.
Стаття 327. Види інноваційної діяльності
1. Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.
2. Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:
проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;
технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.
3. Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення.
Стаття 328. Державне регулювання інноваційної діяльності
1. Держава регулює інноваційну діяльність шляхом:
визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;
створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;
створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.
2. Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій.
Стаття 329. Державні гарантії інноваційної діяльності
1. Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:
підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;
підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;
охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;
вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;
підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.
Стаття 330. Державна експертиза інноваційних проектів
1. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог.
2. У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України.
Стаття 331. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції
1. За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.
2. Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.
3. Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково- дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).
4. Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування).
5. У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.
6. Договори на створення і передачу науково-технічної продукції для пріоритетних державних потреб та за участі іноземних суб'єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
{Частина шоста статті 331 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IV від
15.12.2005}
Стаття 332. Законодавство про інноваційну діяльність
1. Відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються цим Кодексом та іншими законодавчими актами. До вказаних відносин у частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Глава 35 �

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ �

ДІЯЛЬНОСТІ �

§ 1. Фінанси і банківська діяльність �

Стаття 333. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання
1. Фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово- кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.
2. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.
3. Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово- кредитними організаціями.
4. Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання.
5. Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності).
Стаття 334. Правовий статус банків
1. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.
{Частина перша статті 334 із змінами, внесеними згідно із Законом № 358-V від
16.11.2006}
2. Банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.
3. Банки є юридичними особами. Банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані - ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).
4. Посадовим особам органів державної влади та органів місцевого самоврядування забороняється участь в органах управління банків, якщо інше не передбачено законом.
5. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, крім випадків, передбачених законом, та випадків, коли держава відповідно до закону бере на себе таку відповідальність.
6. Банки у своїй діяльності керуються цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами.
7. Суб'єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слово "банк" без реєстрації цього суб'єкта як банку в Національному банку України, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 335. Національний банк України. Рада Національного банку України
1. Національний банк України - центральний банк держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України - гривні.
2. Правовий статус Національного банку України визначається законом про
Національний банк України.
3. Розробку основних засад грошово-кредитної політики та контроль за її виконанням здійснює Рада Національного банку України. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.
Стаття 336. Організаційно-правові форми банків
1. Банки створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.
{Частина перша статті 336 в редакції Закону № 133-V від 14.09.2006; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1617-VI від 24.07.2009}
2. Учасниками банку можуть бути юридичні особи та громадяни, резиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
3. Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також збільшувати статутний капітал банку для покриття збитків.
4. Банки мають право створювати банківські об'єднання, види яких визначаються законом. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання.
{Частина четверта статті 336 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2522-VI від
09.09.2010}
5. Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного капіталу та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить цьому Кодексу та зазначеному закону.
{Частина п'ята статті 336 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2850-VI від
22.12.2010}
Стаття 337. Державні банки
1. Державним є банк, створений за рішенням Кабінету Міністрів України на основі державної власності.
2. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.
3. Найменування державного банку повинно містити слово "державний".
4. Держава здійснює повноваження власника щодо акцій (паїв), які належать їй у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку.
5. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку цей банк втрачає статус державного.
Стаття 338. Кооперативні банки
1. Кооперативний банк - це банк, створений суб'єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності. Відповідно до закону можуть створюватися місцеві та центральний кооперативні банки.
2. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї.
3. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від його участі (паю) у статутному капіталі банку має право одного голосу.
Стаття 339. Банківські операції
1. Фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. Основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції.
2. Перелік банківських операцій визначається законом про банки і банківську діяльність.
3. Банківські операції провадяться в порядку, встановленому Національним банком
України.
Стаття 340. Депозитні операції банків
1. Депозитні операції банків полягають у залученні коштів у вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.
2. Депозити утворюються за рахунок коштів у готівковій або у безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що розміщені юридичними особами чи громадянами (клієнтами) на їх рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства та умов договору. Договір банківського вкладу (депозиту) укладається у письмовій формі.
Стаття 341. Розрахункові операції банків
1. Розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері.
2. Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.
3. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
4. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.
5. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.
Стаття 342. Банківські рахунки
1. Рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом.
2. Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахунків, пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності.
3. Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за
своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком
України.
4. Юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.
{Частина четверта статті 342 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від
04.02.2005}
5. Суб'єктам господарювання, яким виділяються кошти для цільового використання з Державного бюджету України або місцевих бюджетів, відкриваються рахунки відповідно до закону.
6. Порядок відкриття рахунків в установах банків, форми розрахунків та порядок їх здійснення визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.
Стаття 343. Відповідальність за порушення строків розрахунків
1. Платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку.
2. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
3. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом.
4. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Стаття 344. Міжнародні розрахункові операції
1. Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.
2. Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.
3. Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків.
4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнародними договорами. Порядок розрахунків і ведення банківських рахунків встановлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.
5. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням).
6. Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні документи:
коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат),
документ про право власності та інші комерційні документи. Фінансовими документами, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків, є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.
Стаття 345. Кредитні операції банків
1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
3. Правові наслідки недійсності кредитного договору, а також недійсності договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, визначаються Цивільним кодексом України.
{Статтю 345 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 5405-VI від
02.10.2012}
Стаття 346. Кредитування суб'єктів господарювання
1. Для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:
клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;
техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;
інші необхідні документи.
2. Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.
3. Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 347. Форми та види банківського кредиту
1. У сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.
2. Кредити, які надаються банками, розрізняються за:
строками користування (короткострокові - до одного року, середньострокові - до трьох років, довгострокові - понад три роки);
способом забезпечення; ступенем ризику; методами надання;
строками погашення;
іншими умовами надання, користування або погашення.
Стаття 348. Контроль банку за використанням кредиту
1. Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.
2. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.
Стаття 349. Кредитні ресурси
1. Банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони можуть позичати один в одного на договірних засадах ресурси, залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами.
2. У разі недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Національного банку України. Кредитні ресурси Національного банку України становлять кошти статутного капіталу та інших фондів, інші кошти, що використовуються як кредитні ресурси відповідно до закону.
{Частина друга статті 349 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2850-VI від
22.12.2010}
3. Загальні умови використання кредитних ресурсів визначаються цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 350. Факторингові операції
1. Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.
2. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
{Частина друга статті 350 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3610-VI від
07.07.2011}
{Стаття 350 в редакції Закону № 2510-VI від 09.09.2010}
Стаття 351. Лізингові операції банків
1. Банки мають право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг з дотриманням вимог, встановлених у статті 292 цього Кодексу.
2. Загальні умови та порядок здійснення лізингових операцій визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами, а також нормативно- правовими актами Національного банку України.

§ 2. Страхування

Стаття 352. Страхування у сфері господарювання
1. Страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.
2. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).
3. Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством.
Стаття 353. Суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання
1. Суб'єкти господарювання - страховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії.
2. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Допускається здійснення вказаних видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків за договорами про спільну діяльність.
3. Страхувальниками у цьому Кодексі визначаються учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону.
Стаття 354. Договір страхування
1. За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
2. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, має право відповідно до закону встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування.
{Частина друга статті 354 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від
16.10.2012}
3. При укладенні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською організацією).
4. Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом
(полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Стаття 355. Законодавство про страхування у сфері господарювання
1. Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

§ 3. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами.

Фондова біржа

Стаття 356. Посередництво, пов'язане з випуском та обігом цінних паперів
1. Посередницькою діяльністю у сфері випуску та обігу цінних паперів є підприємницька діяльність суб'єктів господарювання (далі - торговці цінними паперами), для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності або яким така діяльність дозволена законом.
{Частина другу статті 356 виключено на підставі Закону № 3480-IV від 23.02.2006}
3. Законом можуть передбачатися також інші види посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо).
Стаття 357. Ліцензування посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів
1. Здійснення посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів допускається на основі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством.
2. Суб'єкти виключної посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів можуть здійснювати окремі види діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів (надання консультацій власникам цінних паперів тощо).
Стаття 358. Умови, за яких не допускається здійснення посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів
1. Ліцензію на здійснення будь-якого виду посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів не може одержати торговець цінними паперами, який безпосередньо або побічно володіє майном іншого торговця цінними паперами, вартість якого перевищує розмір, встановлений законом.
2. Торговець цінними паперами, який має ліцензію на здійснення будь-якого виду посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів, не може безпосередньо або побічно володіти майном іншого торговця цінними паперами, вартість якого перевищує розмір, встановлений законом.
3. Торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю:
цінними паперами власного випуску;
акціями того емітента, у якого він безпосередньо або побічно володіє майном у розмірі понад п'ять відсотків статутного капіталу.
Стаття 359. Укладання угод щодо цінних паперів
1. У разі прийняття доручення на купівлю або продаж цінних паперів торговець цінними паперами зобов'язаний надавати особі, за дорученням і за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних паперів.
{Частину другу статті 359 виключено на підставі Закону № 5042-VI від 04.07.2012}
3. Спеціальні вимоги до укладення угод щодо цінних паперів встановлюються законом.
4. Особливості ведення бухгалтерського обліку, операцій з цінними паперами визначаються відповідно до закону.
Стаття 360. Фондова біржа
1. Для забезпечення функціонування ринку цінних паперів утворюється фондова біржа. Порядок утворення та провадження діяльності фондової біржі визначається законом.
{Частина перша статті 360 в редакції Закону № 3480-IV від 23.02.2006}
2. Фондова біржа створюється засновниками - торговцями цінними паперами в порядку, встановленому законом.
{Частину третю статті 360 виключено на підставі Закону № 5042-VI від 04.07.2012}
{Див. Закон № 5178-VI від 06.07.2012}
4. Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації відповідно до закону.
Стаття 361. Особливі умови припинення фондової біржі
1. Фондова біржа припиняється за умови, що кількість її членів протягом встановленого законом строку залишається меншою, ніж мінімальна кількість, визначена законом.
2. Фондова біржа припиняється в порядку, встановленому для припинення господарських товариств, якщо інше не передбачено законом.
{Стаття 361 в редакції Закону № 642-VII від 10.10.2013}

§ 4. Аудит �

Стаття 362. Аудиторська діяльність
1. Аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту, організаційне і методичне забезпечення аудиту та надання інших аудиторських послуг.
2. Аудиторська діяльність регулюється цим Кодексом, законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Стаття 363. Аудит та державний фінансовий аудит
1. Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності законодавству та встановленим нормативам.
2. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими організаціями, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.
3. Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.
4. Державний фінансовий аудит здійснюється Рахунковою палатою та органами державного фінансового контролю відповідно до законів.
{Частина четверта статті 363 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від
16.10.2012}
5. Аудит та державний фінансовий аудит можуть проводитися за ініціативою суб'єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит).
{Стаття 363 в редакції Закону № 3202-IV від 15.12.2005}
Стаття 364. Аудитор і аудиторська організація
1. Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України.
{Частина перша статті 364 в редакції Закону № 2738-IV від 06.07.2005}
2. Аудитор має право об'єднатися з іншими аудиторами у спілку з дотриманням вимог законодавства.
3. Аудиторською організацією є господарська організація, створена відповідно до вимог закону.
4. Умови та порядок здійснення аудиторської діяльності, права та обов'язки аудиторів та аудиторських організацій визначаються законом, іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 365. Аудиторська палата України
1. Аудиторська палата України - самоврядний орган, що здійснює сертифікацію суб'єктів, які мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде облік аудиторських організацій та аудиторів.
2. Правовий статус та порядок діяльності Аудиторської палати України визначаються законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

§ 5. Лотерейна діяльність

Стаття 3651. Лотерейна діяльність в Україні
1. В Україні діє державна монополія на організацію і проведення лотерей.
2. Проведення в Україні будь-яких інших лотерей, крім державних, заборонено.
3. Відносини у сфері лотерейної діяльності регулюються цим Кодексом та Законом
України "Про державні лотереї в Україні".
{Главу 35 доповнено параграфом 5 згідно із Законом № 5204-VI від 06.09.2012}

Глава 36 �

ВИКОРИСТАННЯ У ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВ �

ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ (КОМЕРЦІЙНА �

КОНЦЕСІЯ) �

Стаття 366. Договір комерційної концесії
1. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
2. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності.
Стаття 367. Форма договору комерційної концесії
{Назва статті 367 в редакції Закону № 191-VIII від 12.02.2015}
1. Договір комерційної концесії повинен бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору.
{Частину другу статті 367 виключено на підставі Закону № 191-VIII від 12.02.2015}
{Частину третю статті 367 виключено на підставі Закону № 191-VIII від
12.02.2015}
4. Інші вимоги щодо укладання договору комерційної концесії встановлюються законом.
Стаття 368. Комерційна субконцесія
1. Договором комерційної концесії може бути передбачено право користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому комплексом прав або часткою цього комплексу прав на умовах комерційної субконцесії, погоджених ним із правоволодільцем або визначених у договорі комерційної концесії.
2. Якщо договір комерційної концесії визнано недійсним, недійсні також укладені на його основі договори комерційної субконцесії.
Стаття 369. Винагорода за договором комерційної концесії
1. Винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.
Стаття 370. Обов'язки правоволодільця
1. Правоволоділець зобов'язаний:
передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача і його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав;
видати користувачеві передбачені договором ліцензії (дозволи), забезпечивши їх оформлення у встановленому законодавством порядку.
2. Якщо договором комерційної концесії не передбачено інше, правоволоділець зобов'язаний:
{Абзац другий частини другої статті 370 виключено на підставі Закону № 191-VIII
від 12.02.2015}
надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;
контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.
Стаття 371. Обов'язки користувача
1. З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:
використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;
забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на основі договору, виконаних робіт, послуг, що надаються, якості таких самих товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) безпосередньо правоволодільцем;
дотримуватися інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;
надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосередньо у правоволодільця;
інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;
не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одержану від нього конфіденційну інформацію;
сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
Стаття 372. Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії
1. Договором комерційної концесії можуть бути передбачені обмеження прав сторін за цим договором, зокрема:
обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;
обов'язок користувача не допускати його конкуренції з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з використанням належних правоволодільцеві прав;
відмова користувача від одержання за договором комерційної концесії аналогічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;
обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування виробничих приміщень, що мають використовуватися при здійсненні наданих за договором прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.
2. Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними, якщо ці умови суперечать законодавству.
Стаття 373. Відповідальність правоволодільця за вимогами, що заявляються до користувача
1. Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що заявляються до користувача комерційної концесії у разі невідповідності якості товарів (робіт, послуг), які продаються (виконуються, надаються) користувачем.
2. За вимогами, що заявляються до користувача як виробника продукції (товарів)
правоволодільця, останній відповідає солідарно з користувачем.
Стаття 374. Зміна та розірвання договору комерційної концесії
1. Договір комерційної концесії може бути змінений відповідно до положень, встановлених статтею 188 цього Кодексу.
{Частину другу статті 374 виключено на підставі Закону № 191-VIII від 12.02.2015}
3. Кожна із сторін договору комерційної концесії, укладеного без зазначеного строку, має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачений більш тривалий строк.
{Частину четверту статті 374 виключено на підставі Закону № 191-VIII від
12.02.2015}
5. При оголошенні правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом)
договір комерційної концесії припиняється.
Стаття 375. Наслідки зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця
1. У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять у комплекс прав за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нових позначень правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору.
2. У разі продовження чинності договору комерційної концесії користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди.
3. Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, договір продовжує свою чинність, крім положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач, якщо інше не передбачено договором, має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди.
Стаття 376. Правове регулювання комерційної концесії
1. Відносини, пов'язані з використанням у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання, регулюються цим Кодексом та іншими законами.

Розділ VII �

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ �

Глава 37 �

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ �

Стаття 377. Поняття зовнішньоекономічної діяльності
1. Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.
2. Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, та рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
3. Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами господарювання визначаються цим Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 378. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності
1. Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є:
суб'єкти господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього
Кодексу.
{Абзац третій частини першої статті 378 виключено на підставі Закону № 2424-IV
від 04.02.2005}
2. У зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
3. Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Стаття 379. Види зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічні операції
1. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на здійснення будь-яких видів зовнішньоекономічної діяльності і зовнішньоекономічних операцій, якщо інше не встановлено законом.
2. Види зовнішньоекономічної діяльності, перелік зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються на території України, умови та порядок їх здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, а також перелік товарів (робіт, послуг), заборонених для експорту та імпорту, визначаються законом.
Стаття 380. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
1. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
2. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом.
3. Перелік та повноваження органів державної влади, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються цим Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність, іншими законами.
Стаття 381. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій
1. Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.
2. Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначаються законом.
3. Режим квотування зовнішньоекономічних операцій запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними міжнародними договорами України, та здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування зазначених операцій та види квот визначаються законом.
4. Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування публікується в офіційних виданнях у порядку, встановленому законом.
Стаття 382. Зовнішньоекономічні договори (контракти)
1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.
2. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" та іншими законами.
{Частини другу - п'яту статті 382 замінено частиною згідно із Законом № 1837-VI
від 21.01.2010}
3. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
4. Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Стаття 383. Державна реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
1. Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію.
2. Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначаються законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього.
3. Виконання зобов'язань, що випливають із зовнішньоекономічних договорів (контрактів), не зареєстрованих в установленому законом порядку, тягне застосування до суб'єктів господарювання, які порушили цю вимогу, адміністративно-господарських санкцій, передбачених законом.
Стаття 384. Митне регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
1. Держава здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
2. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється відповідно до Митного кодексу України, закону про зовнішньоекономічну діяльність, інших законів, Єдиного митного тарифу та чинних міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
3. Митний контроль на території спеціальних (вільних) економічних зон регулюється окремими законами та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, що встановлюють спеціальний правовий режим зазначених зон відповідно до розділу VIII цього Кодексу.
Стаття 385. Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
1. Оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності має здійснюватися за такими принципами:
встановлення рівня оподаткування виходячи з необхідності досягнення та підтримання самоокупності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення бездефіцитності платіжного балансу України;
гарантування стабільності видів і розміру податків, встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів), а також статусу іноземних валют на території України виключно законом;
рівності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при встановленні ставок податків;
заохочення експорту продукції вітчизняного виробництва.
2. Податкові пільги надаються виключно відповідно до закону, як правило, суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, які стабільно експортують наукову, наукоємну продукцію, експорт яких перевищує імпорт за фінансовий рік і обсяг експорту яких становить не менше п'яти відсотків від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів.
3. Ставки податків встановлюються та скасовуються відповідно до законів про оподаткування.
Стаття 386. Валютні рахунки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в банківських установах, розташованих на території інших держав.
2. Порядок відкриття валютних рахунків у банківських установах на території інших держав регулюється законодавством відповідної держави. У разі відкриття валютного рахунку в банківській установі за межами України суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності зобов'язаний повідомити про це Національний банк України не пізніш як у триденний строк. Порушення цієї вимоги тягне адміністративно-господарську відповідальність у порядку, встановленому законом.
3. Відкриття валютного рахунку в установі банку за межами України суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, у статутному капіталі якого є частка державного майна, здійснюється за погодженням з Фондом державного майна України.
4. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані надавати відомості про використання своїх валютних рахунків органам доходів і зборів у порядку, встановленому законодавством.
5. Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності встановлюється законом.
Стаття 387. Валютна виручка від зовнішньоекономічної діяльності
1. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності після сплати передбачених законом податків та зборів (обов’язкових платежів) самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними операцій, крім випадків запровадження Національним банком України вимоги щодо обов’язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті.
{Стаття 387 в редакції Закону № 5480-VI від 06.11.2012}
Стаття 388. Одержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності кредитів в іноземних фінансових установах
1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть одержувати в іноземних фінансових установах валютні кредити на договірній основі. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити законодавству України.
2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, у статутному капіталі яких є частка державного майна, можуть укладати кредитні договори з іноземними фінансовими установами лише за згодою Фонду державного майна України.
3. Види майна, що не може бути предметом застави у разі одержання валютного кредиту в іноземній фінансовій установі, визначаються законом.
Стаття 389. Захист державою прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
1. Держава здійснює захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється через дипломатичні та консульські установи, державні торговельні представництва, які представляють інтереси України, а також в інший спосіб, визначений законом.
2. Держава вживає необхідних заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії з боку інших держав, митних союзів або економічних угруповань, які обмежують права та законні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.
3. Законом може бути передбачено спеціальні заходи щодо захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту та спеціальні заходи щодо імпорту, який завдає або може завдати істотної шкоди національним товаровиробникам, а також визначено перелік видів товарів і послуг, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється.
4. У випадках недобросовісної конкуренції до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або їх іноземних контрагентів застосовуються санкції відповідно до закону про зовнішньоекономічну діяльність та інших законів.

Глава 38 �

ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ �

Стаття 390. Іноземні інвестори
1. Іноземними інвесторами визнаються такі суб'єкти, що здійснюють інвестиційну діяльність на території України:
юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України;
іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України;
міжнародні урядові та неурядові організації;
інші держави;
інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені законом.
Стаття 391. Види іноземних інвестицій
1. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями.
2. Заборона або обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може здійснюватися виключно законом.
Стаття 392. Форми здійснення іноземних інвестицій
1. Іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, зазначені у статті
391 цього Кодексу, в таких формах:
участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в діючих господарських організаціях;
створення іноземних підприємств на території України, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств;
придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;
придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;
господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції;
придбання інших майнових прав;
в інших формах, не заборонених законом.
2. Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може провадитися лише законом.
3. Відносини, що виникають у зв'язку з придбанням іноземним інвестором майнових прав на землю та інші природні ресурси в Україні, регулюються відповідно земельним та іншим законодавством України.
Стаття 393. Оцінка іноземних інвестицій
1. Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іноземній конвертованій валюті та у гривнях, за згодою сторін, на основі цін міжнародних ринків або ринку України. При цьому перерахунок сум в іноземній валюті у гривні провадиться за курсом, встановленим Національним банком України.
Стаття 394. Правовий режим іноземних інвестицій
1. На території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, за винятками, передбаченими цим Кодексом, іншими законами і чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
2. Відносини щодо оподаткування іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями регулюються податковим законодавством України.
3. У державних програмах залучення іноземних інвестицій в пріоритетні галузі економіки та соціальну сферу може бути передбачено встановлення додаткових пільг для суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у цих сферах.
4. Законом може бути обмежено або заборонено діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями в окремих галузях економіки або в межах окремих територій України виходячи з інтересів національної безпеки України.
{Статтю 395 виключено на підставі Закону № 1390-VIII від 31.05.2016}
Стаття 396. Діяльність суб'єктів господарювання з іноземними інвестиціями в Україні
1. На території України можуть створюватися і діяти суб'єкти господарювання з іноземними інвестиціями, які здійснюють свою діяльність у формах підприємства з іноземними інвестиціями (стаття 116 цього Кодексу), іноземного підприємства (стаття 117 цього Кодексу), інших формах, не заборонених законом.
{Частина перша статті 396 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від
04.02.2005}
2. Порядок утворення підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних підприємств регулюється цим Кодексом, іншими законами, прийнятими відповідно до нього. Особливості створення банківських, страхових та інших фінансових установ за участі іноземного інвестора визначаються відповідними законами.
Стаття 397. Гарантії здійснення іноземних інвестицій
1. З метою забезпечення стабільності правового режиму іноземного інвестування встановлюються такі гарантії для іноземних інвесторів:
застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції;
гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб;
компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам;
гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності;
гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій;
інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності.
2. У разі зміни законодавства про режим іноземного інвестування на вимогу іноземного інвестора у випадках і в порядку, визначених законом, застосовуються
державні гарантії, які визначаються законодавством, що діяло на момент вкладення інвестицій.
3. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.
4. Органи державної влади та їх посадові особи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, крім випадків здійснення рятувальних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути здійснена лише на підставі рішення органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України, і в порядку, встановленому законом.
5. Іноземні інвестори мають право вимагати відшкодування збитків, завданих їм незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Збитки іноземних інвесторів повинні бути відшкодовані за поточними ринковими цінами або на основі обґрунтованих оцінок, підтверджених незалежним аудитором (аудиторською організацією).
6. Компенсація, яка виплачується іноземному інвестору в порядку відшкодування збитків, повинна бути адекватною, ефективною та визначеною на момент виконання рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації за цим рішенням має бути негайно виплачена у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до валютного законодавства. Законом може бути передбачено нарахування відсотків на суму компенсації.
7. Компенсація збитків іноземним інвесторам здійснюється в порядку, встановленому законом.
Стаття 398. Гарантії переказу та використання доходів від іноземних інвестицій
1. Іноземним інвесторам після сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів) гарантується безперешкодний негайний переказ за кордон їхніх доходів, прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах від здійснення інвестицій.
2. Порядок переказу за кордон зазначених коштів встановлюється Національним банком України. Доход іноземного інвестора або інші кошти, одержані в Україні у гривнях або іноземній валюті від здійснення інвестицій, можуть реінвестуватися в Україні в порядку, встановленому законодавством.
Стаття 399. Гарантії іноземним інвесторам у разі припинення інвестиційної діяльності
1. У разі припинення інвестиційної діяльності на території України іноземний інвестор має право на повернення своїх інвестицій не пізніше шести місяців після припинення цієї діяльності, а також доходів за цими інвестиціями у грошовій або товарній формі, якщо інше не встановлено законом або угодою сторін.
Стаття 400. Законодавство про іноземні інвестиції
1. Відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування, іншими законодавчими актами та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. У разі якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ VIII �

СПЕЦІАЛЬНІ РЕЖИМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ �

Глава 39 �

СПЕЦІАЛЬНІ (ВІЛЬНІ) ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ �

Стаття 401. Визначення спеціальної (вільної) економічної зони
1. Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.
2. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.
Стаття 402. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони
1. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.
Стаття 403. Типи спеціальних (вільних) економічних зон
1. На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично- рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, зазначених у цій статті.
Стаття 404. Державні гарантії інвестицій у спеціальній (вільній) економічній зоні
1. На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків та інвестицій за межі даної зони і межі України відповідно до закону.
Стаття 405. Законодавство, що діє на території спеціальної (вільної) економічної зони
1. На території спеціальної (вільної) економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, законом про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, а також законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони, прийнятим відповідно до цього Кодексу.

Глава 40

КОНЦЕСІЇ

Стаття 406. Концесійна діяльність в Україні
1. Концесія - це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.
2. Сфери господарювання, в яких дозволяється концесійна діяльність, об'єкти права державної або комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозволяється здійснювати на концесійній основі, визначаються законом.
Стаття 407. Засади концесійної діяльності
1. Концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах:
поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;
вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;
комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;
взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;
державне гарантування інвестицій концесіонерів;
стабільність умов концесійних договорів;
забезпечення прав та законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.
Стаття 408. Концесійний договір
1. Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування.
{Частина перша статті 408 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від
16.10.2012}
2. Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами договору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим десяти років та більшим п'ятдесяти років.
3. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності.
4. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії, іншими законами.
Стаття 409. Припинення підприємства, майно якого передається в концесію
{Назва статті 409 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від 10.10.2013}
1. Припинення державного або комунального підприємства, майно якого передається в концесію, здійснюється шляхом ліквідації даного підприємства, з припиненням права господарського відання на майно, закріплене за цим державним або комунальним підприємством.
{Частина перша статті 409 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642-VII від
10.10.2013}
2. Умовами концесійного договору повинно передбачатися максимальне використання в концесійній діяльності праці громадян України, в тому числі звільнених у зв'язку з ліквідацією державного або комунального підприємства, майно якого передано в концесію.
Стаття 410. Законодавство про концесії
1. Відносини, пов'язані з концесійною діяльністю, регулюються цим Кодексом, законом про концесії, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
2. Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарювання.

Глава 41 �

ІНШІ ВИДИ СПЕЦІАЛЬНИХ РЕЖИМІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ �

ДІЯЛЬНОСТІ �

Стаття 411. Виключна (морська) економічна зона України
1. Морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України.
2. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до двохсот морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.
3. З метою забезпечення суверенних прав України на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні держава вживає заходів (включаючи огляд, інспекцію, арешт і судовий розгляд) щодо забезпечення додержання суб'єктами господарювання законодавства України.
4. Держава у виключній (морській) економічній зоні України має виключне право створювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до законодавства України.
5. Режим здійснення господарської діяльності у виключній (морській) економічній зоні встановлюється відповідно до цього Кодексу законом про виключну (морську) економічну зону України, іншими законодавчими актами, що регулюють питання, пов'язані з правовим режимом виключної (морської) економічної зони України.
Стаття 412. Особливості здійснення господарської діяльності на державному кордоні
України
1. Господарська діяльність на державному кордоні України (судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, об'єктами тваринного світу, ведення геологічних розвідувань та інша господарська діяльність) здійснюється з урахуванням особливостей режиму державного кордону України відповідно до законодавства України та чинних міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
2. Умови здійснення на державному кордоні України господарської діяльності визначаються відповідними органами державної влади України з урахуванням місцевих умов згідно з вимогами закону.
3. У випадках і в порядку, передбачених законом, сполучення через державний кордон України на окремих ділянках за рішенням Кабінету Міністрів України може бути тимчасово обмежено чи припинено або встановлено заходи карантину для людей, тварин,
вантажів, насіннєвого, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження, що перетинають державний кордон України.
Стаття 413. Особливості здійснення господарської діяльності в санітарно-захисних та інших охоронних зонах, на територіях і об'єктах, що особливо охороняються
1. Господарська діяльність у санітарно-захисних, водоохоронних зонах, зонах санітарної охорони та інших охоронних зонах здійснюється з урахуванням правового режиму таких зон, що встановлюється законом.
2. Господарська діяльність на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду України, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших територіях і об'єктах, віднесених законодавством до таких, що особливо охороняються, здійснюється відповідно до вимог правового режиму цих територій і об'єктів, встановлених законом та іншими законодавчими актами.
3. Законом встановлюються додаткові вимоги щодо здійснення господарської діяльності та соціальних гарантій працюючих на територіях, радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Стаття 414. Спеціальний режим господарювання в окремих галузях економіки
1. У разі необхідності стабілізації або прискореного розвитку окремих галузей економіки за поданням Кабінету Міністрів України може встановлюватися законом спеціальний режим господарювання у цих галузях.
2. У Збройних Силах України може здійснюватися лише некомерційна (неприбуткова)
господарська діяльність.
3. Господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, що передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) у межах і в порядку, визначених законом.
4. Відносини, пов'язані із здійсненням господарської діяльності в Збройних Силах
України, регулюються цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 415. Особливості здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку
1. Законом може бути визначено за поданням відповідного органу місцевого самоврядування в межах міста, району територію, на якій склалися несприятливі соціально
-економічні умови і на якій на підставах та в порядку, передбачених законом, вводиться спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць (територію пріоритетного розвитку).
2. Порядок здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку встановлюється законом.
Стаття 416. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації
1. Господарська діяльність в умовах надзвичайного стану - особливого правового режиму діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, передбаченого Конституцією України, який тимчасово допускає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки, - може здійснюватися з урахуванням обмежень та зобов'язань, встановлених виданим відповідно до Конституції
України указом Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
2. Повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарських відносин, заходи, що вживаються в умовах надзвичайного стану, а також відповідальність за порушення режиму надзвичайного стану визначаються законом про надзвичайний стан.
3. Правила цієї статті щодо здійснення господарської діяльності застосовуються також у разі оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.
Стаття 417. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану
1. У період дії воєнного стану, введеного на території України або в окремих місцевостях, правовий режим господарської діяльності визначається на основі закону про оборону України, інших законодавчих актів щодо забезпечення обороноздатності держави та законодавства про режим воєнного стану.
Стаття 418. Гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму господарювання
1. Запровадження спеціальних режимів господарювання, не передбачених цим Кодексом, якими встановлюється обмеження прав суб'єктів господарювання, не допускається.
2. Держава гарантує суб'єктам господарювання та іншим учасникам господарських відносин право на звернення до суду за захистом їх майнових та інших прав від незаконного обмеження в умовах будь-якого спеціального режиму господарювання, передбаченого цим Кодексом.

Розділ IX �

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ �

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.
2. Визнати такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року:
Закон України "Про підприємництво" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 14, ст. 168) з наступними змінами, крім статті 4 Закону;
Закон України "Про підприємства в Україні" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 24, ст. 272) з наступними змінами.
3. Кабінету Міністрів України:
1) внести до Верховної Ради України у тримісячний строк з дня опублікування
Господарського кодексу України:
перелік законодавчих актів (їх окремих положень), які мають бути визнані такими, що втратили чинність, та перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни у зв'язку з набранням чинності цим Кодексом;
пропозиції щодо уточнення, у разі необхідності, порядку набрання чинності окремих положень цього Кодексу;
2) затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом;
3) забезпечити перегляд, приведення у відповідність із цим Кодексом або визнання такими, що втратили чинність, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;
4) визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, відповідно до вимог цього Кодексу;
5) внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо переліку видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, та видів господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям;
6) забезпечити формування і ведення Реєстру державних корпоративних прав відповідно до вимог цього Кодексу.
4. Встановити, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.
До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
5. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.
Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
6. Встановити, що до господарських відносин, зазначених в абзаці другому пункту 4 цього розділу, застосовуються строки позовної давності, передбачені Господарським кодексом України, у такому порядку:
спеціальні строки позовної давності, встановлені законодавством, чинним до набрання чинності цим Кодексом, якщо вказані строки перевищують строк, встановлений цим Кодексом;
збільшені спеціальні строки позовної давності відповідно до встановлених цим Кодексом строків, якщо тривалість раніше чинних строків є меншою порівняно із встановленими цим Кодексом строками позовної давності.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ
16 січня 2003 року
№ 436-IV �

Economic Code of Ukraine No. 436-IV of January 16, 2003 (as amended up to February 2, 2007)

THE ECONOMIC CODE OF UKRAINE

( Verkhovna Rada Herald (VRH), 2003, Vol. 18, Vol. 19-20, Vol. 21-22, p.144 )

{ Amended pursuant to the Laws N 2424-IV ( 2424-15 ) dated 04.02.2005, VRH,

2005, Vol. 11, p.205; N 2452-IV ( 2452-15 ) dated 03.03.2005, VRH, 2005, Vol.

16, p.257; N 2454-IV ( 2454-15 ) dated 03.03.2005, VRH, 2005, Vol. 16, p.259; N 2505-IV ( 2505-15 ) dated 25.03.2005, VRH, 2005, Vol. 17, Vol. 18-19, p.267; N 2664-IV ( 2664-15 ) dated 16.06.2005, VRH, 2005, Vol. 31, p.420; N

2668-IV ( 2668-15 ) dated 16.06.2005, VRH, 2005, Vol. 29, p.384; N 2705-IV (

2705-15 ) dated 23.06.2005, VRH, 2005, Vol. 33, p.427; N 2738-IV ( 2738-15 )

dated 06.07.2005, VRH, 2005, Vol. 34, p.434; N 3164-IV ( 3164-15 ) dated

01.12.2005, VRH, 2006, Vol. 12, p.101; N 3201-IV ( 3201-15 ) dated

15.12.2005, VRH, 2006, Vol. 13, p.110; N 3202-IV ( 3202-15 ) dated

15.12.2005, VRH, 2006, Vol. 14, p.117; N 3205-IV ( 3205-15 ) dated

15.12.2005, VRH, 2006, Vol. 14, p.118; N 3480-IV ( 3480-15 ) dated

23.02.2006, VRH, 2006, Vol. 31, p.268; N 3528-IV ( 3528-15 ) dated

15.03.2006, VRH, 2006, Vol. 34, p.291; N 3541-IV ( 3541-15 ) dated

15.03.2006, VRH, 2006, Vol. 35, p.296; N 133-V ( 133-16 ) dated 14.09.2006,

VRH, 2006, Vol. 43, p.414; N 358-V ( 358-16 ) dated 16.11.2006, VRH, 2007, Vol. 2, p.15; N 424-V ( 424-16 ) dated 01.12.2006, VRH, 2007, Vol. 9, p.67; N

483-V ( 483-16 ) dated 15.12.2006, VRH, 2007, Vol. 9, p.77; N 549-V ( 549-16

) dated 09.01.2007, VRH, 2007, Vol. 12, p.106 }

Pursuant to the Constitution of Ukraine, Economic Code of Ukraine(
254к/96-ВР ) shall set forth legal foundations for economic activities
(business) based on versatility of economic entities belonging to different property categories.
Economic code of Ukraine shall aim at ensuring growth of economic activity carried out by economic entities, entrepreneurship development, and, with this in view, at ensuring higher efficacy of social production, its socially-oriented nature in compliance with the Constitution of Ukraine (
254к/96-ВР ), establishing social economic order in the economic system of
Ukraine, promotion of its harmonization with other economic systems.

Section I

MAIN PRINCIPLES OF ECONOMIC ACTIVITY

Chapter 1

GENERAL PROVISIONS

Article 1. Regulated subject

1. This Code shall set forth the main principles of economic activity in Ukraine and regulate economic relations arising between economic entities, these entities and other participants of economic relations in the process of organization and carrying out of economic activities.

Article 2. Participants of economic relations

1. Participants of economic relations are economic entities, consumers, public bodies and local self-government bodies with economic authority, as well as citizens, social and other organizations who are either founders of economic entities or have organizational and economic authority in relation to these entities on the basis of property relations.

Article 3. Economic activity and economic relations

1. For the purpose of this Code, economic activity shall mean activity of economic entities in social production aimed at manufacturing and sale of goods, performing works or rendering services on commercial basis at certain price.
2. Economic activity carried out for achievement of economic and social results and for profit-making shall be regarded as entrepreneurship, entrepreneurship subjects – as entrepreneurs. Economic activity can be carried out without the goal of profit-making (nonprofit economic activity).
3. Activity of non-economic entities aimed at creation and maintenance of material and technical conditions of their functioning involving or not involving economic entities shall be regarded as economic support of non- economic entities. .
4. Economic relations shall include economic-manufacturing, organizational-economic and intra-business relations.
5. Economic-manufacturing relations shall mean property and other relations arising between economic entities in the process of carrying out economic activity.
6. For the purpose of this Code, organizational-economic relations shall mean relations arising between economic entities and entities with organizational-economic authority in the process of managing economic activities.
7. Intra-business relations shall mean relations between structural units of economic entity and relations between economic entity and its structural units.

Article 4. Distinction between economic and other type of relations

1. This code shall not apply to:
property and private non-property relations regulated by the Civil Code of Ukraine( 435-15 );
land, mine, forest and water relations, relations in the sphere of use and protection of flora and fauna, natural reserves and atmospheric air ;
labor relations;
financial relations arising in the process of budget drafting and control at all levels and involving economic entities;
administrative and other managerial relations involving economic
entities when public or local self-government body have no economic authority and do not exercise organizational-economic authority in relation to economic entity.
2. This Code shall set forth specifics of regulation of property relations between economic entities.
3. Economic relations arising in commercial shipping and not regulated by Commercial Maritime Code of Ukraine ( 176/95-ВР ) shall be regulated by this Code.

Article 5. Constitutional principles of law-and-order in economic sphere

1. Economic law-and-order in Ukraine shall be based on optimal combination of market self-regulation of economic relations between economic entities and state regulation of macroeconomic processes pursuant to constitutional provision on the state’s responsibility to citizens for its
activity and provision defining Ukraine as sovereign and independent, democratic, social and rule-of-law state.
2. Constitutional principals of economic law-and-order in Ukraine shall be as follows: Ukrainian people’s property right to land, mineral resources, atmospheric air, water and other natural resources within the territory of Ukraine, natural resources of its continental shelf, exclusive (marine) economic zone exercised on the behalf of the Ukrainian people by public and local self-government bodies pursuant to the Constitution of Ukraine (
254к/96-ВР ); right of each citizen to use natural resources property rights
to which belong to the people pursuant to the law; state protection of the rights of all entities holding property and economic rights, socially- oriented economy, prevention of using property in a way inflicting harm on human beings and society; right of each citizen to own, use and dispose of one’s property, results of one’s intellectual and/or creative work; equality of all entities holding property rights before the law, inviolability of private property rights, prevention of illegal deprivation of property rights; economic diversity, right of each citizen to carry out legal
entrepreneurial activities, setting forth legal principles and guarantees for
entrepreneurship solely by the law, prohibition of monopoly status abuse at the market, illegal limitation of competition and unfair competition, setting forth competition rule and anti-monopoly regulation standards solely by the law; ensuring environmental safety and maintenance of environmental balance
in the territory of Ukraine; ensuring decent, safe and healthy work
conditions, protection of consumer rights; mutually beneficial cooperation with other states; acknowledgement and implementation of the rule-of-law principle in Ukraine.
3. Economic entities and other participants of the relations in economic sphere shall carry out their activities in accordance with the established legal-economic procedure and applicable law.

Article 6. General principles of business practice

1. General principles of business practice in Ukraine shall be as follows:
ensuring economic diversity and equal protection of all economic entities by the state;
freedom of entrepreneurship within the limits set forth by the law;
free flow of capital, goods and services in the territory of Ukraine;
restriction of state regulation of economic processes in order to ensure socially-oriented economy, fair competition in business, environmental protection of the population, protection of consumer rights and social and state safety;
protection of domestic producers;
prohibition of illegal interference of public and local self-government bodies as well as their officials with economic relations.

Article 7. Legal regulation of economic activity

1. Economic relations shall be regulated by the Constitution of Ukraine
( 254к/96-ВР ), this Code, laws of Ukraine and legal acts of the President of
Ukraine and Cabinet of Ministers of Ukraine, legal acts of other public and local self-government bodies, as well as by other legal acts.

Chapter 3

CONTROL OF MONOPOLISM AND PROTECTION

OF ECONOMIC ENTITIES AND CONSUMERS FROM UNFAIR COMPETITION

Article 25. Business competition

1. The state shall support competition as contestation between economic entities that, by virtue of their own achievements, shall ensure certain economic benefits offering consumers and economic entities prospect of choice of the necessary goods; separate economic entities shall not determine sales conditions for the goods at the market.
2. Public and local self-government bodies regulating economic relations shall not adopt acts or carry out activities according privileges to economic entities of certain property category, or making certain categories of economic entities unequal, or violating competition rules in any other way. Should this requirement be infringed, public bodies authorized to control and monitor observance of antimonopoly-competition law, and economic subjects can contest such acts in accordance with the established procedure.
3. Authorized public and local self-government bodies shall analyze market situation and competition level at the market and take measures for regulation of competition of economic entities provisioned by the law.
4. The state shall protect commercial secrets of economic entities pursuant to this Code and other law.

Article 26. Restriction of competition

1. Decisions or acts of public or local self-government bodies aimed at restricting competition or such that can result in such restrictions shall be justified if intended for:
rendering social aid to certain economic entity on provision that such aid is provided without discriminating other economic entities;
rendering aid from the state budget for covering damages incurred in connection with natural disaster or any other emergencies at the goods or services markets specified in the appropriate law;
rendering aid, including creation of beneficial economic conditions to certain regions in order to compensate for socioeconomic losses incurred in connection with environmental pollution;
state regulation related to implementation of projects of national importance.
2. Terms and procedure of competition restriction shall be set forth by the law pursuant to this Code.

Article 27. Control of Economic Monopolism

1. Monopolistic position is dominating position of the economic entity allowing for independent or collective (with other entities) restriction of competition at certain market of goods (works, services).
2. Monopolistic position is position of economic entity whose share at the market of certain goods exceeds such permissible by the law.
3. Monopolistic position can mean position of economic entities at the market of certain goods in case of presence of other conditions provisioned
by the law.
4. In case of social need or in order to eliminate negative impact on competition, public bodies shall take anti-monopoly measures against the existing monopolistic units pursuant to the law as well as demonopolization measures provisioned by the appropriate state programs, save for natural monopolies.
5. Public and local self-government bodies shall not adopt or carry out acts aimed at economic advancement of the existing monopolistic economic entities and creation, without reasonable grounds thereto, of the new monopolistic units, as well as make decisions about solely centralized distribution of goods.

Article 28. Natural Monopolies

1. State of the goods markets when satisfaction of the market demand is more effective if competition is absent due to technological specifics of production (in connection with marked reduction of production expenses per unit, but higher production volumes) and goods (services) produced by economic entities cannot be replaced by other goods, and in connection with this demand at this market is less dependent on price changes for such goods
than demand for other goods (services) shall be regarded as natural monopoly.
2. Natural monopoly entities – economic entities of any property category (monopolistic units) manufacturing (selling) goods at the market regarded as natural monopoly.
3. Natural monopoly law shall outline the scope of activity for natural monopoly entities as well as appoint public and local self-government bodies, as well as other authorities to regulate the activities of the above
entities, as well as outline other issues related to regulation of relations arising at Ukrainian markets of goods regarded as natural monopoly and at the related markets where natural monopoly entities are present.

Article 29. Abuse of monopolistic position at the market

1. Abuse of monopolistic position at the market shall be defined as follows:
imposition of such contractual terms and conditions that make counteragents unequal, or additional conditions unrelated to the subject of the agreement, including hard sell of goods the counter-agent does not need;
restriction or suspension of manufacturing and withdrawal of the goods from the market for creation or backing of deficit at the market or setting of monopolistic prices;
other acts aimed at hindering market access (withdrawal) of economic entities;
setting of monopolistic high or discriminatory prices (rates) for the goods resulting in infringement of consumer rights or restriction of certain customers’ rights;
setting of monopolistic low prices (rates) for the goods resulting in restriction of competition.

Article 30. Unconventional agreements between economic entities

1. Unconventional agreements between economic subjects – agreements or concerted actions aimed at:
setting (maintenance) of monopolistic prices (rates), discounts, extra charges (surcharges), markups;
distribution of markets by territory, sales/purchase volume, assortment, customer type or other criteria for further monopolization;
elimination of sellers, buyers and other economic entities from the market or limiting them access to it.

Article 31. Discrimination of economic entities

1. For the purpose of this Code, discrimination of economic entities by public bodies shall mean:
prohibition to create new companies or other entities in any economic sphere and imposition of restrictions for certain economic activities, manufacturing of certain goods for competition restriction;
forcing economic entities to enter into agreements prioritizing sales to certain consumers or join economic organizations and other associations;
decisions about centralized distribution of goods resulting in monopoly at the market;
prohibition of sales of the goods manufactured in one region of Ukraine to the other one;
tax and other benefits to certain entrepreneurs making their position privileged in comparison with other economic entities, which results in monopolization of the market of certain goods;
restriction of economic entities’ rights to purchase and sell goods;
introduction of bans or restrictions regarding certain economic entities or business groups.
2. Discrimination of economic entities shall be prohibited. The law can set forth exceptions for protection of national security, defense and
national interests.

Article 32. Unfair competitions

1. Unfair competition – any competition activity that is not in line with trade rules and other fair business practices.
2. Unfair competition is wrongful use of business reputation of the economic entity, creating obstacles to economic entities in the process of competition and winning illegal advantages in competition, unauthorized collection, disclosure and use of commercial secrets, and other acts under Part 1 of this Article.
3. Unfair competition shall imply legal liability for the persons whose acts negatively impact the competition in the territory of Ukraine, irrespective where these acts have taken place.

Article 33. Wrongful use of business reputation of economic entity

1. Wrongful use of business reputation of economic entity shall mean unauthorized use of symbols, commercial materials, packages; wrongful use of other manufacturer’s goods; copying of the exterior of other manufacturer’s product; comparative advertisement.
2. Unauthorized use of the title, commercial name, trademark or other symbols as well as commercial materials belonging to another person that
might result in customers’ mixing the goods with the goods produced by economic entity owning the priority right for the use of the above shall be regarded as unlawful practices.
3. Use of the citizen’s personal name in the commercial title shall be lawful if distinctive element is added to the name and prevents mixing it with activities of other economic entity.
4. Wrongful use of other manufacturer’s goods is introdution of the goods produced by another manufacturer under one’s name by unauthorized changing or elimination of the manufacturer's labels.
5. Copy of the exterior is reconstruction of the exterior of the goods manufactured by another economic entity and introduction of such goods without specifying the copier’s name, which can result in mixing with the
activities of other economic entity. Copying of the exterior of the goods or its part shall be lawful if such goods are to be used as intended.
6. Part 5 of this Article shall not apply to the goods protected by copyright.
7. Comparative advertising – advertising containing comparisons with the goods (works, services) or activities of another economic entity save for the cases set forth by the law.

Article 34. Creating obstacles to economic entities in the process of competition

1. Obstacles in the process of competition shall be as follows: defamation of economic entity, hard sell of goods (works, services), forcing to boycott economic entity or discrimination of the seller (customer), or to terminate the agreement with a competitor, corruption of the supplier’s employee or buyer (customer).
2. Defamation of economic entity is distribution, in any form, of untrue, inaccurate or incomplete information about any person or activity of economic entity that could damage business reputation of economic entity.
3. Hard-sell approach to sales, work performance and service rendering is sales of goods, performance of works or rendering services implying sales of other goods, performance of works and rendering of services not needed by the customer or counter-agent.
4. Forcing to boycott economic entity is the competitor’s forcing other person, directly or indirectly, to refuse entering into agreement with this economic entity.
5. Forcing supplier to discrimination of the customer is direct or indirect forcing the supplier to provide the customer’s competitor certain advantages without reasonable grounds thereto.
6. Forcing economic entity to terminate agreement with the competitor of other economic entity is forcing economic entity-party to the agreement, for one’s own benefit or for the benefit of third persons, to non-performance or negligence under the agreement with this competitor by providing or offering to this economic entity-party to the agreement, directly or indirectly, material benefits, compensation or other advantages.
7. Corruption of the supplier’s employee is providing or offering by the competitor of the buyer (customer), directly or indirectly, valuables, financial or non-financial benefits for non-performance or negligence of official duties arising from or connected with the agreement between the supplier and the buyer on supplying, work performance, services, which could bring the buyer’s (customer’s) competitor certain advantages over the buyer
(customer).
8. Any person authorized to make decisions on supplies, work performance or service rendering on the behalf of the supplier, or can influence such decision or has any relation to it shall be regarded as the supplier’s employee.
9. Corruption of the buyer’s (customer’s) employee is the providing or offering by the supplier’s competitor, directly or indirectly, valuables, financial or non-financial benefits for non-performance or negligence of official duties arising from or connected with the agreement between the supplier and the buyer on supplying, work performance, services, which could bring the supplier’s competitor certain advantages over the supplier.
10. Any person authorized to make decisions on purchase of goods, work performance or service rendering on the behalf of the buyer (customer), or can influence such decision or has any relation to it shall be regarded as the buyer’s (customer’s) employee.

Article 35. Winning illegal advantages in the competition

1. Winning illegal advantages in the competition is winning certain advantages over another economic entity by infringement of the law confirmed by the decision of the appropriate public body.

Article 36. Unauthorized collection, disclosure and use of commercial secrets

1. Data related to manufacturing, technology, management, financial and other activities of economic entity not regarded as state secret disclosure of which can hurt the interests of economic entity can be regarded as commercial secret. Contents and volume of the data representing commercial
secret, ways of their protection shall be decided by economic entity pursuant to the law.
2. Unauthorized collection of data representing commercial secret is such illegal obtaining such data that inflicted or might have inflicted damages on economic entity.
3. Disclosure of commercial secret is unauthorized conveying to the third person the data that, pursuant to the law, make commercial secret by the person entrusted with these data in accordance with the established procedure or who had access to them in connection with performance of the
duties on provision that this has or might have inflicted damages on economic
entity.
4. Forcing to disclosure of commercial secret is forcing the person entrusted with the data that, pursuant to the law, make commercial secret or who had access to them in connection with performance of the duties to disclose them on provision that this has or might have inflicted damages on economic entity.
5. Wrongful use of commercial secret is unauthorized implementation, inclusion in the plan or entrepreneurship on the basis of unlawfully collected data that, pursuant to the law, make commercial secret.
6. Unauthorized collection, disclosure or use of the data regarded as commercial secret is punishable by the law.

Article 37. Liability for unfair competition

1. Acts regarded as unfair competition shall be punishable pursuant to this Code, or Administrative, Civil, or Criminal code in cases provisioned by
the law.

Article 38. Rules of Professional Ethics in Competition

1. With assistance of interested organizations, economic entities can develop professional ethics for competition in respective spheres of economy, as well as for some branches of economy. The rules of professional ethics in competition shall be approved by the Antimonopoly Committee of Ukraine.
2. Rules of professional ethics in competition can be used for drafting agreements, statutory and other documents of economic entities.

Article 39. Protection of Consumer Rights

1. The rights of the consumers staying in the territory of Ukraine at the time of purchase, order or use of the goods (works, services) for satisfaction of their needs shall be as follows:
state protection of the rights;
guaranteed consumption level;
appropriate quality of goods (works, services);
safety of goods (works, services);
necessary, accessible and true information about the number, quality and assortment of goods (works, services);
compensation of damages caused by the goods (works, services) of inappropriate quality as well as damages caused by health- and life- threatening goods (works, services) in cases provisioned by the law;
possibility to apply to the court or other authorized public bodies for protection of the violated rights or legitimate interests.
For protection of their rights and legitimate interests, citizens can voluntarily unite into consumer social organizations (consumer associations).
2. The State shall guarantee its citizens protection of their consumer interests, provide the opportunity of free choice of goods (works, services), acquisition of knowledge and qualifications necessary for independent decisions in the time of purchase and use of the goods (works, services) in accordance with their needs and it shall guarantee purchase or obtaining of goods (works, services) in any other legal way and in the amount ensuring consumption level sufficient for health and life maintenance.
3. Consumer rights, mechanism for protection of these rights, and relations between the consumers of goods (works, services) and manufacturers (executors, salespeople) shall be regulated by the Law on Protection of Consumer Rights and other related laws.
4. Should international treaty in force and ratified by Verkhovna Rada of Ukraine set forth the principles that differ from those set forth by the Ukrainian law on protection of consumer rights, principles of international treaty shall prevail.

Article 40. State Control of Observance of Antimonopoly-Competition Law

1. State control of observance of antimonopoly-competition law, protection of entrepreneurs and consumers from its violation shall be performed by the Antimonopoly Committee of Ukraine within the scope of its authority set forth by the law.
2. In order to prevent the monopoly of some economic entities at the market, creation, reorganization and liquidation of economic entities, acquisition of their assets, shares (securities, interests) of companies, as well as creation of associations of enterprises or transformation of public bodies into the above-mentioned associations in cases provisioned by the law shall require consent of the Antimonopoly Committee of Ukraine. Grounds for consent to concentration of economic entities shall be set forth by the law.
3. Should economic entities abuse monopolistic status at the market, Antimonopoly Committee of Ukraine shall be entitled to the right to make the decision about forced division of monopolistic structures. In this case, performance time shall not be less than 6 months.
4. Forced division shall not be performed in case of:
impossibility of organizational or territorial separation of enterprises or structural divisions;
close technical ties between enterprises or structural divisions on provision that internal turnover share in the total gross value of the company’s (association’s etc.) output amounts to less than thirty percent.
5. Reorganization of monopolistic unit subjected to forced division shall be performed at the discretion of the economic entity on provision of elimination of this unit’s monopoly at the market.
6. Antimonopoly Committee of Ukraine and its territorial departments shall review, in accordance with the established procedure, unfair competition cases and other cases related to infringement of antimonopoly- competition law prescribed by the law.
7. Decisions of the Antimonopoly Committee of Ukraine and its territorial departments can be appealed in the court. Losses caused by illegal decisions of the Antimonopoly Committee of Ukraine or its territorial departments shall be compensated from the State Budget of Ukraine on the request of the interested persons in accordance with the established procedure.

Article 41. Antimonopoly-Competition Law

1. The law regulating relations arising in connection with unfair competition, restriction and prevention of monopolism in economic activity shall be made of this Code, the Law on Antimonopoly Committee of Ukraine (
3659-12 ), and other regulations.
2. Provisions of this Chapter of the Code shall not apply to relations engaging economic entities and other participants of economic relations on provision that the result of their activity can be seen only outside Ukraine unless otherwise set forth by the enforced international agreement ratified by Verkhovna Rada of Ukraine.
3. The Law can outline specific features in regulation of relations connected with unfair competition and monopoly at the financial and stock exchanges.

Chapter 5

NON-COMMERCIAL ECONOMIC ACTIVITY

Article 52. Non-commercial economy

1. Non-commercial economy – independent systemic economic activity carried out by economic entities that is aimed at reaching economic, social and other goals without profit-gaining.
2. By the decision of the appropriate public or local self-government body, non-commercial economic activity is to be carried out by state or communal economic entities operating in the branches (carrying out activities) where, pursuant to Article 12 of this Code, entrepreneurship is prohibited .
3. Public and local self-government bodies as well as their officials shall not carry out non-commercial activities.

Article 53. Organizational forms of carrying-out non-commercial activity

1. Non-commercial economic activity can be carried out by economic entities on the basis of property right or operative administration right in organization forms decided by the owner or appropriate state or local self- government body with regard to requirements set forth by this Code and other laws.
2. Procedure of creation, state registration, operation, reorganization and liquidation of economic entities carrying out non-commercial economic activity in certain form shall be set forth by this Code and other laws.
3. Should economic activity of citizens or legal person registered as non-commercial economic entity demonstrate the signs of entrepreneurial activity, the provisions of this Code and other laws regulating entrepreneurial activity shall apply.

Article 54. Regulation of non-commercial activity

1. Economic entities carrying out non-commercial economic activity shall be regulated by general provisions regulating economic activity with regard
to specific features of operation by different economic entities set forth by this Code and other laws.
2. Concluding labor agreement (contract), economic entity carrying out non-commercial economic activity shall ensure decent and safe labor conditions, salary that is not lower than the minimum set forth by the law, as well as other social guarantees provisioned by the law.

Chapter 7

ENTERPRISE

Article 62. Enterprise as organizational form of carrying out economic activity

1. Enterprise – independent economic entity created by the competent public or local self-government body, or other entities for satisfaction of social or personal needs by systematic carrying out of production, research and development, trade, or other activity pursuant to this Code and other laws.
2. Enterprises can be created both for entrepreneurial purposes and non- commercial economic activity.
3. Unless otherwise is provisioned by the law, enterprise shall operate on the basis of the Charter.
4. Enterprise is a legal person with its own property, balance, bank accounts, seal with its name and identification code.
5. Enterprise shall not include any other legal persons.

Article 63. Enterprise types and organizational forms

1. Depending on property category approved by the law, the following enterprise types can operate in Ukraine:
private enterprise operating on the basis of private property of citizens or economic entity (legal person);
enterprise operating on the basis of collective property (collective property enterprise);
communal enterprise operating on the basis of communal property of the territorial community;
state enterprise operating on the basis of the state property;
enterprise operating on the basis of mixed property (combining property of different property categories).
Other types of enterprises approved by the law also can operate in
Ukraine.
2. Should foreign investment share in the charter fund amount to no less than 10 percent, such enterprise shall be regarded as enterprise with foreign investments. Enterprise with 100 percent foreign share in the charter fund shall be regarded as foreign enterprise.
3. Depending on foundation (creation) and charter fund formation mode, Ukrainian enterprises can be unitary and corporate.
4. Unitary enterprise is created by one founder who provides necessary property, forms charter fund undivided into shares (interests) pursuant to the law, adopts charter, distributes profits, directly or through the head appointed by the founder, manages enterprise and hires employees on the contractual basis, makes solutions regarding reorganization and liquidation. Unitary enterprises are state enterprises, communal enterprises founded on the basis of the property of citizens’ association, religious organization, or private property of the founder.
5. Corporate enterprise is, as a rule, founded by two or more founders by their joint decision (agreement), operates on the basis of conglomeration of property and/or entrepreneurial or labor activity of the founders (participants), their joint management, on the basis of corporate law, including through the bodies founded by them, participation of founders (participants) in distribution of profits and risks. Corporate enterprises are mutual enterprises, enterprises founded as business company, and other enterprises, including those founded on the basis of private property of two or more persons.
6. Specific features of legal status of unitary and corporate enterprises shall be set forth by this Code and other regulations.
7. Depending on the number of employees and gross income from annual sales, enterprises can be regarded as small, middle or large businesses.
Small businesses (irrespective of property category) – enterprises where average number of employees per accounting (fiscal) year does not exceed fifty, while gross income from sales of goods (works, services) for this period does not exceed fifty thousand euro at the annual average rate of the
National Bank of Ukraine.
Large businesses are enterprises where the average number of employees per accounting (fiscal) year exceeds one thousand persons, while annual gross income from sales of goods (works, services) exceeds the amount equivalent to five million euro at the annual average rate of the National Bank of Ukraine.
All other enterprises shall be regarded as middle businesses.
8. Should there be dependence on other enterprise pursuant to Article
126 of this Code, the company shall be regarded as daughter enterprise.
9. Special requirements for enterprises with certain organizational form shall be set forth by the laws.

Article 64. Organizational structure of enterprise

1. Enterprise can be made of production structural units (plants, shops, departments, sections, brigades, bureaus, laboratories etc.) and also functional structural division of managerial bodies (administrations, departments, bureaus, services etc.).
2. Functions, rights and obligations of structural divisions of enterprise shall be set forth by the appropriate provisions adopted in accordance with the procedure set forth by the enterprise charter or other statutory document.
3. Enterprise shall be independent in determining its organizational structure, number of employees and making staff list.
4. Enterprise shall be entitled to the right to create branches, representative offices, departments and other detached divisions location of which is to be approved by the appropriate local self-government bodies in the manner prescribed by the law. Such detached divisions shall not have legal person status and shall operate on the basis of the provision about them adopted by the enterprise. Enterprises can open accounts in bank
institutions through their detached divisions in the manner prescribed by the law.

( Part 4 of Article 64 amended pursuant to the Law N 2424-IV ( 2424-15 )

dated 04.02.2005 )

5. Activity of Ukraine-based detached divisions of enterprises located outside Ukraine shall be regulated by this Code and other laws.

Article 65. Enterprise management

1. Enterprise management shall be carried out pursuant to enterprise statutory documents on the basis of combination of the owner’s right of practical use of property and participation in staff management.
2. The owner shall exercise his/her enterprise management right directly or through duly authorized bodies pursuant to enterprise charter or other statutory documents.
3. For enterprise economic activity management, the owner (owners) or duly authorized bodies shall appoint (choose) enterprise head.
4. Should enterprise head be hired, agreement (contract) shall be made setting forth work period, rights, obligations and responsibility, financial terms, release grounds and other conditions agreed by the parties.
5. Enterprise head shall act on the behalf of enterprise without the power of attorney, represent its interests in public and local self- government bodies, other organizations, in relations with legal persons and
citizens, appoint administration and make decisions on the issues related to enterprise operations within the limits and in the manner prescribed by the law.
6. Enterprise head can be released prematurely on the grounds specified in the agreement (contract) pursuant to the law.
7. At all enterprises using hired labor, the owner or duly authorized body and staff or its duly authorized body shall make labor contract regulating production, labor and social relations of the staff with enterprise management. Content requirements and execution procedure shall be set forth by the law on labor contracts ( 3356-12 ).
8. Enterprise staff shall include all the citizens participating in enterprise operations on the basis of labor agreement (contract) or other forms regulating labor relations of the employees and enterprise. Authority of the staff as for their participation in enterprise management shall be set forth by the charter or other statutory documents pursuant to this Code, law on certain types of enterprises, and staff law.
9. Socioeconomic decisions related to enterprise operations shall be made by its management through the involvement of the staff and its authorized bodies.
10. Specifics of managing certain types of enterprises (organizational forms) shall be set forth by this Code and the laws on such enterprises.

Article 66. Enterprise property

1. Enterprise property shall be made of production and non-production funds and other valuables value of which is registered in the separate balance sheet.
2. Enterprise property sources shall be as follows:
financial and material contributions of founders;
income from sales of goods, services and other economic activity ;
income from securities;
loans from bank and other lenders;
capital investment and budget allotments;
property acquired from other economic entities, organizations and citizens pursuant to the law;
other legal sources.
3. Integral property complex of the enterprise shall be measured by the property and can make the object of sales or other agreement on conditions and in the manner prescribed by this Code and the laws based on this Code.
4. Enterprise property rights shall be exercised in the manner prescribed by this Code and other laws of Ukraine.
5. Enterprise shall own and dispose of natural resources in the manner prescribed by the law and on commercial basis, save for cases when incentives are provisioned by the law.
6. Enterprise shall issue, sell and purchase securities in the manner prescribed by the law of Ukraine.
7. The State shall guarantee protection of enterprises’ property rights. Confiscation of enterprise’s property by the state shall take place only in cases provisioned by the law and shall be carried out in the manner
prescribed by the law.

Article 67. Economic relations of enterprise with other enterprises, organizations and citizens

1. Enterprise’s relations with other enterprises, organizations and citizens in all spheres of economy shall be regulated by agreements.
2. Enterprises shall freely choose the subject of the agreement, determining obligations and other terms of economic relations that are in line with applicable law of Ukraine.
3. Enterprise shall have the right to sell all the goods in the territory of Ukraine and abroad on its own, unless otherwise is provisioned by the law.

{ Part 3 of Article 67 amended pursuant to the Law N 3205-IV ( 3205-15 )

dated 15.12.2005 }

Article 68. Foreign economic activity of enterprise

1. Enterprise shall independently carry out foreign economic activity making a pare of foreign economic activity of Ukraine, thus it is regulated
by the laws of Ukraine and other regulations made on the basis of these laws.
2. Procedure for the use of enterprise funds in foreign currency shall be set forth by this Code and other laws.
3. Enterprise carrying out foreign economic activity may open its representative offices, branches and production divisions outside Ukraine. These units shall be financed from the funds of this enterprise.

Article 69. Social activity of enterprise

1. Decisions on the issues related to improving labor conditions, life standards and healthcare, guarantee of medical insurance for the employees and their family members and other social issues shall be made by the staff together with the owner or his/her authorized body pursuant to the law, statutory documents and labor contract.
2. Enterprise shall provide training for qualified professionals and specialists, as well as economic and professional education both in its own and other educational institutions on the basis of the appropriate agreements. Enterprise shall ensure benefits provisioned by the law to its employees in in-service training.
3. Pensioners and disabled who were employed at the enterprise prior to retirement, shall have the same access to healthcare, residential opportunities, vouchers to healthcare and preventive centers and to other social services and benefits provisioned by the enterprise charter as all other employees.
4. Enterprise owner and management bodies shall ensure decent and safe working conditions for all the employees. Enterprise shall be liable for damage to health and workability of its employees pursuant to the law.
5. Enterprise shall ensure favorable conditions for women and minors scheduling their work in the daytime; women who have small children and pregnant women should have easier work and safe working conditions and be entitled to other benefits provisioned by the law. Enterprises with harmful conditions shall create separate shops and sections for providing easier work
for women, minors and certain categories of employees.
6. Enterprise shall be independent in providing additional vacation, shortened working day and other benefits and shall have the right to reinforce employees of other enterprises, institutions and organizations providing services for it.
7. Enterprise shall have the right to provide supplementary pension, irrespective of the amount of the state pension, to the employee whose disability resulted from accident at work or professional disease. In case of employee’s death on duty, enterprise owner, voluntarily or by court decision, shall provide assistance to this employee’s family pursuant to the law.
8. Enterprise with the right to hire workforce shall allot certain number of workplaces for minors, physically disadvantaged people and other categories of citizens in need of social security pursuant to the law. Non- compliance with this requirement shall be punishable by the law.

Article 70. Integration of enterprises

1. Enterprises shall have the right to integrate their economic activity (manufacturing, commercial etc.) on their free will on conditions and in the manner prescribed by this Code and other laws.
2. Associations of enterprises on conditions and in the manner prescribed by this Code and other laws shall be created on approval of the Cabinet of Ministers of Ukraine or bodies authorized to manage state or communal enterprises.
3. Types of associations, their status and the main requirements as for their economic activity shall be set forth by this Code, while other issues related to their activity shall be regulated by the law of Ukraine.

Article 71. Accounting and reporting of enterprise

1. Accounting and reporting of enterprise shall be carried out pursuant to Article 19 of this Code and other regulations.
2. Data, the disclosure of which is not regulated by the law, shall be provided to state and local self-government bodies, other enterprises, institutions, organizations on contractual basis or in the manner prescribed by the enterprise statutory documents.

Article 72. Enterprise law

1. Ukrainian enterprises operate pursuant to Articles 62-71 of this Code, unless otherwise provided by this Code and other laws based on this Code.
2. Should international treaty Ukraine is party to and ratified by Verkhovna Rada of Ukraine set forth the rules that different from those set forth by the national enterprise law, rules set forth by international treaty shall prevail.

Chapter 10

COLLECTIVE ENTERPRISES

Article 93. Term “collective enterprise”

1. Collective enterprise is corporate or unitary enterprise operating on the basis of collective property of the founder (founders).
2. Collective enterprises are producers’ cooperatives, consumer cooperative societies, enterprises of social and religious organizations, other enterprises pursuant to the law.

Article 94. Economic activity of cooperatives

1. Cooperatives – voluntary associations of citizens intended for joint economic and social solutions can be created in different sectors of (manufacturing, consumer, residential etc.). Activity of different cooperatives shall be regulated by the law.
2. Economic activity of cooperatives shall be carried out pursuant to this Code and other laws.
Citizens can create producers’ cooperatives (cooperative enterprises)
for carrying out economic activity on entrepreneurial basis.

Article 95. Producers’ cooperative

1. Producers’ cooperative – voluntary association of citizens on the basis of membership for joint manufacturing or other economic activity on condition of their personal participation and conglomeration of property share contributions (fixed contributions), participation in enterprise management and distribution of profit between cooperative members respective to their participation in operations.
2. Producers’ cooperatives can carry out processing, storage-sales, supply, or service or any other legal entrepreneurial activity.
3. Producers’ cooperative shall be legal person and shall act on the basis of the charter.
4. The name of producers’ cooperative shall contain the words
“producers’ cooperative” or “cooperative enterprise”.

Article 96. Principles of activity of producers’ cooperative

1. Producers’ cooperatives shall be created and shall follow the principles below:
voluntary membership and withdrawal;
personal participation of cooperative member in enterprise operations;
openness and availability of membership for those accepting the cooperative charter, wishing to participate in its operations on conditions set forth by the charter;
democratic nature of management, equal rights of all members in decision-making;
distribution of profit between the members respective to their labor and fixed contribution in cooperative activities;
member control of work in the manner prescribed by the law.

Article 97. General conditions of producers’ cooperative creation

1. Producers’ cooperative can be founded by Ukrainian citizens, foreign citizens and stateless persons. Number of members of producers’ cooperative shall be no less than three.
2. Decision about creation of producers’ cooperative shall be made at the foundation meeting.
3. Producers’ cooperative shall be regarded as founded and gain the status of legal person on the date of its state registration pursuant to this Code.

Article 98. Membership in producers’ cooperative

1. Any citizen aged 16 and over who accepts the charter of cooperative and observes it, contributes property and labor can be a member of producers’ cooperative.
2. Citizens can hold membership in producers’ cooperative and other cooperatives at the same time.
3. Citizen can join cooperative by submitting written application. Cooperative member shall pay admission fee and make property contribution in the manner prescribed by the charter. Decision of the board (head) of cooperative on admission of the new member is to be approved by the general meeting. Procedure of decision-making and approval shall be set forth by the charter.
4. Membership in producers’ cooperative shall be terminated in the following cases:
voluntary withdrawal;
suspension of labor participation in cooperative’s activities;
exclusion from cooperative in cases and in the manner prescribed by the charter;
non-approval of the decision of the board (head) of cooperative by the general meeting of the members;
death of the member.
5. Procedure and property-related consequences of membership termination shall be set forth by this Code and cooperative charter.
6. Exclusion from the producers’ cooperative (release of cooperative member from cooperative enterprise) can be appealed in the court.

Article 99. Rights and duties of the members of producers’ cooperative

1. The main rights of the members of producers’ cooperative shall be as follows:
participation in management, right to vote at the general meeting of cooperative members, right to elect and to be elected to management bodies;
access to services provided by cooperative;
receipt of cooperative payments and share of income based on the fixed contribution;
access to true and full information about financial and economic activity of the cooperative;
return of fixed contribution in case of withdrawal from cooperative in term and in the manner prescribed by the charter.
2. The main duties of the members of producers’ cooperative shall be observance of the charter and execution of decisions of the management bodies.
3. Charter of producers’ cooperative can prescribe other rights and duties of cooperative members.

Article 100. Property of producers’ cooperative

1. Property of producers’ cooperative shall make collective property of the cooperative. Producers’ cooperative can own buildings, structures, property contributions of its members, goods manufactured by it, income from sales of these goods and other activity provisioned by the charter, as well as other legally purchased property.
2. Cooperative members can contribute the right to use land plot belonging to them in the manner prescribed by the land law. Cooperative might have to pay for the land plot contributed for its use, and the amount of such fee is to be set forth by the general meeting of members.
3. Cooperative shall create the funds for economic and other activities on the basis of its own property.
4. Based on the charter, property of the producers’ cooperative shall be divided into share and indivisible fund. Indivisible fund shall be made from admission contributions and cooperative property (save for the land). Fixed contributions of the members shall not be included. Procedure of creation
and size of the indivisible fund shall be set forth by the charter.
5. Size of fixed contributions shall be equal and\or proportional to the expected participation of the member in economic activity.
6. Financial resources of producers’ cooperative shall be made of income from sales of goods (works, services), fixed and other contributions of its members, loans and other legal receipts.

Article 101. Management of producers’ cooperative

1. Management of producers’ cooperative shall be carried out on the basis of self-government, glasnost, member participation in making decisions on the issues related to cooperative’s activity.
2. The highest managerial body of producers’ cooperative shall be general meeting of its members. Another managerial bodies include the board (head) and audit commission (auditor).
3. Charter of producers’ cooperative can provision supervisory council. Members of audit commission (auditor) shall not be board members (head of the board) or members of observation council.

Article 102. General meeting of the members of producers’ cooperative

1. General meeting shall:
amend charter of cooperative;
elect head of cooperative by secret ballot, board members, audit commission members (auditor), observation council members;
approve development trends;
hear performance reports of managerial bodies;
determine types and sizes of funds, procedure of their creation and disposal;
adopt by-law, annual report and balance, procedure of income formation and distribution, decisions of the board (head) on acceptance of the new members;
decide on joining associations of enterprises (cooperatives), participation in foundation of other economic entities;
make decisions on reorganization and liquidation of cooperative.
2. General meeting shall be entitled to the right to make any other decisions related to activities specified in the charter of cooperative.
3. General meeting of cooperative members shall be held annually after the end of fiscal year. It can be called anytime by the decision of the board (head) or upon the request of no less than one third of the members unless otherwise specified in the charter.
4. General meeting shall have authority to make decisions on provision
of presence of more than a half of producers’ cooperative members. Decisions on the issues specified in Part 1 of this Article shall be made by the majority vote.

Article 103. Board of producers’ cooperative

1. Board of producers’ cooperative shall be created in the cooperative consisting of no less than 10 members.
2. Boar of cooperative shall:
elaborate development trends and presents them for adoption of the general meeting;
call general meeting of members and control implementation of its decisions;
present for adoption of the general meeting decision on acceptance of the new members and membership termination;
ensures preservation of cooperative’s property;
organize independent audit of cooperative’s activity;
decide on member training, cooperation with national and international organizations;
delegate the executive director the right to make respective decisions on board competence if provisioned by the charter;
make decisions on other issues.
3. The board shall be headed by the head elected by the general meeting. Functions of the head and procedure of his/her release shall be set forth by the charter.
4. Board members can elect, from themselves, deputy head and secretary of the board pursuant to the charter.
5. Board members shall work mainly on non-commercial basis, but the charter can provision remuneration for this work.
6. Periodicity of board meetings shall be set forth by the charter. Decisions shall be made by the majority vote on provision that no less then two-thirds of board members are present at the meeting.
7. Should producers’ cooperative consist of less than 10 members, functions and authority of the board shall be exercised by the general meeting and the head of cooperative pursuant to the charter.

Article 104. Executive director of producers’ cooperative

1. Board of producers’ cooperative may hire executive director for operational management of the enterprise activities. Executive director shall not be a member of cooperative.
2. Executive director shall work under contract with the board and shall fulfill functions pursuant to the charter.
3. Executive director shall be liable for his activity to cooperative.
4. Should the position of executive director be absent, activity of cooperative shall be managed by its head.

Article 105. Observation council of producers’ cooperative

1. Should the number of cooperative members exceed fifty, it is possible to create observation council to control the performance of the executive director.
2. Observation council members shall be elected by the general meeting from all the members, the number of members being 3-5. Member of observation council cannot be the board or audit commission member at the same time.
3. Procedure of election of observation council members, its head as well as its operations procedure shall be set forth by the charter.

Article 106. Audit commission (auditor) of producers’ cooperative

1. Audit commission and auditor (in cooperative consisting of less then ten members) are elected for control of financial and economic activity of producers’ cooperative.
2. Audit commission (audit) shall be elected by the general meeting from all the members pursuant to the charter. Board or observation council
members shall not be elected to audit commission.
3. Audit commission (audit) shall be accountable to the general meeting of the members.

Article 107. Economic activity of producers’ cooperative

1. Pursuant to its charter, producers’ cooperative shall independently determine the main trends of economic activity, plan and organize it.
2. Producers’ cooperative shall sell its goods or render services at the prices and rates set forth independently or on agreement, and, in cases provisioned by the law, - at prices and rates set forth by the state.
3. Relations of producers’ cooperative with other enterprises, institutions, organizations and citizens in all sectors of economy shall be established by agreement.
4. Income of producers’ cooperative shall be made from the receipts from economic activity after coverage of material and alike expenses and expenses for salaries for hired workforce. Income shall be spent on taxes and other
compulsory payments, repayment of loans, coverage of losses, deductions to cooperative funds, cooperative payments, payment of income on shares etc.
5. Cooperative payments – part of income of producers’ cooperative distributed between its members with regard to labor and other contribution
to cooperative’s activity. Calculation and payment of income on shares shall be made on the basis of fiscal year results from the remaining income with regard to fund deductions. By decision of the general meeting of the
members, payment of income on shares can be performed in cash, in the form of
goods, in securities etc.
6. Procedure of disposal of income shall be set forth by the charter pursuant to the law.
7. Producers’ cooperative shall carry out independent foreign economic activity in compliance with the law. Procedure of disposal of cooperative funds in foreign currency shall be set forth by the law and charter.
8. In case of membership termination or transmission of the rights to shares, property relations of cooperative member with the cooperative shall be regulated by civil law.

Article 108. Property liability of producers’ cooperative

1. For its obligations, producers’ cooperative shall be liable with all its property. Members of producers’ cooperative shall bear cooperative subsidiary (supplementary) liability for cooperative obligations with their property in the amount that is no less than their fixed contribution unless higher amount is provisioned by the law or charter. Producers’ cooperative shall not be liable for its members’ obligations.
2. Producers’ cooperative can insure its property and property rights by the decision of the general meeting of the members unless otherwise provisioned by the law.

Article 109. Termination of activity of producers’ cooperative

1. By the decision of the general meeting of its members, producers’ cooperative may be reorganized in enterprises of different property category in the manner prescribed by the charter pursuant to this Code.
2. Producers’ cooperative shall be liquidated in accordance with the general procedure of economic entity liquidation provisioned by this Code with regard to the following:
liquidation of producers’ cooperative shall be carried out by liquidation commission appointed by the general meeting; in case of liquidation by court decision – by liquidation commission formed pursuant to this decision;
disposal of land of producers’ cooperative liquidated shall be carried out in the manner and on conditions provisioned by the land law. Cooperative property left after settlements with the budget and lenders shall be distributed between its members proportionally with their shares.

Article 110. Other issues related to the activity of producers’

cooperative
1. Other issues related to the activity of producers’ cooperative shall regulated by this Code and other laws.

Article 111. Consumer cooperation. Consumer cooperative societies

1. Consumer cooperation in Ukraine – system of self-governed organizations of citizens (consumer societies, their alliances, associations) as well as enterprises and institutions of these organizations making independent organizational form of cooperative movement.
2. Primary unit of consumer cooperation is consumer society – self- governed organization of citizens who unite for joint economic activity aimed at collectively organized satisfaction of their economic and social interests on the basis of free will, property and mutual assistance. Each member of consumer society has his/her owns share in its property.
3. Consumer society shall be regarded as legal person acting on the basis of the charter.
4. Consumer societies can voluntarily untie into associations and other legally founded organizations, consolidated unite of consumer societies of Ukraine and shall have the right to free withdrawal from them.
5. Property of consumer cooperation shall be made from the property of consumer societies, alliances (associations) and their joint property making one of the forms of collective property. Owning, use and disposal of property of consumer cooperation shall be carried out by its bodies pursuant to statutory documents of societies, alliances (associations).
Consumer cooperation property right objects can be jointly owned by consumer societies, alliances (associations). Their property share shall be set forth by the agreement.
6. Legal principles of organization and activity of consumer cooperation shall be set forth by the law.
7. For achieving the goals specified in the charter, consumer societies, their alliances (associations) can creation enterprise, institutions and
other economic entities pursuant to this Code and other laws.
8. Consumer cooperative societies – unitary or corporate enterprises founded by consumer society (societies) or alliance (association) of consumer societies pursuant to this Code and other laws for achieving goals specified in the charters of these societies, alliances (associations).

Article 112. Enterprises of citizens’ associations and religious organizations

1. Enterprise of citizen’s associations and religious organizations – unitary enterprise founded on the basis of property of the citizens’ association (social organization, political party) or property of religious organization for carrying out economic activity aimed at achieving statutory goals.
2. Property right of citizens’ associations shall be exercised by their highest statutory bodies in the manner prescribed by the law and statutory documents. Property rights of religious organizations shall be exercised by their managerial bodies in compliance with the law.
3. Founder of enterprise of citizens’ association – respective citizens’
association with the status of legal person and also association (alliance) of social organizations provided the right to found enterprises is provisioned by its charter. Political parties and legal persons created by them, shall not found enterprises save for mass media, enterprises selling social and political literature and other promotional and propaganda goods
with their own symbols, organizing exhibitions, lectures, festivals and other sociopolitical events.
4. Religious organizations shall have the right to found publishing, printing, manufacturing, renovation-construction, agricultural and other enterprises necessary for support of activity of these organizations.
5. Enterprise of citizens’ associations or religious organizations shall act on the basis of the charter and shall be regarded as legal person
carrying out its activity on the basis of the right of operational management or economic management pursuant to this Code.
6. Restriction as for foundations and activities of certain types of enterprises of citizens’ associations or religious organizations shall be set forth by the law.

Section III

PROPERTY BASIS OF ECONOMIC ACTIVITY

Chapter 14

PROPERTY OF ECONOMIC ENTITIES

Article 133. Legal status of property of economic entities

1. Basis of legal status of property of economic entities on which their economic activity is based shall be property right and other material rights
– right of economic management and right of operational management.
Economic activity can be carried out on the basis of other material rights (right to own property, right of property disposal etc.) provisioned by the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ).

( Part 1 of Article 133 amended pursuant to the Law N 2424-IV ( 2424-15 )

dated 04.02.2005 )

2. Property of economic entities can be regulated on the basis of
another right pursuant to terms and conditions of the agreement with property owner.

( Part 3 of Article 133 was excluded pursuant to the Law N 2424-IV ( 2424-15

) dated 04.02.2005 )

4. The state shall ensure equal protection of property rights of all economic entities.

Article 134. Property right – the main material right in economic sphere

1. Economic entity carrying out economic activity on the basis of property right shall, at its own disposal, unilaterally or jointly with other entities, own, use and dispose of the property belonging to it (them), including the right to transfer property to other persons for disposal on the basis of property right, economic or operational management right, or other forms of legal status of the property provisioned by this Code.
2. Property used for economic activity can be jointly owned by two or more owners.
3. Legal status of property and legal forms of exercising property right in economic sector shall be set forth by this Code and law.

Article 135. Organizational-statutory authority of the owner

1. Property owner shall have the right to, on his/her own or jointly with other owners and on the basis of property belonging to him/her (them),
found economic organizations or carry out economic activity in other organizational-legal forms of carrying out legal economic activity determining goal and subject of economic activity, structure of the founded economic entity, staff and competence of its managerial bodies, procedure of property disposal and other issues related to management of economic entity at his own disposal, as well as making decisions on closure of operations of the entities founded by him/her pursuant to the law.
2. The owner shall have the right, personally or through duly authorized bodies and with the goal of carrying out economic activity, to found economic organizations by assigning property belonging to him on the basis of property right, right of economic management, and for carrying out non-profit economic activity – on the basis of operational management right, to determine goal
and subject of activity for such organizations, staff and competence of their
managerial bodies, procedure of decision-making, property available and procedure of its disposal, determine other terms and conditions of carrying out economic activity in the statutory documents of economic organization approved by the owner (authorized body), and to exercise, directly or through duly authorized bodies, other managerial authority regarding organization founded by him/her within the limits set forth by the law, and close its operations pursuant to this Code and other laws.
3. The owner shall have the right to exercise organizational-statutory authority also on the basis of corporate rights s/he is entitled to pursuant to this code and other laws.
4. State and communal enterprises can be united by the decision of the owner (authorized body) into state (communal) economic associations provisioned by this Code.
.

Article 136. Economic management right

1. Economic management right – material right of economic entity owning, using and disposing of property assigned to it by the owner (authorized body) with some restriction of management of certain types of property on the agreement of the owner in cases provisioned by this code and other laws.
2. Owner of the property assigned to economic entity on the basis of economic management right shall control disposal and preservation of property belonging to him/her directly or through authorized body without interference with operational-economic activity of enterprise.
3. As for protection of economic management right, here shall apply provisions of the law set forth for property right protection. Economic entity carrying out economic activity on the basis of economic management right shall be entitled to the right of protection of its property rights also from the owner.

Article 137. Operational management right

1. For the purpose of this Code, operative management right shall be material right of economic entity owning, using and disposing of property assigned to it by the owner (authorized body) for carrying out non-profit economic activities with regard to restrictions set forth by this Code and other laws as well as property owner (authorized body).
2. Owner of the property assigned to economic entity on the basis of operational management right, shall control the use and preservation of property transferred for operational management, directly or through duly authorized body, and shall have the right to confiscate excessive property from economic entity, as well as property that is either unused or used for purposes other than intended.
3. Operational management right shall be protected by the law pursuant to provisions on property right protection.

( Article 138 was excluded pursuant to the Law N 2424-IV ( 2424-15 ) dated

04.02.2005)

Article 139. Property in economic sector

1. For the purpose of this Code, property shall mean conglomerate of objects and other valuable (including intangible assets) that have value,
that are manufactured or used in the activities of economic entities and that are shown on their balance sheet or registered in other legal ways of
property accounting of these entities.
2. Depending on economic status the property gains in the process of economic activity, tangible assets can belong to the capital assets, operating assets, resources, or goods.
3. Production and non-production capital assets are buildings, constructions, machines and installations, equipment, tools, production stock and devices, organizational stock and other durable property regarded as capital assets by the law.
4. Operating assets are raw materials, fuels, materials, low-cost objects and short-life objects, other production and non-production property regarded as operating assets by the law.
5. In the property of economic entities, resources are money in the form of national and foreign currency intended for maintenance of trade relations of these entities with other entities, and financial relations pursuant to
the law.
6. In the property of economic entities, goods are manufactured products
(stock), works performed and services rendered.
7. Securities shall make special type of property of economic entities.
.

Article 140. Sources of property of economic entities

1. Sources of property of economic entities shall be as follows:
financial and material contributions of the founders;
income from sales of goods (works, services);
income from securities;
capital investment and budget allotments;
proceeds from sales (lease) of property objects (complexes) belonging to them, purchase of property from other entities;
loans from banks and other lenders;
non-returnable and charity contributions, donations from organizations and citizens;
other legal sources.
2. Legal status of property of economic entities shall be set forth by this Code and other laws with regard to property types specified in Article
139 of this Code.

Article 141. Specific features of legal status of state property in economic sector

1. State property in economic sector is integrated property complexes of state enterprises or their structural divisions, real estate, other individually specified property of state enterprises, stocks (shares) of the state in the property of economic entities of different property category, as well as property assigned to state institutions and organizations for
carrying out necessary economic activity, and property transferred free of charge to self-governed institutions and organizations or leased for carrying out economic activity. The state shall exercise its ownership right also for property of Ukrainian nation specified in Part 1 of Article 148 of this Code through authorized state bodies.
2. Pursuant to the law, state property objects shall be managed by the Cabinet of Ministers of Ukraine and central and local state bodies authorized by the Cabinet of Ministers of Ukraine. In cases provisioned by the law, state property can be managed by other entities.
3. Cabinet of Ministers of Ukraine shall make the list of the state property transferred to territorial communities (communal property) free of charge. Transfer of state economic objects to communal property shall be performed in the manner prescribed by the law.
4. State enterprises carrying out activities only allowable for state enterprises, institutions and organizations shall not be transferred to communal property.
5. Types of property that can be owned solely by the state and transfer of which to non-state economic entities is prohibited, as well as additional restrictions as for disposal of certain types of property belonging to
capital assets of the state enterprises, institutions and organizations shall
be set forth by the law.
6. Transfer of the state property belonging to capital assets by economic entity shall be carried out in the manner prescribed by the Cabinet of Ministers of Ukraine. Sale of the state property belonging to capital assets by economic entity shall be carried out only by tender.

{ Part 6 was added to Article 141 pursuant to the Law N 549-V ( 549-16 )

dated 09.01.2007 }

Article 142. Income (revenue) of economic entity

1. Income (revenue of economic entity is indicator of financial results of its economic activity calculated by deduction of gross and depreciation expenses from gross income for certain period .
2. Contents of gross income and gross expenses shall be set forth by the law. For taxation purposes, the law can set forth special procedure for calculation of income as subject to taxation.
3. Procedure for disposal of economic entity income (revenue) shall be set forth by the owner (owners) or duly authorized body pursuant to the law and statutory documents. Procedure for disposal of income of state enterprises and economic societies with more than 50% of state shares (stock) in charter capital is set forth in Article 75 of this Code (Part 3 of Article
42 amended pursuant to the law N 2505-IV ( 2505-15 ) dated 25.03.2005 )
4. The state can influence economic entity’s choice of direction and amounts of income (revenue) disposal through regulations, taxes, tax benefits and economic sanctions pursuant to the law.

Article 143. Securities as property of economic entities

1. Economic entity shall be entitled to the right to issue its own securities, sell them to citizens and legal persons, as well as to sell securities of other entities. Types of securities, terms and procedures of their issue, sales and purchase by economic entities shall be set forth by this Code and other laws.

Article 144. Grounds for property rights and duties of economic entities

1. Property rights and duties of economic entities can arise from:
agreements provisioned by the law and agreements not provisioned by the law, but in compliance with it;
acts of state and local self-government bodies, their officials in cases provisioned by the law;
creation or purchase of property on legal grounds;
inflicting damage on other person, purchase or storage of property at the expense of other person without reasonable grounds;
infringement of the law in the process of carrying out economic activity;
other circumstances when property rights and obligations can arise pursuant to the law.
2. Right to property subjected to state registration shall arise on the date of registration of this property or respective rights to it unless otherwise is provisioned by the law.

Article 145. Property status and registration of property of economic entity

1. Property status of economic entity shall be defined by conglomerate of property rights and duties shown on balance sheet pursuant to the law.
2. Change of legal status of property belonging to economic entity shall be performed by the owner’s (owners’) decision in the manner prescribed by this Code and other laws made on its basis, save for the cases when such change is prohibited by the law.
3. Legal status of property belonging to economic entity founded on the basis of state (communal) property can be changed by privatization of property of the state (communal) enterprise pursuant to the law.
4. Legal status of property belonging to economic entity founded on the basis of state (communal) property can be changed by leasing integrated property complex of the enterprise or property complex of its structural division.
5. The law can also set forth other grounds for changing legal status of property belonging to economic entity.
6. Economic entities shall make financial reports on the basis of the accounting data and in the format prescribed by the law, make an inventory of their property to ensure authenticity of accounting data and reports, submit financial reports pursuant to the law and statutory documents.

Article 146. Privatization of state and communal enterprises

1. Property of integrated property complex of the state (communal) enterprise or its subdivisions – integrated property complexes and operating as independent enterprises, as well as constructions in progress and stocks (shares) of the state in property of other economic entities can be alienated for the benefit of citizens or private legal persons and privatized by these persons pursuant to the law.
2. Privatization of the state (communal) enterprises shall be carried out within the frameworks of the state privatization program setting forth goals, priorities and terms of privatization and in compliance with the law.
3. Privatization of the state (communal) enterprises or their property shall be carried out in the following way:
sale of the objects to be privatized at auction, by tender or in any other ways ensuring competition of buyers;
buyout of the leased integrated property complex of the state (communal)
enterprise in cases and in the manner prescribed by the law;
buyout of the property of the state (communal)enterprise in other cases provisioned by the law.
4. Each citizen of Ukraine shall be entitled to the right to purchase state property in the process of privatization and in the manner prescribed by the law.
5. General conditions and procedure of privatization of the state
(communal) enterprises or their property shall be set forth by the law.
6. For some sectors of economy, the law can set forth specific features of privatization of property of state enterprises.
7. In the process of privatization of the state (communal) enterprise, the rights of its employees shall be guaranteed.

Article 147. Guarantees and protection of property rights of economic entities

1. Property rights of economic entities shall be protected by the law.
2. Confiscation of economic entity’s property by the state shall be permitted only in cases, on the grounds and in the manner prescribed by the law.
3. Losses incurred by economic entity whose property rights were infringed by the citizens or legal persons, as well as state or local self- government bodies shall be compensated pursuant to the law.
4. Property right and other material rights of economic entity shall be protected in the manner prescribed by Article 20 of this Code.

Chapter 15

USE OF NATURAL RESOURCES

IN ECONOMIC SECTOR

Article 148. Specific features of legal regime of the use of natural resources in economic sector

1. Pursuant to the Constitution of Ukraine ( 254к/96-ВР ) land, mineral resources, atmospheric air, water and other natural resources within the
territory of Ukraine, natural resources of its continental shelf, exclusive (marine) economic zone shall make the property of the Ukrainian nation. On the behalf of the Ukrainian nation, property right shall be exercised by
state and local self-government bodies authority of which is set forth by the
Constitution of Ukraine ( 254к/96-ВР .
2. Each citizen shall be entitled to the right to use natural property of Ukrainian nation in compliance with the law.
3. Land shall be the main national wealth under special protection of the state. Property right to land shall be guaranteed. This right shall be acquired and exercised by the citizens, legal persons and the state pursuant to the Land Code of Ukraine ( 2768-14 ) and other laws.
4. Legal regime of the used of certain natural resources (land, waters, forests, mineral resources, atmospheric air, fauna) shall be set forth by the law.
5. Natural resources can be provided to economic entities for their use or sold by them only in cases and in the manner prescribed by the law.

Article 149. Use of natural resources by economic entities

1. Economic entities shall used natural resources in their economic activity for general and special purposes pursuant to this Code and other laws.
2. Cabinet of Ministers of Ukraine shall ensure state registration of natural resources belonging to the state, managed by the Autonomous Republic of Crimean and those that are in communal property and can be used for carrying out economic activity.

Article 150. Use of natural resources on the basis of property right

1. Economic entities can acquire property rights for land with drainless water bodies, forest zones, common mineral resources, including for farming, and agricultural enterprises – for economic activity.

( Part 1 of Article 150 amended pursuant to the law N 2454-IV ( 2454-15 )

dated 03.03.2005 )

2. Procedure of acquisition of property rights shall be set forth solely by the law with regard to guarantees of effective use of the land by economic entities, prevention of its mismanagement and damage.

Article 151. Use of natural resources on the basis of the right to use

1. Land and other natural resources may be provided to economic entities for carrying out economic activity on the basis of special permissions (decisions) of the authorized bodies (including for a fee or on other terms).
2. The procedure of providing natural resources for use to citizens and legal persons for carrying out economic activity shall be set forth by land, water, forest and other special laws.

Article 152. Rights of economic entities as for the use of natural resources

to:
1. Carrying out economic activity, economic entity shall have the right
take advantage of useful properties of natural resources provided;
use local mineral resources, water bodies, forest resources located within the land plot provided for economic purposes in the manner prescribed
by the law;
receive income from economic activity connected with the use of natural resources;
receive short- and long-term soft loans for implementation of measures aimed at effective use, restoration and protection of natural resources and have the right for additional benefits if the above measures are implemented;
request compensation of damages inflicted on natural resources belonging to it by other entities and elimination of hindrances in carrying out
economic activity connected with the use of natural resources.

Article 153. Duties of economic entities as for the use of natural resources

1. Carrying out economic activity, economic entity shall:
use natural resources as intended and specified at the time of their provision (purchase) for the use in carrying out economic activity;
use natural resources sparingly and efficiently, apply new production technologies;
take measures aimed at timely restoration and prevention of damage, contamination, littering and exhaustion of natural resources, maintain their quality in the process of carrying out economic activity;
make timely payment for the use of natural resources;
carry out economic activity without infringement of the rights of other owners and users of natural resources;
compensate damages inflicted on owners or primary users of natural resources.
2. The law can set forth other duties of economic entity as for the use of natural resources in economic activity.

Chapter 17

SECURITIES IN ECONOMIC ACTIVITY

Article 163. Securities and their types

1. Economic entities may issue and sell securities as well as purchase securities issued by other economic entities within the scope of their competence and in the manner prescribed by the law.
Security is a document of the set form with appropriate requisites confirming financial or other material right, determining relations between economic entity-issuer and its owner and provisioning fulfillment of obligations pursuant to the terms of its issue as well as the possibility to transfer the rights arising from this document to other persons.
2. Equity, debt and other securities can be issued and can circulate in Ukraine. The following types of securities are used in economic sector in cases provisioned by the law: stocks, sovereign and public bonds, local bonds, bonds of enterprises, treasury bonds, savings (deposit) certificates, debt securities, certificates of real estate funds (REF certificates), mortgage certificates (fixed-income and participation certificates), other types of securities provisioned by this Code and other laws.

{ Part 2 of Article 163 amended pursuant to the laws N 3201-IV ( 3201-15 )

dated 15.12.2005, N 3480-IV ( 3480-15 ) dated 23.02.2006 }

3. Securities can be registered or to bearer. Registered securities shall be transferred by full endorsement (endorsement confirming transfer of the rights under this security to another person) unless otherwise provisioned by the law or it is indicated that they are non-transferrable. Securities to bearer shall circulate freely.
Procedure of security registration in a book-entry form shall be set forth by the law.
4. Legal status of securities shall be set forth by this Code and other laws.

Article 164. Terms and procedure of issuing securities by economic entities

1. Economic entity-legal person shall have the right to issue stocks and bonds on its behalf and sell them to citizens and legal persons in cases and in the manner prescribed by the law.
2. Economic entity shall acquire the right to issue stocks and bonds on the day of registration of this issue in the appropriate state body.
3. Economic entity shall be prohibited from issuing stocks and bonds for covering losses related to its economic activity.
4. Economic entities specializing in managing assets of co-investment institutes shall have the right to issue investment certificates.

{ Part 4 of Article 164 amended pursuant to the law N 3480-IV ( 3480-15 )

dated 23.02.2006 }

5. Bank institutions accepting funds from legal persons and citizens for depositing shall issue to them written certificates confirming their right to receive the deposit and interest on it after the end of the set term (savings (deposit) certificates).

{ Part 5 of Article 164 pursuant to the law N 3480-IV ( 3480-15 ) dated

23.02.2006 }

6. Financial institutions who have created real estate fund and use funds of natural and legal persons for administration with the aim of financing construction of residential premises shall have the right to issue real estate fund certificates.

( Part 6 was added to Article 164 pursuant to the law N 3201-IV ( 3201-15 )

dated 15.12.2005 )

7. Economic entities shall have the right ,in the manner prescribed by the law, to issue promissory notes – debt securities confirming single liability of the promissory note maker or his/her order to the third person to pay the quoted amount to the holder of promissory note on payment date. {
Part 7 of Article 164 amended pursuant to the law N 3480-IV ( 3480-15 ) dated
23.02.2006 }
8. Securities (or their forms) shall be manufactured only at the state enterprises licensed by the Ministry of Finance of Ukraine and protected.
9. Specific features of issuing securities in a book-entry form shall be set forth by the law.

Article 165. Purchase of securities by economic entities

1. Economic entities can purchase stocks and other securities specified in this Code and pay for them from the proceeds at their disposal after
payment of taxes and loan interests unless otherwise provisioned by the law.
2. Securities shall be paid for in UAH, and in cases provisioned by the law and terms of issue – in foreign currency. Irrespective of currency used for purchase of securities, their value shall be quoted in UAH.
3. Securities shall be sold by their issuers, owners and security traders – intermediaries in the field of issuing and circulation of securities. Types and procedure for carrying out this activity shall be set forth by this Code and other laws.

Article 166. State regulation at the securities market

1. Securities market shall be regulated by the state for implementation of he uniform state policy in the field of issuing and circulation of securities, creation of conditions for effective mobilization and placement of financial resources of economic entities with regard to interests of the society and protection of the rights of the stock market players.
2. State regulation of the securities market shall be performed by the State Security and Stock Market Commission whose status, organizational procedure and scope of activity shall be set forth by the law.
3. Other state bodies shall control the activities of the securities market players within their scope of competence set forth by the law.
4. Forms of state regulation of the securities market, procedure of carrying out professional activity at the securities market by economic entities and liability of these entities for infringement of the rules of this activity shall be set forth by this Code and other laws made on its basis.

Chapter 18

CORPORATE RIGHTS AND CORPORATE RELATIONS

{Name of the Chapter 18 of Section III amended pursuant to the law N 483-V (

483-16 ) dated 15.12.2006 }

Article 167. Contents of corporate rights and corporate relations

{ Name of Article 167 amended pursuant to the law N 483-V ( 483-16 ) dated

15.12.2006}

1. Corporate rights are rights of the person having his/her share in the charter fund (property) of economic organization including authority to participate in management of economic organization, receipt of certain part
of profit (dividends) of this organization and assets in case of its
liquidation pursuant to the law, and other authority provisioned by the law and statutory documents.
2. Holding corporate rights shall not mean entrepreneurship. The law can set forth certain restrictions for some persons regarding holding and/or exercising corporate rights.
3. Corporate relations are relations arising, changing, or terminated in connection with corporate rights. {Article 167 was supplemented with Part 3 pursuant to the law N 483-V ( 483-16 ) dated 15.12.2006 }

Article 168. Exercising corporate rights of the state

1. Corporate rights of the state shall be exercised by central executive bodies specified by the law and duly authorized persons in the manner
prescribed by the Cabinet of Ministers of Ukraine.
2. Central executive bodies and authorized persons shall:
exercise authority as for participation in management of economic organization proportionally to the share (interest) of the state in the charter fund of this organization;
keep the register of corporate rights of the state;
evaluate corporate rights of the state;
monitor efficacy of work of economic organization as for enforcement of corporate rights of the state.
3. State corporate rights management authority shall be exercised directly by the appropriate executive bodies if:
the state owns 100% of shares (stocks) in the charter fund of economic organization;
economic entity in relation to which the state corporate rights are to be exercised shall participate in the state and regional programs financed from the State Budget of Ukraine;
competition for position of authorized person did not take place due to absence of candidates, or because offers of the candidates were not in compliance with the requirements;

в in other cases provisioned by the law.

In all other cases, state corporate rights management shall be carried with participation of authorized person.
4. Terms of delegation of authority and task regarding state corporate rights management, including legal liability of authorized persons, shall
make a compulsory part of the respective decision of the Cabinet of Ministers of Ukraine and agreement with authorized person.
5. Management of corporate rights of territorial communities shall be carried out pursuant to the provisions of this Article unless otherwise provisioned by the law.

Article 169. Evaluation of corporate rights of the state

1. Corporate rights of the state and assets of economic entities in the charter fund of which the state has its share shall be evaluated by the procedure approved by the Cabinet of Ministers of Ukraine pursuant to the law.

Article 170. Definition of “authorized person for state corporate rights management”

1. Authorized person for state corporate rights management is a citizen or legal person chosen on a competitive basis with whom the respective central executive body shall make the contract of agency for state corporate rights management.
2. Procedure of competition for the position of the authorized person for state corporate rights management shall be set forth by the Cabinet of Ministers of Ukraine.

Article 171. State corporate rights register

1. In order to take measures related to state corporate rights management, coordinate the activity of executive bodies in this sector and provide the necessary data to other state bodies, central executive body authorized by the Cabinet of Ministers of Ukraine shall introduce and maintain the state corporate rights register.

Article 172. Law of corporate rights of the state

1. Relations connected with state corporate rights management shall be regulated by this Code and other laws and regulations based on this Code.

Section IV

ECONOMIC OBLIGATIONS

Chapter 19

GENERAL PROVISIONS ON ECONOMIC OBLIGATIONS

Article 173. Economic obligation

1. Economic obligation is such obligation that arises between economic entity and other participant (participants) of relations in economic sector on the grounds prescribed by this Code when one party (obliged party, including debtor) is obliged to perform certain act of economic or managerial-economic nature for the benefit of other party (perform works, transfer property, make payment, provide information etc.) or abstain from certain acts, while the other party (for whose benefit the obligation is to be fulfilled, including lender) shall have the right to request from the obliged party to fulfill its obligation.
2. The main types of economic obligations are property-economic obligations and organizational-economic obligations. .
3. On mutual agreement, the parties can particularize or generalize economic obligation in the process of its fulfillment unless otherwise provisioned by the law.

Article 174. Grounds for economic obligations

1. Economic obligations can arise:
directly from the law or any other regulatory act regulating economic activity;
from economic activity management act;
from economic agreement and other contracts provisioned by the law, as well as from agreements non-provisioned by the law but in compliance with it;
as a result of damage inflicted on economic entity or by economic entity, purchase or storage of property of economic entity or by economic entity at the expense of other person without reasonable grounds thereto;
as a result of creation of intellectual property objects and other acts of economic entities, and also as a result of events leading to legal consequences in economic sphere pursuant to the law.

Article 175. Property-economic obligations

1. Property-economic obligations – civil-legal obligations arising between the parties of economic relations in the process of carrying out economic activity when one party is to perform certain economic act for the
benefit of the other party or abstain from certain acts, while the party for whose benefit the act obligation is to be fulfilled shall have the right to request from the obliged party to fulfill its obligation.
Property obligations arising between the participants of economic relations shall be regulated by the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ) with regard to specific features prescribed by this Code.
2. Parties to property-economic obligations can be economic entities specified in Article 55 of this Code, non-economic entities – legal persons as well as state and local self-government bodies with economic competence. Should property-economic obligation arise between economic entities or between economic entities and non-economic entities-legal persons, the obliged party and the party for the benefit of which obligation is to be fulfilled shall be debtor and lender respectively.
3. Property obligations arising between economic entities and non- economic entities-citizens shall not be regarded as economic and shall be regulated by other legislative acts.
4. In cases provisioned by this Code and other laws, economic entities can voluntarily assume property obligations for the benefit of other participants of economic relations (charity etc.). Such obligations shall not make ground for requesting their compulsory fulfillment.

Article 176. Organizational-economic obligations

1. Organizational-economic obligations – economic obligations arising between economic entity and entity with organizational-economic authority in the process of managing economic activity when the obliged party is to perform certain managerial-economic (organizational) act for the benefit of the other party or abstain from certain act, while the party for whose benefit such act is to be performed shall have the right to request fulfillment of the obligation from the obliged party.
2. Organizational-economic obligations can arise:
between economic entity and owner-founder of this entity, or state or local self-government body with economic competence in relation to this entity;
between economic entities collectively organizing association of enterprises or economic society and managing bodies of these associations and societies;
between economic entities on provision that one of them is daughter company of the other;
in other cases provisioned by this Code, other legal acts or statutory documents of economic entities.
3. Organizational-economic obligations can arise from the agreement and make the agreement.
4. Economic entities shall have the right to carry out economic activity jointly for reaching common goal without creation of separate economic entity and on the terms set forth by joint venture agreement. Should the parties to joint venture agreement authorize one of them to manage joint economic activity, this party might be obliged to manage joint ventures. This party shall perform organizational-administrative functions on the basis of the power of attorney signed by the other parties.

Article 177. Social-communal obligations of economic entities

1. By the decision of local council, economic entities shall, at their own expense and pursuant to the law, create special jobs for physically disadvantaged people and organize their professional training.
2. According to Part 4 of Article 175 of this Code, economic entities can, irrespective of statutory goal of their activity, assume obligation of rendering social assistance in solving issues related to social development of inhabited localities in their area, construction and support of socio- cultural objects and utilities and render other economic assistance aimed at solving local problems. Economic entities shall have the right to participate in creation of the respective funds of local councils unless otherwise provisioned by the law and in carrying out works for integrated economic and social development of the territories.

Article 178. Public obligations of economic entities

1. Economic entity that, pursuant to the law and its statutory documents, is obliged to carry out works, render services or sell goods to everyone requesting them on legal grounds shall not refuse to carry out works, render services or sell goods if this is possible or prefer one customer to another, save for the cases provisioned by the law.
2. Economic entity deviating from its public obligations shall compensate to other party losses incurred in connection with this in the manner prescribed by the law.
3. In cases provisioned by the law, the Cabinet of Ministers of Ukraine can impose rules, binding public obligations, including price setting and regulation. Terms of obligations that are not in compliance with these rules or set prices, shall be invalid.

Chapter 20

ECONOMIC AGREEMENTS

Article 179. General terms of making agreements giving rise to economic obligations

1. Property-economic obligations arising between economic entities or economic entities and non-economic entities-legal persons on the basis of economic agreements shall be regarded as economic-contractual obligations.
2. Cabinet of Ministers of Ukraine, its authorized executive bodies can recommend economic entities provisional terms of economic agreements (sample agreement) and, in cases provisioned by the law – adopt standard agreements.
3. Conclusion of economic agreement shall be compulsory for the parties if it is based on the state order fulfillment of which is a duty of economic entity in cases provisioned by the law or if the law directly binds certain categories of economic entities or state or local self-government bodies to make agreements.
4. Concluding economic agreement, the parties can decide on its content on the basis of:
free will when the parties have the right to agree, at their discretion, any terms and conditions that are in compliance with the law;
sample agreement recommended by the ruling body to be used for making agreements when the parties have the right to amend certain terms and condition of the sample agreement or supplement it on mutual agreement;
standard agreement adopted by the Cabinet of Ministers of Ukraine or, in cases provisioned by the law, by other state body when the parties are
obliged to accept the content of this agreement, but have the right to elaborate its terms;
deed of accession offered by one party for the other potential parties when these parties cannot change the content of the agreement once they join it.
5. Content of the agreement made on the basis of the state order shall be in compliance with this order.
6. Economic entities supplying electricity, communications, railway and transport services to customers specified in Part 1 of this Article and, in cases provisioned by the law, other entities shall make agreements with all the users of their goods (services). The law can offer binding terms and conditions of such agreements.
7. Economic agreements shall be made by the rules set forth by the Civil Code of Ukraine (435-`5) with regard to specific features provisioned by this Code, other regulatory acts as for certain types of agreements.

Article 180. Essential terms of economic agreements

1. Content of economic agreement shall be made from terms and conditions agreed by its parties and aimed at setting forth, change or termination of economic obligations both agreed by the parties and those accepted as binding pursuant to the law.
2. Economic agreement shall be regarded as concluded if the parties have reached agreement on all essential terms and conditions in the form and
manner prescribed by the law. Essential terms are terms regarded as such by the law or necessary for certain types of agreements as well as the terms to be agreed on the request of one of the parties.
3. Concluding economic agreement, the parties shall, in any case, agree subject, price and term of the agreement.
4. In economic agreement, provisions on the subject of the agreement shall specify the name (classification, assortment) and number of goods (works, services) as well as quality standards. Quality standards of the subject of the agreement shall be set forth in compliance with binding regulatory documents specified in Article 15 of this Code if available, otherwise – by agreement including provisions protecting interests of end- users of goods and services.
5. In economic agreement, the price shall be set forth in the manner prescribed by this Code, other laws and acts of the Cabinet of Ministers of Ukraine. On agreement of the parties, economic agreement can provision extra charges for goods (works, services) of higher quality or shorter-term performance.
6. Should the price agreed by the parties and quoted in economic agreement be regarded as such that is not in compliance with antimonopoly- competition law, antimonopoly authority shall have the right to request the parties to amend terms and conditions related to the price.
7. Term of economic agreement shall be the term during which economic obligations that have arisen in connection with this agreement remain in force. Terms and conditions of the agreement shall not apply to obligations that have arisen prior to conclusion of the agreement unless otherwise provisioned by the agreement. Expiration of the agreement shall not free the parties from liability for its infringement when in force.

Article 181. General procedure for concluding economic agreements

1. Generally, economic agreement shall represent one document signed and sealed by the parties. It is permitted to conclude economic agreements in simplified way, or by correspondence, fax, telegram, phoned telegram etc.,
and also by confirmation of acceptance of orders unless special requirements as for the form and procedure of making of certain types of agreements are set forth by the law.
2. Draft agreement can be proposed by any party. Should draft agreement be executed as one document, it shall be given to other party in duplicate.
3. Should the party that has received the draft agreement agree on its terms and conditions, it shall execute the agreement pursuant to Part 1 of this Article and return one copy of the agreement to the other party or send answer to the letter, facsimile etc. within twenty days upon receipt of the draft agreement.
4. Should the party that has received the draft agreement disagree on some of its terms and conditions, it shall make protocol of discrepancies, which is indicated in the agreement, and send two copies of this protocol together with the signed agreement to the other party within twenty days.
5. The party that has received protocol of discrepancies to the agreement shall review it within twenty days and, within the same period of time, take measures for solving all the issues with the other party and include to the agreement all the agreed proposals. Unsettled disputes shall be passed to the court within the same period of time on provision that the other party gives its consent thereto.
6. Should the parties agree on all or some terms and conditions listed on the protocol of discrepancies, such agreement shall be confirmed in writing (dispute settlement protocol, letters, telegrams, teletype etc.).
7. Should the party that has received protocol of discrepancies as for the terms and conditions of the agreement based on the state order or such that is binding pursuant to the law, or the party-provider under the agreement and declared monopolist at the certain marked of goods (works, services) in the manner prescribed by the law that has received protocol of discrepancies fail to bring to court the unsettled disputes within twenty days, propositions of the other party shall be regarded as accepted.
8. Should the parties fail to agree on all the essential terms of economic agreement, such agreement shall be regarded as such that has not been concluded (null and void). Should one of the parties have committed acts aimed at implementation of the agreement, legal consequences of such acts shall be regulated by the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ).

Article 182. Specific features of concluding preliminary agreements

1. Under the preliminary agreement, economic entity shall, within certain time, but no later than within one year from the date of conclusion of the preliminary agreement, conclude the principal economic agreement on terms and conditions set forth by the preliminary agreement.
2. The preliminary agreement shall contain terms and conditions allowing to determine the object and other essential terms of the principal agreement. General procedure for concluding economic agreements shall not apply to preliminary agreements.
3. Should the party that has entered the preliminary agreement and received draft agreement from the other party, deviate from conclusion of the principal agreement, the other party shall have the right to request
conclusion of such agreement in the court.
4. Obligation to conclude principal agreement prescribed by the preliminary agreement shall be terminated should one of the parties fail to send the draft agreement to the other party before the deadline for the principle agreement.
5. Relations arising in the process of concluding preliminary agreements shall be regulated by the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ) with regard to specific features provisioned by this Code.
6. Agreement of intent (protocol of intentions) shall not be regarded as a preliminary agreement and shall not cause legal consequences.

Article 183. Specific features of concluding economic agreements on the basis of the state order

1. Agreements on the basis of the state order shall be made between economic entities specified by the law – entities responsible for execution of the state order and state clients authorized to make agreements on the behalf of the state (state contracts) specifying economic obligations of the parties and regulating relations between the client and executor as for execution of the state order.
2. Guarantor of the fulfillment of the state clients’ obligations shall the state represented by the Cabinet of Ministers of Ukraine.
3. Agreement on the basis of the state order (state contract) shall be concluded in the manner prescribed by Article 181 of this Code with regard to specific features provisioned by the law. State agreement shall be made by signing the single document by the parties.
4. Deviation from concluding the agreement on the basis of the state order shall be regarded as violation of economic law and punishable under this Code and other laws. Disputes arising from conclusion of the agreement on the basis of the state order, including deviation from making such agreement by one or both parties, shall be settled in the court.
5. Executor of the state order shall be freed from the obligation to conclude the state agreement on terms and conditions set forth by the state order should such state order be declared invalid in the court.

Article 184. Specific features of concluding economic agreements on the free will of the parties, sample and standard agreements

1. In the process of concluding economic agreement on the free will of the parties, draft agreement can be elaborated on the initiative of one of the parties within the term agreed between the parties.
2. Economic agreement made on the free will of the parties can be concluded in a simplified way or in the form of single document in compliance with general procedure for conclusion of the agreements set forth by Article
181 of this Code.
3. Economic agreements based on sample and standard agreements shall be concluded with regard to terms and conditions set forth by Article 179 of this Code – by making a single document executed pursuant to Article 181 of this Code and in compliance with the rules set forth by regulatory acts on sample and standard agreements.

Article 185. Specific features of making economic agreements at stock exchanges, fairs and public sales

1. Conclusion of economic agreements at stock exchanges, wholesale fairs and public sales shall be regulated by the general rules for agreements on
the free will of the parties with regard to regulatory acts applicable for stock exchanges, fairs and public sales.

Article 186. Conclusion of organizational-economic agreements

1. Agreement regulating organizational-economic obligations can be concluded by the participants of economic relations on both the free will of the parties and on the basis of sample agreements on provision that conclusion of such agreements is provisioned by the respective regulatory acts. Simplified conclusion of organizational-economic shall be prohibited.

Article 187. Conclusion of economic agreements by court decision

1. Dispute arising in the process of conclusion of economic agreements
on the basis of the state order or agreements that are compulsory by the law, and in other cases prescribed by the law shall be settled in the court.
Other pre-agreement disputes can be settled in the court on provision that
this is prescribed by the agreement or if the parties are obliged to conclude certain economic agreement on the basis of preliminary agreement.
2. Effective date of the court decision on pre-agreement disputes shall be the date of conclusion of the respective economic agreement unless otherwise provisioned by the court decision.

Article 188. Procedure for amendment and termination of economic agreements

1. Unilateral amendment and termination of economic agreements shall be prohibited unless otherwise provisioned by the law or agreement.
2. The party wishing to amend or terminate the agreement shall notify the other party thereof.
3. The party that has received notification about amendment or termination of the agreement shall inform the other party about it decision within twenty days upon the receipt of such notification.
4. Should the parties fail to agree on amendments (termination) to the agreement or should the decision of the party notified fail to arrive on time, postage time taken into consideration, the interested party shall have the right to pass disputes to the court.
5. Should the agreement be amended or terminated by court decision, such agreement shall be regarded as amended or terminated on the effective date of the court decision unless other effective date is provisioned by court decision.

Chapter 21

PRICES AND PRICING IN ECONOMIC SECTOR

Article 189. Prices in economic obligations

1. For the purpose of this Code, price (rate) shall be the form of monetary value of the goods (works, services) sold by economic entities.
2. Price shall make on of the key terms of economic agreement. In the agreement, price shall be quoted in Hryvnya. In international agreements (contracts), prices may be quoted in foreign currencies on agreement on the parties.
3. In their economic activity, economic entities can use free prices, fixed state prices and regulated prices – overall price levels or limit deviations from the fixed state prices.
4. Export/import-related settlements with international counter-agents shall be based on contract (foreign trade) prices calculated with regard to world market prices and terms as well as indicative prices.

Article 190. Free prices

1. Free prices shall be set for all types of products (works, services)
save for those for which state prices have been set.
2. Free prices shall be set by economic entities independently, on the agreement of the parties; in intercompany relations – by the decision of economic entity.

Article 191. State prices and tariffs

1. Fixed and regulated state prices shall be set for the resources governing general live and dynamics of prices, as well as for goods and services of high social importance for the population. List of the above resources, goods and services shall be adopted by the Cabinet of Ministers of Ukraine.
2. Pursuant to the law, state prices shall be also set for the goods (services) of economic entities – natural monopolists. List of goods (services) manufactured/rendered by the above entities shall be adopted by the Cabinet of Ministers of Ukraine.
3. State prices shall be set for imported goods purchased with the funds of the State Budget of Ukraine.
4. The law may provision tariffs for goods and services manufactured/rendered by public utility companies.
5. State regulation of prices shall be performed by setting fixed state prices and tariffs, overall price levels, overall trade markup and suppliers’ commission, overall profitability standard, or by introducing compulsory declaration of price change.
6. When setting fixed prices preventing economic entities from earning profit, executive and local self-government authorities shall grant these entities the allowance pursuant to the law.

Article 192. Price and pricing legislation

1. Pricing policy, procedure of setting and use of prices, authority of power bodies and local self-government bodies as for price setting, regulation and price and pricing control shall be set forth by the law on prices and pricing ( 507-12 ) and other legal acts.

Chapter 22

FULFILLMENT OF ECONOMIC OBLIGATIONS

TERMINATION OF OBLIGATIONS

Article 193. General terms of fulfillment of economic obligations

1. Economic entities and other participants of economic relations shall fulfill economic obligations in a due way pursuant to the law, other legal acts and agreements. Should the above be absent, they shall be fulfilled in
accordance with the requirements set under certain circumstances.
Appropriate provisions of the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ) with regard to peculiarities set forth by this Code shall apply to fulfillment of economic agreements.
2. Each party shall take all the possible measures for due performance with regard to the interests of the other party and satisfaction of general economic interest. Breach of obligations shall be the ground for imposition of economic sanctions provisioned by this Code, other laws, or agreement.
3. Imposition of economic sanctions against the entity that has breached obligations shall not free such entity from responsibility to fulfill obligations in a due way unless otherwise provisioned by the law, agreement and save for the cases when the rightful party has refused to accept performance.
4. The rightful party shall be entitled to the right to not accept performance in part unless otherwise provisioned by the law, other regulations, agreement, or specified in relation to obligation.
5. The party under obligation shall be entitled to the right to fulfill the obligation ahead of schedule unless otherwise provisioned by the law, other regulations, agreement, or specified in relation to obligation.
6. The party under obligation shall be entitled to the right to refuse fulfillment of obligations on provision of negligence of the other party in relation to obligations to be fulfilled for the above purpose.
7. Unilateral refusal to fulfill obligations shall be prohibited save for the cases provisioned by the law, as well as refusal or delay caused by negligence of the other party.
8. Accepting performance, the rightful party shall issue written notification about complete or partial fulfillment of such obligation on the request of the party under obligation.

Article 194. Fulfillment of economic obligation by the third party

1. Fulfillment of economic obligation can be, fully or partially, delegated to the third person that is not the party to this obligation. The rightful party shall accept performance by the third party – performer unless the law, economic agreement or nature of obligation require its fulfillment
by the party under obligation.
2. Negligence by the third party shall not free the parties from the responsibility to fulfill obligations in a due way save for the cases provisioned by Part 3 of Article 193 of this Code.

Article 195. Delegation of rights in relation to economic obligations

1. Unless otherwise provisioned by the law, the rightful economic entity may delegate to the other party, on the agreement of the latter, its legal, charter or agreement rights to receive property from the third party in order to solve certain property management issues or delegate rights for exercising economic-managerial authority. Delegation of such rights can be limited by certain term.
2. Act of assignment shall enter in force on the day of receipt of notification thereof by the party under obligation, act of delegation of economic-managerial authority – on the day of its official publication.
3. Transfer (delegation) of rights shall oblige the entity to whom additional authority was transferred (delegated) to make solutions on
respective economic issues and bear responsibility for consequences of its decisions.

Article 196. Fulfillment of economic obligation provisioning several rightful entities or several entities under obligation

1. Should economic obligation provision several rightful entities or several entities under obligation, each rightful entity shall be entitled to the right to request fulfillment, while each entity under obligation shall fulfill its set share of obligation.
2. If so provisioned by the law or agreement, obligation shall be fulfilled jointly. Joint fulfillment of obligations shall be regulated by the appropriate provisions of the Civil Code of Ukraine 435-15 ), unless otherwise provisioned by the law.

Article 197. Place of fulfillment of economic obligation

1. Economic obligation shall be fulfilled in the location set forth by the law, economic agreement or in the location implied by the nature of obligation.
2. Should the location not be specified, obligation shall be fulfilled:
for obligations related to transfer of the rights for building, land plot or other real estate – at the location of the building, land plot or other real estate;
for financial obligations – at the location (residence) of the rightful party at the time when obligation arose, or at its new location (residence) on provision that the rightful party has timely notified thereof the party under obligation; (Paragraph 3 of Part 2 of Article 197 amended pursuant to the Law N 2452-IV ( 2452-15 ) dated 03.03.2005 )
for other obligations – at the location (residence) of the party under obligation unless otherwise provisioned by the law. (Paragraph 4 of Part 2 of Article 197 amended pursuant to the Law N 2452N 2452-IV ( 2452-15 ) dated
03.03.2005 )
3. Should the rightful party be absent, evade from accepting performance or in case of any other performance delay, the party under financial obligation shall have the right to transfer required funds or securities to depository of the notary office that shall notify the rightful party accordingly. Transfer of the funds (securities) to the depository of the notary office shall be regarded as fulfillment of obligation.

Article 198. Fulfillment of financial obligations

1. Payments under financial obligations arising in economic relations shall be made via bank transfer or in cash through the banks unless otherwise is provisioned by the law.
2. Financial obligations of the participants of economic relations shall be quoted and covered in Hryvnya. Financial obligations may be quoted in foreign currency only in cases when economic entities are entitled to the right to make settlements in foreign currency pursuant to the law.
Fulfillment of obligations quoted in foreign currency shall be performed pursuant to the law.
3. Interest on financial obligations of the participants of economic relations shall apply in cases, amounts and in accordance with the procedure set forth by the law or agreement.

Article 199. Ensuring fulfillment of economic obligations

1. Fulfillment of economic obligations shall be ensured by measures aimed at protection of rights and responsibility of the participants of economic relations provisioned by this Code and other laws. On agreement of the parties, it is possible to use legal guarantees of fulfillment of economic obligations commonly used in economic relations or such that are in line with the law.
Relations ensuring fulfillment of obligations of the participants of economic relations shall be regulated by the respective provisions of the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ).
2. Obligations of state economic entities can be ensured by the state guarantee in cases and in accordance with the procedure set forth by the law.

Article 200. Bank guarantee ensuring fulfillment of economic obligations

1. Guarantee is a specific way of ensuring fulfillment of economic obligations by written confirmation (guarantee letter) by the bank, other credit institution, insurance company (bank guarantee) to meet the requirements of the rightful party by paying the full amount quoted in written confirmation should the third party (party under obligation) fail to fulfill certain obligation, or should other circumstances specified in the respective confirmation arise.
2. Obligation under bank guarantee shall be fulfilled only upon written request of the rightful party.
3. In relation to the rightful party, the guarantor may lay only those claims that are specified in the guarantee letter. The party under obligation shall not raise objections against the guarantor it might have raised against the rightful party if its agreement with the guarantor does not include the guarantor’s obligation to include the warning regarding such objections into the guarantee letter.
4. Relations connected to bank guarantee that are not regulated by this Code shall be regulated by the respective provisions of the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ).

Article 201. General economic (public) performance guarantees

1. In order to neutralize unfavorable consequences of economic crimes, the law may provision the obligation of commercial banks, insurance companies, joint stock companies and other economic entities receiving funds or securities from the citizens and legal persons to transfer part of their funds for creation of the uniform insurance public mortgage fund.

Article 202. General terms of termination of economic obligations

1. Economic obligation shall be terminated by its due fulfillment; crediting counterclaim of the same nature or insurance obligation; merging of the rightful person and person under obligation; on agreement of the parties; impossibility of performance and in other cases provisioned by this Code or other laws.
2. Economic obligation shall also be suspended in case of its termination or invalidation by the court.
3. Relations arising in the process of termination of economic obligations shall be regulated by the respective provisions of the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ) with regard to peculiarities provisioned by this Code.

Article 203. Termination of economic obligation by fulfillment or crediting

1. Economic obligation the conditions of which were met in a due way shall be terminated should performance be accepted by the rightful party.
2. Should the party under obligation duly fulfill one of two or several obligations between which it had the right to choose (alternative obligation), such economic obligation shall be terminated by fulfillment.
3. Economic obligation shall be terminated by crediting of the counterclaim of the same nature the term of which is due or the term of which is not specified or is due when claimed. Application of one party shall suffice for crediting.
4. Economic obligation can be terminated by crediting of insurance obligation unless otherwise provisioned by the law or main or insurance obligation.
5. Claims for which limitation of action applies by the request of the other party and is overdue and in other cases provisioned by the law.

Article 204. Termination of economic obligation by agreement of the parties or in case of merger of the parties

1. Economic obligation may be terminated on agreement of the parties, particularly by the agreement on substitution of this obligation with the other executed by the same parties provided such substitution is in line with the compulsory act on the basis of which the previous obligation has arisen.
2. Economic obligation shall be terminated in case of merger of the rightful party and the party under obligation and shall arise again should such merger be terminated.

Article 205. Termination of economic obligation in case of impossibility of performance

1. Economic obligation shall be terminated by impossibility of performance should there arise circumstances under which neither of the parties could be held responsible unless otherwise provisioned by the law.
2. In case of full or partial impossibility of performance, the party under obligation, in order to avoid unfavorable property and other consequences for both parties, shall immediately notify the rightful party that shall take the necessary measures for minimization of the above consequences. Such notification shall not free the parry under obligation from responsibility for non-performance pursuant to the law.
3. Economic obligation shall be terminated by performance impossibility in case of liquidation of economic entity, save for cases of succession under this obligation.
4. Should economic entity fail to satisfy the creditors’ requirements due to lack of property, such entity may be declared bankrupt by the court. Terms, procedure and consequences of declaring bankruptcy of economic entities shall be set forth by this Code and other laws. Liquidation of
economic entity-bankrupt shall make grounds for termination of obligations to which this entity is the party.

Article 206. Termination of economic obligation

1. Economic obligation can be terminated by the parties pursuant to the rules set forth by Article 188 of this Code.
2. State contract may be terminated in case of change or cancellation of the state order provisioning termination of contract from the moment the parties under obligation have been notified accordingly. Consequences of
state contract termination for its parties shall be determined pursuant to
the law.

Article 207. Invalidity of economic obligation

1. Economic obligation that is not in line with the law, or assumed for the purpose knowingly contradicting interests of the state or society, or agreed by the participants of economic relations with the breach of economic competence (special legal standing) by at least one of them may, on the request of one of the parties or the competent state body, be fully or partially invalidated by the court.
2. Worthless condition of economic obligation that, independently or in combination with other conditions, violates rights and legal interests of other parties or third persons may also be invalidated. Conditions of standard and affiliation agreements may be regarded worthless on provision that they:
exclude or limit responsibility of manufacturer, contractor (service provider) or not impose any obligations on the party under obligation;
allow unilateral refusal from obligation by the contractor or unilateral change of conditions by the contractor;
request from the recipients of goods (services) disproportionally large sanction payment in case of their repudiation of the contract and do not provision the same sanction for the contractor.
3. Fulfillment of economic obligation invalidated by court, fully or partially, shall be fully or partially terminated from the day of enforcement of the court decision as such that is regarded as invalid from the moment it has arisen. Should the nature of obligation allow for termination only in the future, such obligation shall be deemed invalid and terminated for the
future.

Article 208. Consequences of invalidation of economic obligation

1. Should economic obligation be invalidated as such that has been assumed with the goal knowingly contradicting state and social interests and should both parties have intentions and have fulfilled it, all profits earned in connection with this obligations shall be collected for the benefit of the state; if only one party has fulfilled such obligation, all other party’s gains and profits related to this obligation as well as everything it owes to the first party to compensate for the gains shall be confiscated for the
state benefit. Should only one party have intentions, everything gained by it shall be returned to the other party, while the gains of the latter or owed to it as compensation for the performance shall be confiscated fro the state benefit by court decision.
2. Should obligation be invalidated for other reasons, each party shall return to the other one everything that was gained in connection with this obligation; should it be impossible to return the gains in kind – compensate in cash unless other consequences of invalidation of obligation are provisioned by the law.

Section V

LIABILITY FOR ECONOMIC OFFENCES

Chapter 24

GENERAL PRINCIPLES OF LIABILITY OF THE PARTICIPANTS OF ECONOMIC RELATIONS

Article 216. Economic and legal liability of the participants of economic relations

1. Participants of economic relations shall bear economic and legal responsibility for economic offences and subjected to sanctions on the grounds and in accordance with the procedure set forth by this Code, other laws, and agreement.
2. Imposition of economic sanctions shall guarantee protection of the rights and legal interests of the citizens, organizations, and the state, including compensation for the losses incurred in connection with the offence to the participants of economic relations and ensure law and order in
economic sector.
3. Economic and legal liability shall be based on the principles under which:
the damaged party shall be entitled to the right for compensation for the losses irrespective of whether the agreement contains such provision; liability of the manufacturer (seller) for poor quality of goods set forth by the law shall also apply irrespective of being specified in the agreement;
payment of penalty for the breach of obligation and compensation for losses shall not free the offender from fulfillment of the assumed obligation without the consent thereto by the other party;
provisions on absence or restriction of liability of the manufacturer
(seller) of the goods shall not be allowed in economic agreement.

Article 217. Economic sanctions as legal means of economic liability

1. Economic sanctions are means of influencing the person who has committed economic offence resulting in unfavorable economic or legal consequences.
2. Economic sanctions shall be as follows: compensation for losses, penalty, operative-economic sanctions.
3. Apart from those specified in Part 2 of this Article, administrative- economic sanctions shall also apply to economic entities for violation of
good business practices.
4. Economic sanctions shall be imposed in accordance with the established procedure on the initiative of the participants of economic relations, while administrative-economic sanctions – by authorized state or local self-government bodies.

Article 218. Grounds for economic-legal liability

1. Economic offence committed by the participant of economic relations shall be regarded as the ground for economic-legal liability.
2. Participant of economic relations shall be held liable for non- performance or negligence in relation to economic obligation, or violation of good business practices unless it is proved that the offender has taken all
the possible measures for prevention of economic offence. Unless otherwise provisioned by the law, economic entity that has breached economic obligation shall bear economic-legal liability unless it is proved that /*=proper performance was impossible due to force-majeure, or extraordinary and irreversible circumstances under the existing conditions. Breach of obligation by the offender’s counter-agents, absence of the goods necessary for fulfillment of obligation at the market, absence of the required funds
[in case of debtor] shall not be regarded as such circumstances.

Article 219. Limits of economic-legal liability. Downsizing and release from liability

1. For non-performance or negligence as well as for violation of good business practices, the offender shall be liable with allodium as well as property transferred for economic management of operative administration unless otherwise provisioned by this Code and other laws.
2. Founders of economic entity shall not be liable for the obligations
of this entity save for the cases provisioned by the law or charter documents on foundation of such entity.
3. Should offence be caused by wrongful acts (failure to act) of the other party under obligation, the court shall have the right to reduce the liability amount or release the defendant from liability.
4. The parties of obligation may foresee certain circumstances that, due to their extraordinary nature, shall make the ground for the release of the parties from economic liability in case of the breach of obligation due to such circumstances; the parties shall develop the procedure of recording the occurrence of such circumstances.

Article 220. Debtor’s delay

1. Debtor who has delayed fulfillment of economic obligation shall be liable to the creditor (creditors) for the losses incurred in connection with such delay and for impossibility of performance that has accidentally
occurred after the delay .
2. Should the debtor’s delay cause a loss of creditor’s interest for the performance, the latter may refuse to accept performance and request compensation for the losses.
3. The debtor shall not be regarded as such that has delayed fulfillment of obligation unless it cannot be fulfilled due to such debtor’s delay.

Article 221. Creditor’s delay

1. Creditor shall be regarded as such that has delayed the fulfillment of economic obligation if she has refused to accept due performance by the debtor or has failed to act pursuant to the law, other legal acts or obligation, due to which the debtor was unable to fulfill his/her obligation to the creditor.
2. Creditor’s delay shall entitle the debtor to the right to compensation for the losses incurred in connection with the delay unless the creditor proves that such delay was not deliberate or was not caused by his/her negligence or negligence of the persons to whom fulfillment of obligation was delegated pursuant to the law or power of attorney granted by the creditor.
3. Should the creditor fail to comply with Part 1 of this Article, fulfillment of obligation may be postponed for the period of the creditor’s
delay on agreement of the parties.

Article 222. Pre-trial procedure of realization of economic-legal liability

1. Participants of economic relations who have breached property rights or legal interests of other entities shall renew them before claims have been laid or filed at the court.
2. Should it be necessary to compensate for the losses or impose other sanctions, economic entity or other legal person-participant of economic relations whose rights or legal interests have been violated shall be entitled to the right to make written claim aimed at direct settlement with the offender unless otherwise provisioned by the law.
3. Such claim shall include:
full name and postal details of the claimant and person (persons) to whom the claim in addressed;
date and reference number of the claim;
grounds for the claim;
proofs of these grounds;
claimant’s demands with reference to legal acts; amount of claim and its calculation if applicable; claimant’s bank details;
list of the documents enclosed.
4. Enclosed documents confirming the claimant’s demands shall be originals or duly notarized copies. Documents the other party also has in possession may not be enclosed.
5. The claim shall be signed by the authorized officer of the claimant or its representative and sent to the addressee by registered letter or letter with declared value, or handed to the addressee against receipt.
6. The claim shall be considered within one month from the date of its receipt unless otherwise provisioned by this Code or other legal acts. Grounded demands of the claimant shall be satisfied by the person to whom the claim is addressed. (Part 6 of Article 222 amended pursuant to the Law N
2705-IV ( 2705-15 ) dated 23.06.2005 )
7. Considering the claim, the parties, if necessary, shall check calculations, perform examination or take other measures to ensure pre-trial dispute settlement.
8. The claimant shall be notified about the result of claim consideration in writing. Response to claim shall be signed by the authorized official or representative of the recipient and sent to the claimant by registered letter or letter with declared value, or handed to him/her against receipt.

( Part 9 of Article 222 was excluded pursuant to the Law N 2705-IV ( 2705-15

) dated 23.06.2005 )

Article 223. Terms of realization of economic-legal liability

1. In court trial for economic offence, standard and reduced limitation periods provisioned by the Civil Code of Ukraine (435-15) shall be used unless otherwise provisioned by this Code.
2. Terms of imposition of administrative-economic sanctions against economic entities shall be set forth by this Code.

Chapter 25

COMPENSATION FOR LOSSES IN ECONOMIC SECTOR

Article 224. Compensation for losses

1. Participant of economic relations who has breached economic obligation or set requirements as for business operations shall compensate for the losses to the subject whose rights or legal interests have been violated.
2. Losses shall mean expenses of the rightful party, loss or damage of its property, profit that would have been received in case of due performance or compliance with good business practices by the other party .

Article 225. Content and size of compensation for losses

1. Losses to be compensated by the person who has committed economic offence shall include:
value of the lost, damaged, or destroyed property calculated pursuant to the law;
additional expenses (penalties paid to other entities, value of additional works and materials used etc.) of the party that has incurred losses secondary to breach of obligation by the other party;
lost profit (lost benefit) the damaged party could have gained in case of due performance by the other party;
material compensation for moral damage in cases provisioned by the law.
2. The law may provision limited liability for non-performance or negligence in relation to some economic obligations.
3. Unless otherwise provisioned by the law, amount of loss shall be calculated on the basis of the prices used at location on the date of the debtor’s voluntary satisfaction of the request of the damaged party on, in case when the request hasn’t been met voluntarily – on the day of filing the court action on compensation for losses.
4. Under some circumstances, the court may satisfy the request for compensation for losses on the basis of the pieces valid on the day of the court decision.
5. On mutual agreement, the parties of economic obligation shall be entitled to the right to agree the amount of losses to be compensated in the form of lump sum or interest rates depending on the amount of unfulfilled obligation or term of the delay in advance. Agreement on obligation provisioning limitation of liability by the parties shall be prohibited
should the amount of liability for certain type of obligation be set forth by
the law.
6. Cabinet of Ministers of Ukraine shall adopt methods of calculation of losses in economic sector.
7. Content of losses to be compensated in intracompany relations shall be determined by the respective economic entities – economic organizations with regard to their specifics.

Article 226. Terms and procedure for compensation for losses

1. Participant of economic relations who has committed economic offense shall take necessary measures aimed at prevention of losses in economic activities of other participants of economic relations or their minimization; should losses be incurred by other entities, the offender shall compensate
for these losses voluntarily and in full on the request of these entities unless the law or agreement between the parties provisions other amount of losses.
2. The party that has breached its obligation or is sure to breach it on performance date shall immediately notify thereof the other party, otherwise it shall loose the right to blame the other party for not taking measures for prevention of losses and the right to demand to reduce the amount of losses.
3. The party under obligation shall be deprived of the right to compensation for losses if it has been timely warned by the other party about possible non-performance and could prevent losses by its acts, but failed to do so, save for the cases when otherwise provisioned by the law or agreement.
4. Losses caused by justified refusal to fulfill obligation in the future by the party under obligation shall not be compensated.
5. Should the party under obligation fail to transfer individually specified object (unascertained objects) to the rightful party, the latter shall be entitled to the right to request confiscation of this object (objects) from the party under obligation or compensation for losses.
6. Should the party under obligation fail to carry out certain work (render services), the rightful party shall be entitled to the right to carry out this work independently or delegate it (service rendering) to third persons unless otherwise provisioned by the law or obligation and request compensation for losses incurred in connection with non-performance.
7. Compensation for losses incurred in connection with negligence shall not free the party under obligation from fulfillment of this obligation in kind, save for the cases specified in Part 3 of Article 193 of this Code.

Article 227. Joint compensation for losses

1. Should losses be caused by several participants of economic relations simultaneously, each of them shall compensate for losses to the entity that has incurred them pursuant to the Article 196 of this Code.

Article 228. Recourse as for compensation for losses

1. Participant of economic relations that has paid compensation shall be entitled to the right to seek third party redress. Should there be grounds thereto, state (communal)enterprises shall take measures to ensure redress from other economic entities or guilty employees pursuant to labor law.

Article 229. Compensation for losses in case of breath of financial obligations

1. Breach of financial obligation shall not free the participant of economic relations from responsibility due to impossibility of performance and shall compensate for the losses incurred in connection with non- performance and pay fine set forth by this Code and other laws.
2. Calculation of the amount of losses shall be performed in currency used by the parties for settlements unless otherwise provisioned by the law.
3. In case of request for compensation in foreign currency, creditor shall quote the equivalent amount in Hryvnya at the official rate of the National Bank of Ukraine on the day of the request.

Chapter 26

PENAL AND OPERATIVE-ECONOMIC SANCTIONS

Articel 230. Penal sanctions

1. For the purpose of this Code, penal sanctions shall be economic sanctions in the form of the amount of money (forfeit, fine, interest)the participant of economic relations shall pay in case of breach of good business practices, non-performance and negligence.
2. Penal sanctions shall apply to economic entities specified in Article
2 of this Code.

Article 231. Penalty amount

1. For some obligations, penalty amount shall be set forth by the law and shall not be a subject to change by the parties.
2. Should there be a breach of economic obligation in which at least one party belongs to public sector, or should this breach be related to implementation of the state contract, or should fulfillment of obligation be financed from the State Budget of Ukraine of state loan, penal sanctions
shall apply, unless otherwise provisioned by the law or agreement, and the amount of such penalty shall be as follows:
breach of obligation related to quality (completeness) of goods (works, services) shall be punished by the fine amounting to twenty percent of the cost of low-quality (incomplete) goods (works, services);
breach of term shall be punished by the fine amounting to 0,1 percent of the cost of goods (works, services) to which it applies for each day of
delay; for the delay exceeding thirty days, additional fine amounting to 7 percent of the above cost shall apply .
3. The law can set forth penal sanctions for breach of certain other economic obligations specified in Part 2 of this Article.
4. Should penalty amount not be set forth by the law, the fine shall apply in the amount set forth by the agreement. This amount can be set forth by the law on percentage-of-unfulfilled part of obligation basis, or as certain amount of money, or on percentage-of-obligation value basis irrespective of the degree to which this obligation has been fulfilled, or as certain percent of the cost of goods (works, services).
5. Should the parties fail to agree on setting forth penalty amount for the breach of obligation, dispute shall be settled in court upon request of the interested party filed pursuant to this Code.
6. Penalty amount for breach of financial obligations shall be set forth in percentage the extent of which shall be determined by the rate of the National Bank of Ukraine for all the period of using finances of the other party unless other extent is provisioned by the law or agreement.
7. Amount of penalties applicable in economic relations for breach of obligations shall be set forth by the respective economic entity – economic
organization.

Article 232. Procedure for application of penalty sanctions

1. Should penalty sanctions apply for non-performance or negligence, only losses uncovered by this penalty shall be compensated.
2. The law or agreement can provision cases when:
only penalty shall apply;
losses shall be compensated in full apart from penalty;
either penalty or compensation for losses shall apply depending on the creditor’s choice.
3. Penalty for economic offence can be requested by the participant of economic relations whose rights or legal interests have been violated and, in cases provisioned by the law, - duly authorized body with proper economic competence.
4. Interest for improper use of the other party’s finances shall be charged until the date of repayment to the creditor unless otherwise provisioned by the law or agreement.
5. In case of financial obligation, the debtor shall not pay interest for the creditor’s delay.
6. Penalty calculation for delay shall be terminated after six months from estimated deadline unless otherwise provisioned by the law or agreement.
7. In cases provisioned by the law, penalty for breach of economic obligations, shall be collected by the court for the benefit of the state.

Article 233. Penalty reduction

1. Should penalty due be superfluously high in comparison with the creditor’s losses, the court shall be entitled to the right to reduce the amount of penalty taking into consideration the following: percentage of completion by the debtor; property status of the parties of obligation; other, apart from property, relevant interests of the parties.
2. Should breach of obligation cause no losses to the participants of economic relations, the court, taking into consideration the debtor’s interests, reduce the amount of penalty due.

Article 234. Obligation of the debtor who has paid penalty to fulfill obligation in kind

1. Payment of penalty for non-performance or negligence shall not free the debtor from fulfillment of obligation in kind, save for the cases specified in Part 3 of Article 193 of this Code.

Article 235. Operative-economic sanctions

1. Operative-economic sanctions – measures of operative influence on the offender aimed at termination or prevention of repeated breach of obligation taken by the parties unilaterally shall apply to economic entities and other participants of economic relations for the breach of economic obligations.
2. Only operative-economic sanctions provisioned by the agreement shall apply to the entity guilty of breach of economic obligations.
3. Operative-economic sanctions shall apply irrespective of the degree of guilt of the entity that has breached economic obligations.

Article 236. Types of operative-economic sanctions

1. As for economic agreements, the parties can provision the following types of operative-economic sanctions:
1) unilateral refusal to perform by the rightful party followed by liability release – provided obligation was breached by the other party ;
Refusal to pay for negligently fulfilled obligation or such that has been fulfilled prematurely without consent thereto of the other party;
Delay of shipping of goods or work performance due to the payer’s delay with issuing the letter of credit, suspension of bank loan granting etc.
2) refusal of the rightful party to accept further fulfillment of obligation breached by the other party, or unilateral return for the part fulfilled by the creditor (direct debiting the debtor’s account for the amount paid for low-quality goods etc.);
3) unilateral setting forth of additional guarantees of performance for the future by the party that has breached obligation: change of payment procedure for goods (works, services), switching to pre-payment for goods (works, services) or payment after quality check etc.;
4) refusal to continue economic relations with the party breaching obligations.
2. List of operative-economic sanctions provided in Part 1 of this Article shall not be limited to those listed, and the Parties can provision other operative-economic sanctions in their agreements.

Article 237. Grounds and procedure for application of operative-economic sanctions

1. The ground for application of operative-economic sanctions shall be factual breach of economic obligation by the other party. Operative-economic sanctions shall be applied by the party affected by the offence out-of-court and without raising claim against the offender.
2. Procedure for applying operative-economic sanctions by the parties shall be set forth by the agreement. Should the party disagree with
operative-economic sanction applied, this interested party can apply to court for cancellation of such sanction and compensation for losses incurred in connection with such sanction.
3. Operative-economic sanctions can apply simultaneously with compensation for losses and penalties.

Chapter 27

ADMINISTRATIVE-ECONOMIC SANCTIONS

Article 238. Application of administrative-economic sanctions against economic entities

1. Administrative-economic sanctions, or organizational-legal or property measures aimed at suspension of the offence committed by economic entity and liquidation of its consequences, shall be applied by duly authorized public or local self-government bodies to economic entities for
the breach of good business practices set forth by the law.
2. Types of administrative-economic sanctions, terms and procedure of their application shall be set forth by this Code and other legal acts. Administrative-economic sanctions shall be set forth solely by the law.

Article 239. Types of administrative-economic sanctions

1. Public and local self-government bodies shall apply the following administrative-economic sanctions to economic entities within the scope of their authority and pursuant to the law:
profit (revenue) withholding;
administrative-economic fine;
levying charges (compulsory payments);

{ Paragraph 5 of Part 1 of Article 239 was excluded pursuant to the law N

3541-IV ( 3541-15 ) dated 15.03.2006 }

anti-dumping measures;
termination of export-import operations;
individual licensing;
suspension of license (patent) for certain types of economic activity carried out by economic entity;
revocation of license (patent) for certain types of economic activity carried out by economic entity;
restriction or closure of operations of economic entity;
cancellation of state registration and liquidation of economic entity;
other administrative-economic sanctions provisioned by this Code and other laws.

Article 240. Profit (revenue) withholding without compensation

1. Profit (revenue) earned by economic entity as a result of breach of good business practices set forth by the law, or at the expense of the amount of hidden (reduced) profit (revenue) or amount of tax unpaid for hidden taxable object shall be withheld to the respective budget in accordance with the procedure set forth by the law.
Besides, the fine shall apply to such economic entity in cases and in accordance with the procedure set forth by the law, but the amount of this fine shall not exceed double amount withheld, however should the offence be repeated within a year after this sanctions has been applied, the amount of the fine shall triple.
2. List of offences for which sanctions specified in this Article shall apply to economic entities, as well as procedure of their application shall be set forth by the law.

Article 241. Fine as administrative-economic sanction

1. Administrative-economic fine – amount of money to be paid by economic entity to the respective budget in case of the breach of the established good
business practices.
2. Offences for which the fine shall apply to economic entities, as well as the amount and procedure of its application shall be set forth by the laws regulating tax and other relations violated.
3. Administrative-economic fine can apply in cases provisioned by the law simultaneously with other administrative-economic sanctions specified in Article 239 of this Code.

Article 242. Collection of charges (compulsory payments)

1. Should economic entity breach accounting or reporting rules regarding compulsory payments, or should it fail to make such payments or make it in part, the amount due shall be withheld and transferred to the respective budget. Besides, in cases provisioned by the law, economic entity shall pay fine amounting up to fifty percent of the amount of the amount due
(compulsory payment).

{ Article 243 was excluded pursuant to the Law N 3541-IV ( 3541-15 ) dated

15.03.2006 }

Article 244. Implementation of anti-dumping measures

1. Should some participants of economic relations carry out foreign economic activity related to gaining illegal advantages at the Ukrainian market (dumping import, subsidized import and other activities defined by the law as unfair competition), which has hurt the economy of Ukraine or posed threat of such damage, anti-dumping, compensational or special measures shall apply to such entities pursuant to the law.
2. Procedure for calculation of the amount of damage (threat of damage) to the Ukrainian economy and implementation of measures specified in this Article shall be set forth by the Cabinet of Ministers of Ukraine pursuant to the law.

Article 245. Suspension of export-import operations. Individual licensing.

1. Should economic entities carrying out foreign economic activities be found guilty of unfair competition, placement of currency valuables on the accounts and deposits outside Ukraine with infringement of procedure set forth by the law and in other cases, when acts of these economic entities hurt Ukrainian economy, export-import operations of such economic entities shall be suspended on conditions and pursuant to the procedure set forth by the law.
2. For the breach of the rules of carrying out foreign economic activity as for antimonopoly measures, prohibition of unfair competition and other rules under Part 1 of this Article setting certain restrictions or blocks regarding foreign economic activity individual licensing might apply. Procedures and terms for individual licensing shall be set forth by the law.

Article 246. Restriction and closure of operations of economic entity

1. Any economic activity posing threat to life and health of people, or such that is hazardous for the environment shall be prohibited.
2. Should environmental requirements be violated in the process of carrying out economic activities, operations of economic entity guilty of the above might be restricted or suspended by the Cabinet of Ministers of
Ukraine, Council of Ministers of the Autonomous Republic of Crimea and other
authorized bodies in accordance with the established procedure.
3. Trade, catering and service enterprises with several records of selling low-quality goods or those that systemically violate trade and service rendering rules or storage and transportation standards set forth by the law shall be subjected not only to economic and administrative-economic sanctions provisioned by this Code, but also to special administrative- economic sanctions provisioned by Customer Protection Law ( 1023-12 ) including withdrawal of low-quality goods and closure of operations of the above entities pursuant to the Law.
4. In cases and in accordance with the procedure set forth by the law, state authorities for customer rights protection shall be entitled to the right of making binding decisions on discontinuance of manufacturing of goods (works, services), shipment and sales of goods not meeting the requirements set forth by the law.

Article 247. Cancellation of the state registration of economic entity for violating the law

1. Should economic entity carry out economic activity violating the law or provisions of statutory documents, administrative-economic sanction in the form of cancellation of the state registration and further liquidation of
such entity shall apply.
2. Cancellation of the state registration of economic entity shall be performed by the decision of the court making grounds for liquidation of this entity pursuant to Article 59 of this Code.

Article 248. Procedure for liquidation of economic entity for violating the law

1. Liquidation of economic subjects in connection with cancellation of its state registration for violating the law shall be performed in accordance with the procedure set forth by Articles 60 and 61 of this Code.

Article 249. Guarantees of the rights of economic entities in case of illegal imposition of administrative-economic sanctions

1. Economic entity shall have the right to appeal the decision of any state or local self-government body as for imposition of administrative- economic sanctions.
2. Should any state or local self-government authority adopt act that is not in line with the law and interferes with the rights or legal interests of economic entity, the latter, according to Article 20 of this Code, shall have the right to apply to the court for declaring such act invalid.
3. Losses incurred by economic entity in connection with illegal imposition of administrative-economic sanctions against it shall be compensated in accordance with the procedure set forth by this Code and other laws.

Article 250. Terms of imposition of administrative-economic sanctions

1. Administrative-economic sanctions may apply to economic entity for
the period of six months from detection of the offence, but no later than one year after the breach of good business practices set forth by the law by this entity, save for the cases provisioned by the law.

Chapter 28

LIABILITY OF ECONOMIC ENTITIES

FOR THE BREACH OF ANTIMONOPOLY-COMPETITION LAW

Article 251. Fines for the breach of antimonopoly-competition law

1. Antimonopoly Committee of Ukraine shall impose fines upon economic entities-legal persons for:
acts specified in Articles 29, 30 and 32 of this Code, evasion from implementation or untimely implementation of the decisions of the Antimonopoly Committee of Ukraine or its territorial departments regarding discontinuance of breaching antimonopoly-competition law, restoration of primary state or change of agreements contradicting antimonopoly-competition law;
creation, reorganization (merger or accession), liquidation of economic entities, joining association by one or several economic entities, purchase or acquisition in any other way, acceptance for management (use) of shares (stocks) and assets (property) in the form of integrated property complexes of enterprises or their structural divisions, and also renting of integrated property complexes of enterprises or their structural divisions without consent thereto by the Antimonopoly Committee of Ukraine or its departments in cases when such consent is required by the law;
failure to submit or delay with submission of the data required by the law, or submission of misleading information to the Antimonopoly Committee of Ukraine and its territorial departments.
2. Should legal persons that are not economic entities commit acts regarded by this Code as unfair competition, the fine in the amount set forth by the law shall be imposed by the Antimonopoly Committee of Ukraine or its territorial departments.

Article 252. Administrative liability of citizens-entrepreneurs and official

1. Officials of the state bodies, local self-government bodies, enterprises, institutions, organizations, as well as citizens registered as entrepreneurs shall bear administrative responsibility pursuant to the law for:
acts specified in Articles 29-32 of this Code;
failure to submit or delay with submission of the data required by the law, or submission of misleading information to the Antimonopoly Committee of Ukraine and its territorial departments;
evasion from implementation or untimely implementation of the decisions of the Antimonopoly Committee of Ukraine and its territorial departments .
2. Should citizens registered as entrepreneurs commit acts regarded by this Code as unfair competition or committing these acts for the benefit of the third persons, administrative sanctions shall apply pursuant to the law.
3. Fines for the breach of antimonopoly-competition law shall be imposed by the court.

Article 253. Withdrawal of illegal income

1. Income (revenue) illegally earned by economic entity by violation of Articles 29, 30 and 32 of this Code shall be withdrawn by court decision and transferred to the State Budget of Ukraine.

Article 254. Recall of goods with misused labels and copies of goods manufactured by other entity

1. In case of misuse of labels, commercial materials, package or in case of copying goods specified in Article 33 of this Code, interested persons can apply to the Antimonopoly Committee of Ukraine or its territorial departments to recall, by court decision, the goods with misused labels or copies of the goods manufactured by other entity from both the manufacturer and the seller.
2. Recalling of the goods with misused labels and copies of the goods manufactured by other entity shall apply in case when confusion with the activity of the other entity cannot be eliminated in any other way.
3. Procedure for further use of the recalled goods shall be set forth by the Cabinet of Ministers of Ukraine.

Article 255. Compensation for losses

1. Losses incurred in connection with the abuse of the monopolistic status, agreed anti-competition acts, discrimination of economic entities by the state and local self-government bodies, as well as losses incurred in connection with acts regarded by this Code as unfair competition shall be compensated upon submitting claim in accordance with the established procedure.

Article 256. Denial of false, inaccurate or incomplete information

1. Should the fact of defamation of economic entity be proved, the Antimonopoly Committee of Ukraine or its territorial departments shall have the right to adopt the decision on denial of false, inaccurate and incomplete information spread by the offender at the expense of the latter and in term and in a mode set forth by the law.

Article 257. Procedural principles of Antimonopoly Committee of Ukraine and its territorial departments for reviewing unfair competition cases

1. Cases related to the breach of antimonopoly-competition law shall be reviewed by the Antimonopoly Committee of Ukraine and its territorial departments in accordance with the procedure set forth by the law.

Section VI

SPECIAL FEATURES OF LEGAL REGULATION IN SOME SECTORS OF ECONOMY

Chapter 29

SECTORS AND BUSINESS ACTIVITIES

Article 258. General conditions determining special features of regulating economic relations

1. Specific features of legal regulation of economic relations shall be defined with regard to social production sector where they develop, specific features of the economy sector, type of economic activity, economic form of the result of economic activity, space where economic relations develop (internal or external market), peculiarities of entities between which economic relations develop.
2. Legal regulation of economic relations shall be performed with regard to existing social division of labor and economic sectors.
3. Special features of legal regulation of foreign economic relations shall be set forth by Section VII of this Code.

Article 259. Types of economic activity and their classification

1. Business activity shall exist in case of pooling of resources (equipment, technology, raw and other materials, workforce) for creation of enterprise manufacturing certain goods or rendering certain services. Separate business activity can include one simple process or a number of processes each belonging to the respective classification category.
2. Legal regulation of economic activity and state management of economy shall be performed with regard to special features of some business
activities carried out by economic entities.
3. Category of economic entity shall be determined on the basis of main, secondary and auxiliary business activities.
4. In order to furnish state economy management system with accounting and statistical data satisfying the needs of the participants of economic relations for objective data on status and trends of socioeconomic development, economic and financial relations at interstate, state, regional and sector levels and in order to implement international standards of accounting and reporting and introduction of international system of accounting and statistics, Cabinet of Ministers of Ukraine shall adopt measures aimed at the development of the national statistics of Ukraine and state system for classification of technical-economic and social data.
5. Business Activity Classification (BAC) adopted by the central executive body on standardization and regarded as state standard shall make a part of the state system of classification and encoding of technical-economic and social data .
6. BAC objects – all types of business (economic) activities carried out by economic entities.

Article 260. Economic sectors and their classification

1. Economic sector is made of all units of production performing mainly the same or similar production activity.
2. General classification of economic sector shall contribute a part of the uniform system of classification and encoding of technical-economic and statistical data used by economic entities and other participants of economic relations, as well as state and local self-government authorities in the process of managing economic activity.
law.
3. Request to economic sectors classification shall be set forth by the

Article 261. Material production sectors

1. Material production shall include sectors characterized by business activities aimed at creation, restoration or finding material benefits
(goods, energy, natural resources) and continuation of production in turnover sector (sales) by transportation, storage, sorting and packing of goods, or other activity types.
2. All other activities shall make non-material production sector (non- production sector).

Article 262. Manufacturing-technical and consumer goods

1. Material production sectors shall produce material benefits intended for further use both in production sector as means of production (manufacturing-technical goods) and for personal consumption (consumer goods).
2. Should manufactured goods be suitable for both production and personal consumption, economic form of such goods shall be determined depending on their intended use.
3. Turnover of manufacturing-technical and consumer goods in economic sector shall be regulated by this Code and other legal acts adopted on its basis and by Civil Code of Ukraine ( 435-15 ) in cases unregulated by this Code.
4. Special features of legal regulation of economic activity related to sales of manufacturing-technical and consumer goods shall be set forth by this Code and other legal acts that are in line with this Code.

Chapter 30

SPECIAL FEATURES OF LEGAL REGULATION OF ECONOMIC AND TRADE ACTIVITY

Article 263. Economic and trade activity

1. Economic and trade activity is activity carried out by economic entities in sales turnover aimed at sales of manufacturing-technical and consumer goods as well as support activity for these sales by rendering respective services.
2. Depending on the market (internal or external) where sales turnover takes place, economic and trade activity can be regarded as either internal or foreign trade.
3. Economic and trade activity can be carried out by economic entities in the following form: maintenance supply and sales; energy supply; procurement; wholesale; retail and public catering; lease of production means; commercial brokerage and other activities supporting sales of goods (services).
4. Economic and trade activity shall be regulated by economic supply agreements, agricultural procurement, energy supply, sales, lease, swap (barter), leasing and other contracts.
Paragraph 1. Delivery

Article 264. Maintenance supply and sales

1. Maintenance supply and sales of manufacturing-technical and consumer goods both manufactured by economic entities or purchased from other economic entities shall be performed by economic entities by delivery and, in cases provisioned by this Code, on the bases of sales agreement.
2. The Law can provision special features for delivery of some types of manufacturing-technical and consumer goods as well as special procedure for delivery of goods for special state needs. { Part 2 of Article 264 amended pursuant to the Law N 3205-IV ( 3205-15 ) dated 15.12.2005 }
3. Main standards for conclusion and implementation of contracts of delivery shall be set forth by this Code and other legislative acts.

Article 265. Contract of delivery

1. Under the contract of delivery, one party – supplier shall supply (deliver) goods to the other party – buyer within the agreed terms, while the buyer shall accept the goods delivered and pay certain amount for them.
2. Contract of delivery shall be made at the discretion of the parties or in accordance with the state order.
3. Parties to the contract of delivery – economic subjects specified in
Clauses 1 and 2 of Part 2 of Article 55 of this Code.
4. Terms and conditions of contracts of delivery shall be agreed by the parties in accordance with International Rules for the Interpretation of Trade Terms INCOTERMS( 988_007 ).
5. Delivery of goods without the contract of delivery shall take place only in cases and in accordance with the procedure set forth by the law.
6. Sales of goods by economic entities to non-economic entities shall be carried out in accordance with sales agreement rules. To delivery issues unregulated by this Code respective provisions of the Civil Code of Ukraine (
435-15 ) on sales agreements shall apply.

Article 266. Object, amount and assortment of delivery

1. Object of delivery shall be unascertained goods, goods with the title specified in standards, specifications, sample documents, price lists or
trade reference books. Object of delivery can also products or goods with individual characteristics.
2. Total amount of goods to be delivered, their grade, group, subgroup, type, trademark, type, size ratio (assortment, mix, nomenclature) shall be determined by specification on agreement of the parties unless otherwise provisioned by the law.

Article 267. Delivery terms and procedure

1. Contract of delivery can be made for one-year term, or for the term exceeding one year (long-term contract) or for other term specified by the agreement between the parties. Should term of the contract not be specified, it shall be regarded as one-year contract.
2. Delivery terms shall be specified in the agreement by the parties with regard to the need for rhythmical and uninterrupted supply of goods to the customers unless otherwise provisioned by the law.
3. Should long-term agreement specify the amount of delivery for one
year only or for a shorter term, such agreement shall provision the procedure for delivery terms agreement for the following periods until the expiry date of the contract. Should such procedure be absent, the contract shall be regarded as concluded for one year.
4. Should the parties provision delivery in lots, the term (period) of delivery for manufacturing-technical goods shall be, as a rule, a quarter, for consumer goods – a month. In the contract, the parties may agree the delivery schedule (month, decade, day etc.).
5. On the agreement of the parties, contract of delivery may provision the procedure of shipment by any mode of transport and selection of goods by
the buyer.
6. The contract may provision shipment of goods by the (manufacturer) who is not the supplier and receipt of the goods by the consignee who is not a buyer, as well as payment for the goods by the payer who is jot a buyer.
7. The contract may provision the procedure for the delivery of certain amount of goods not received by the buyer within the set term.

Article 268. Quality of the delivered goods

1. Quality of the delivered goods shall conform to the standards, specifications and other technical documents setting for the quality requirements or to the samples (etalons) unless higher quality standards are specified by the parties.
2. Numbers and indexes of quality standards, specifications or other documents shall be specified in the agreement. Should the above documents not be published in the official sources, their copies shall be enclosed to the contract by the supplier on the buyer’s request.
3. Should quality terms and conditions not be specified in the contract, quality shall be determined with regard to the goal of the agreement or regular quality standard that applies to the object of the agreement, or with regard to general quality criteria.
4. The supplier shall confirm quality of goods to be delivered by the appropriate shipping document sent together with the goods unless otherwise provisioned in the contract.
5. Should the quality of the goods delivered be lower than required by the standard, specifications or not in conformity with the sample (etalon), the buyer shall have the right to refuse to accept and pay for such goods,
and in case when payment for the goods has already been made – request return
of the payment.
6. Should it be possible to eradicate the defects of the goods delivered without returning them to the shipper, the buyer shall have the right to request the shipper to eradicate the defects at location or eradicate these defects by his own means at the shipper’s expense.
7. Should the goods delivered be in conformity with standards and specifications, but of lower grade that has been agreed, the buyer shall have the right to accept the goods at the price set for the goods of the
respective grade, or refuse to accept such goods and pay for them.
8. Should the buyer (consignee) refuse to accept goods not being in conformity with quality standards, technical specifications, samples
(etalons) or terms and conditions of the contract, the shipper (manufacturer)
shall expose of the goods within ten days, while for short-life goods this term shall be 24 hours from the moment of the receipt of the buyer’s (consignee’s) notification on refusal to accept the goods. Should the shipper (manufacturer) fail to dispose of the goods within the set term, the buyer (consignee) shall have the right to sell them at location or return to the manufacturer. Short-life goods are to be sold at location in any case.

Article 269. Goods quality guarantee. Claims related to the defects of the delivered goods

1. Terms and procedure for establishing the defects of the delivered goods that could not be found at acceptance by the buyer and for presenting claims regarding the defects to the shipper shall be set forth by the law with regard to this Code.
2. Standards, specifications or contract for durable goods with long shelf-life may provision longer terms for establishing the defects (warranty period) by the buyer in accordance with the established procedure. In the contract, the parties may agree longer warranty period than provisioned by standards or specifications.
3. Warranty period of exploitation shall be calculated from the date of commissioning, but no later than within one year after the receipt of the goods by the buyer (consumer). As for consumer goods sold in retail –from the date of purchase unless otherwise provisioned by the standards, specifications, or contract.
4. Warranty period and shelf-life of the goods shall be calculated from the date of manufacture.
5. The supplier (manufacturer) shall guarantee the quality in general. Warranty period for component and spare parts shall be equal to warranty period for the major product unless otherwise provisioned by the contract or standards (technical specifications) fort he major product.
6. The supplier (manufacturer) shall eradicate the defects established within the warranty period at his expense or replace the product unless it is proved that defect is due to operational imperfection or breach of storage regulations by the buyer (consumer). After eradication of the defects of the product for which the warranty term is set, this term shall be prolonged for the period of time this product was out of operation due to the defect, and should the product be replaced, the warranty term will be calculated from the replacement date.
7. Should the quality of goods delivered not conform to the requirements, the buyer (consumer) shall have the right to impose a fine on the manufacturer (shipper) in the amount provisioned by Article 231 of this Code unless other amount is provisioned by the law or contract.
8. Claims regarding delivery of goods of inappropriate quality may be presented within six months after th date of establishment of the defects by the buyer in accordance with the established procedure.

Article 270. Completeness of the delivered goods

1. The goods shall be delivered in complete set in conformity with standards, specifications or price lists. The contract may provision delivery with supplementary devices (parts) or without separate devices (parts)not needed by the consumer, but included in the set.
2. Should completeness not be specified by standards, specifications or price lists, it shall be determined by the contract if necessary.
3. Should the goods delivered be incomplete, the shipper (manufacturer) shall, on the request of the buyer (consignee, complete them within twenty days after the receipt of the request or replace by the complete goods within the same term unless other term is provisioned by the parties. Besides, before completing the goods or their replacement, the buyer (consignee) shall have the right to refuse make payment for it and in cases when the payment
has already been made – request its return in accordance with the established
procedure. Should the shipper (manufacturer) fail to complete or replace the goods within the set term, the buyer shall have the right to refuse to accept such goods.
4. Acceptance of incomplete goods by the buyer shall not free the shipper (manufacturer) from liability.

Article 271. Provision on Delivery and Special Terms for Delivery

1. Pursuant to this Code and other laws, the Cabinet of Ministers of Ukraine shall adopt Provision on Delivery of Manufacturing-Technical and Consumer Goods and Special Terms for Delivery of Some Types of Goods.
Paragraph 2. Agricultural procurement contracts

Article 272. Contracts for delivery of agricultural products

1. State procurement of agricultural goods shall be regulated by contracts for delivery of agricultural products made on the basis of the state order for the delivery of agricultural products for the state.
2. Under the contract for delivery of agricultural products, agricultural producer (hereinafter referred to as the producer) shall supply to procurement (collecting) or processing enterprise or organization (hereinafter referred to as the contractor) his produce in accordance with the term, quantity and assortment requirements set forth by the agreement, while the contractor shall provide assistance to the producer, accept products and pay for them.
3. Contracts for delivery of agricultural products shall specify:
product type (assortment), state standard or specification number, maximum permissible content of hazardous substances;
amount of products accepted by the contractor directly from the producer;
unit price, total amount of the agreement, delivery procedure and terms and conditions, acceptance terms;
contractor’s obligations regarding assistance in organization of production of agricultural goods and its transportation to receiving stations and enterprises;
mutual property liability of the parties in case of non-performance;
other terms and conditions provisioned by Standard Contract for Delivery of Agricultural Products adopted in accordance with the procedure set forth
by the Cabinet of Ministers of Ukraine.

Article 273. Specific features of implementation of contracts for delivery of agricultural products

1. No later than fifteen days before the beginning of procurement, the producer shall inform the contractor about the amount and terms of delivery of agricultural produce to be sold and agree schedule of its delivery.
2. The contractor shall accept all the products delivered by the producer on conditions provisioned by the contract. Non-standard short-life products that can be used fresh or processed and standard short-life products and delivered in the amount exceeding that specified by the contract shall be accepted by the contractor at prices and on conditions agreed by the parties.
3. Contract for delivery of agricultural products may specify amounts of agricultural products to be accepted by the contractor directly from the producer and products to be delivered to trading enterprises directly by the producer. The rest of the products shall be accepted by the contractor on conditions at receiving stations specified in the contract and located within the producer’s administrative district.
4. Containers and necessary packaging materials shall be supplied in the amount, in accordance with the procedure and in terms set forth by the
contract.
5. Other special features of implementation of contracts for delivery of agricultural products shall be set forth by the Provision on Delivery of Manufacturing-Technical and Consumer Goods approved by the Cabinet of Ministers of Ukraine.

Article 274. Liability under the contract for delivery of agricultural goods

1. For the failure to deliver agricultural products within the terms set forth by the contract the producer shall pay the contractor forfeit penalty
in the amount quoted in the contract unless otherwise other amount is set forth by the law.
2. For failure to accept agricultural products directly from the from the producer and refusal to accept the products delivered by the producer within the term and in accordance with the procedure agreed by the parties, the contractor shall pay the producer the fine amounting to five percent of the value of the unaccepted goods including markups and discounts and also compensate for losses incurred by the producer and in full for the short-life goods.
3. Should the producer fail to prepare products for delivery and acceptance in due time and should he fail to notify the contractor accordingly, the producer shall compensate for the contractor’s losses.
4. Contract for delivery of agricultural products may also provision sanctions for non-performance or negligence pursuant to this Code.
Paragraph 3. Energy supply

Article 275. Energy supply agreement

1. Under energy supply agreement, energy supplying enterprise (hereinafter referred to as energy supplier) shall supply electrical energy, steam, hot and overheated water (hereinafter referred to as energy) to the consumer (user) who is to pay for the supplied energy, comply with the schedule of its use and secure safe exploitation of energy supply equipment.
2. Energy supply without energy supply agreement shall be prohibited.
3. Object of energy supply agreement shall be forms of energy named in accordance with state standards and specifications.
4. Energy producers and suppliers with monopolistic status, particularly natural monopoly entities, shall make energy supply agreement on the request of consumers possessing technical means for receiving energy. Disputes arising in connection with conclusion of this agreement shall be regulated pursuant to this Code.
5. Energy supply enterprises, save for state and communal, may supply energy to any consumer, including through public power supply network, on conditions set forth by the appropriate agreements.

Article 276. Energy amount and quality. Terms, prices and settlement procedure under energy supply agreement

1. The total amount of energy supplied shall be determined on agreement of the parties. Should energy be intended for the state priority needs (limit), energy supplier shall have no right to reduce this limit without the user’s consent thereto.

{ Part 1 of Article 276 amended pursuant to the Law N 3205-IV ( 3205-15 )

dated 15.12.2005 }

2. The user’s proposals as for energy amounts, forms and terms of supply shall be regarded as priority provided energy supplier has sufficient production capacity.
3. Energy quality standards shall be agreed by the parties on the basis of the state standards or specifications by approval of the list (value) of standards meeting which shall be contractual obligation.
4. Energy supply terms shall be determined by the parties in the agreement on the basis of the need for its regular and uninterrupted supply to the user. The main accounting period for energy supply shall be decade with daily correction of amounts. The parties may agree daily energy supply on hourly basis as well as schedule and duration of maximal and minimal voltage.
5. Amount of energy previously unsupplied due to energy supplier’s fault shall be compensated on the user’s request. Should energy not be used by the user or not received for heating purposes in connection with unfavorable weather conditions, compensation for the unsupplied energy shall be performed on agreement of the parties.
6. Settlements under energy supply agreements shall be made on the basis of the prices (rates) set forth pursuant to the law.
7. Payment for energy shall be made, as a rule, in the form of prepayment. Parties may agree on planned payments followed by bank transfer or payment for energy supplied.
8. Should the user posses his own energy source and supply energy
through energy supplier’s network, settlements can be made for the balance of mutually supplied energy.

Article 277. Energy use rules

1. Users shall use energy with regard to energy use rules for certain energy form adopted by the Cabinet of Ministers of Ukraine.
2. The rules may provision standard agreements for the supply of certain energy forms.
3. The user shall have the right to supply energy to secondary users connected to his network (sub-users). In this case, sub-users shall make energy supply agreement with the user, have rights and be liable as a user, while the user shall have the rights and be liable as energy supplier.
4. The user shall send the list of sub-users to energy supplier authorized to monitor energy networks and sub-users’ devices and the right to monitor sub-users’ adherence to energy use rules.
5. Liability for the breach of energy use rules shall be set forth by the law.
Paragraph 4. Exchange trade

Article 278. Trade and exchange activities

1. Trade and exchange activities shall aim at organization and
regulation of trade by rendering assistance to economic entities carrying out trade operations by specially created economic organization – commodity exchange.
2. Legal conditions for creation and operations of commodity exchanges and the main rules of trade and exchange operations shall be set forth by the Code, law and other regulations adopted on the basis of this Code.

Article 279. Commodity exchange

1. Commodity exchange shall be a special economic entity rendering services in concluding exchange agreements, determining demand and supply of goods, prices, studying and regulating goods turnover and facilitating trade operations connected with it.
2. Commodity exchange shall be legal person acting on the principles of self-government and economic independence, owning property, having independent balance, accounts in the banks and seal with its name.
3. Commodity exchange shall be created on the basis of voluntary unification of the interested economic entities. State and self-government bodies as well as state and public enterprises, institutions and organizations fully or partially financed from the State Budget of Ukraine shall not become founders and members of the commodity exchange.
4. Commodity exchange shall be founded by concluding the agreement determining the procedure of its foundation, founders, their obligations and terms of equity, admission and periodic contributions. Founders shall pay equity contribution.
5. Commodity exchange shall act on the basis of the charter adopted by its founders.
6. State registration of commodity exchange shall be performed pursuant to Article 58 of this Code.
7. Commodity exchange shall not be involved in commercial brokerage and shall not seek profit.
8. Commodity exchange shall operate on the principle of equality of traders, public trade auctions, free (market) prices.

Article 280. Rights and duties of commodity exchange

1. Commodity exchange shall have the right to:
set forth exchange trade and exchange arbitration rules binding for all the traders;
set forth admission and periodic contributions for commodity exchange members, amount of payments for services rendered by commodity exchange;
set forth and collect payments for registration of agreements at the commodity exchange pursuant to the charter as well as sanctions for breach of commodity exchange charter and rules;
create commodity exchange divisions and adopt provisions regulating their activities;
create arbitration commissions for settlement of disputes arising from trade contracts;
work out its own standards and standard contracts with regard to the state standards;
enter into agreements with other exchanges, have their representatives at exchanges, including those outside Ukraine;
publish commodity exchange newsletters, reference books and other reference and commercial publications;
make decisions on other issues pursuant to the law.
2. Commodity exchange shall be obliged to: create conditions for exchange trade; regulate operations;
regulate prices for goods traded at the commodity exchange;
render organizational, informational and other services to commodity exchange members and visitors;
ensure collection, processing and distribution of market conditions.

Article 281. Exchange trade rules. Exchange trading.

1. Exchange trade rules shall be worked out in accordance to the law and shall be the main document regulating exchange operations procedure, exchange trade and dispute settlement.
2. Exchange trade rules shall be adopted by the general meeting of commodity exchange members or authority duly authorized by them.
3. Exchange trading shall be public and open trading in the trade halls of commodity exchange with participation of exchange members responsible for goods that can be traded at the exchange in accordance with the procedure set forth by exchange trade rules .
4. Exchange operations shall be carried out solely by exchange members or brokers – persons registered at the exchange pursuant to exchange charter for executing exchange operations-related orders of exchange members represented by them .

Article 282. Exchange trading halt

1. Exchange trading halt shall take place by the decision of the general meeting of exchange members as well as by court decision in cases provisioned by the law.
Paragraph 5. Lease and leasing

Article 283. Lease in economic sector

1. Under lease agreement, one party (leaseholder) shall transfer to another party (lessee), on commercial basis and for certain period of time, property for business operations .
2. Under lease agreement, the lessee shall receive specified manufacturing-technical property (or integrated property complex) that shall not loose consumer value in the process of exploitation (non-consumer object).
3. Lease objects shall be as follows:
state and public enterprises or their structural divisions as integrated property complexes, or economic objects with full production cycle (goods, works, services), separate land plot on which the object is located and independent utilities and energy supply system;
real estate (buildings, constructions, premises);
other specified manufacturing-technical property owned by economic entities.
4. Lease of structural divisions of state and public enterprises shall not damage production-economic and technological integrity of enterprise.
5. The law may provide the list of state and public enterprises, integrated property complexes lease of which shall be prohibited.
6. Lease relations shall be regulated by the respective provisions of the Civil Code of Ukraine (435-15) with regard to special features provisioned by this Code.

Article 284. Lease agreement terms and conditions

1. Key terms and conditions of lease agreement shall be: lease object (composition and value of property with regard to adjustments); term of agreement; lease payment with regard to adjustments; procedure for the disposal of depreciation allowance; restoration of the leased property and terms and conditions of its return or buy-out.
2. Lease object appraisal shall be performed on the basis of reinstatement value. Terms and conditions of lease agreement shall remain valid for the whole term of agreement and also in case if after its execution the rules adopted pursuant to the law create unfavorable conditions for the lessee.
3. Reorganization of leaseholder shall not make the ground for change of terms and conditions or termination of the agreement.
4. Lease agreement term shall be agreed by the parties. Should any party fail to submit application regarding termination or amendment of lease agreement within one month after its expiration, it shall be regarded renewed for the same term and on the same conditions.

Article 285. Main rights and duties of the lessee

1. Lessee shall enjoy the preemptive right for renewal of lease agreement.
2. Lessee may be obliged to use the lease object as intended, or carry out the same type of activity that was carried out by enterprise whose property is leased.
3. Lessee shall preserve leased property pursuant to the agreement avoiding it damage or destruction and make lease payment timely and in full.
4. Should leased property be alienated, damaged, or destroyed, lessee shall compensate the total amount of damages to leaseholder.

Article 286. Lease payment

1. Lease payment – fixed payment the lessee pays to the leaseholder irrespective of consequences of his economic activity. Amount of the lease payment may be changed by agreement of the parties and also in cases provisioned by the law.
2. Should economic terms and conditions of the agreement change due to circumstances that cannot be controlled by the lessee or should there be marked deterioration of the condition of the lease object, lessee shall have the right to request reduction of lease payment.
3. Lease payment shall be quoted in monetary terms. Depending of specialization of the lessee’s activity and on agreement of the parties, lease payment may paid in kind or in kind and cash.
4. Lease payment terms shall be set forth in the agreement.

Article 287. State and public property lease

1. Leaseholders of state and public property shall be:
1) State Property Fund of Ukraine, its regional departments – for integrated property complexes of enterprises, their structural divisions and real estate owned by the state and other property in cases provisioned by the law;
2) bodies authorized by the Supreme Council of the Autonomous Republic of Crimea or local councils to manage property – for property owned by the Autonomous Republic of Crimea and public property;
3) state (public) property – separate specified property, and, with permission of leaseholders specified in Part 2 of this Article – for integrated property complexes, their structural divisions and real estate.
2. Organizational and property relations connected with leasing of integrated property complexes owned by the state as well as integrated property complexes owned by public enterprise shall be regulated by the law pursuant to this Code.
3. Lease enterprise shall be created pursuant to Article 115 of this Code. Charter of economic entity created on the basis of leased property shall be in conformity with lease agreement.

Article 288. Sublease of the state and public property

1. Lessee shall have the right to sublease some object unless otherwise provisioned by the law.
2. Sublease of integrated property complexes shall be prohibited.

Article 289. Buyout (privatization) of lease object

1. Lessee shall have the right to buy out the lease object if provisioned so by the lease agreement.
2. Terms and conditions of buyout of the leased state (public) property
(integrated property complex) shall be set forth pursuant to the law.
3. Lessee shall have the right to waive the right to buy out the leased object anytime.
4. Privatization of integrated property complexes shall be performed in cases and in accordance with the procedure set forth by the law.

Article 290. Lease of lend in economic sector

1. Relations arising from lease of land as means of production shall be regulated by the Land Code of Ukraine ( 2768-14 ) and other laws.
2. Lease of the land plot without written, duly notarized and registered agreement shall be prohibited.
3. Amount of payment for the use of land plot owned by the state or public enterprise shall not be lower than set forth by the law. Cases of remission of payment for the use of land plot or payment reduction shall be
set forth by the law.

Article 291. Lease agreement termination

1. Unilateral termination of lease agreement shall be prohibited.
2. Lease agreement shall be terminated in case of:
its expiration;
lease object buyout (privatization); liquidation of economic entity-lessee ; destruction of lease object.
3. Lease agreement may be terminated on agreement of the parties. On the request of one of the parties, lease agreement may be prematurely terminated on the grounds provisioned by the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ) for termination of lease agreement in accordance with the procedure set forth by Article 188 of this Code.
4. Legal consequences of lease agreement termination shall be determined on the basis of conditions of lease agreement regulation by the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ).

Article 292. Leasing in economic sector

1. Leasing is economic activity aimed at investment of private or invited funds when one of the parties (lessor) shall transfer, under the agreement and for the set term, property owned by the lessor or acquired (economic management) by the order or on agreement of the lessor from the respective property provider (seller) for exclusive use to the other party (lessee) on condition that the lessee shall make periodic leasing payments.
2. Depending on peculiarities of leasing operations, leasing can be of two types – financial or operational. By the form, leasing can be leaseback, share leasing, international leasing etc.
3. Leasing object – real estate and movable assets making capital assets, allowed to be traded at the market and to which no leasing restrictions apply.
4. Property specified in Part 1 of this Article owned by the state or public enterprise may become leasing object only on agreement with the body managing this property and in accordance with the law.
5. Leasing of land plots, other natural objects, as well as integrated property complexes owned by the state or public enterprises and their structural divisions shall be prohibited.
6. Transfer of the title to leasing object shall not be the ground for leasing agreement termination.
7. Legal regulation of leasing shall be performed pursuant to this Code and other laws.
Paragraph 6. Other types of economic and trade activities

Article 293. Swap (barter) in economic sector

1. Under swap (barter) agreement, each party shall transfer certain goods to the other party for full economic or operational management in
exchange for other goods.
2. Party to the agreement shall be regarded as the seller of the goods offered for exchange and buyer of the goods received in exchange.
3. On agreement of the parties, surcharge for more expensive goods exchanged for cheaper goods shall be possible unless otherwise provisioned by the law.
4. Property regarded by the law as capital assets, owned by the state or public enterprise shall not be swap (barter) object should other party of the swap (barter) agreement be neither state or public enterprise. The law may provision other specific features of barter (goods exchange) operations related to purchase and disposal of certain property as well as specific features of such operations in certain sectors of economy.
5. Swap (barter) agreements shall be regulated by the rules applying to sales agreement, procurement, contracts for delivery of agricultural goods parts of which could be found in swap (barter) agreements if in conformity with the law and reflects the nature of relations between the parties.

Article 294. Warehouse storage

1. Goods warehouse – organization storing goods and rendering related services on commercial basis.
2. Goods warehouse shall be regarded as general use warehouse should the law, other regulations or permission (license) issued to economic entity
state that it should accept goods from any owner.
3. Warehouse storage shall be regulated by the contract of bailment.
4. Relations arising from storage of goods under the contract of
bailment shall be regulated by the respective provisions of the Civil Code of
Ukraine ( 435-15 ).

Chapter 31

COMMERCIAL BROKERAGE (AGENCY RELATIONS)

IN ECONOMIC SECTOR

Article 295. Agency

1. Commercial brokerage (agency) – entrepreneurial activity when commercial agent renders services to economic entities carrying out economic activity by agency on the behalf, for the benefits, under control and at the expense of the entity represented by the agent.
2. Any economic entity (citizen or legal person) authorized by the contract of agency to render broker services can be commercial agent.
3. Entrepreneurs acting for the benefit of other persons by on their own behalf shall not be regarded as commercial agents.
4. Commercial agent shall not enter into agreements for his/her benefit on the behalf of the person s/he represents.
5. The law may impose restrictions or prohibit commercial brokerage in some sectors of economy.

Article 296. Grounds for agency development

1. Agency relations develop when:
economic entity authorizes commercial agent to carry out certain activity on the basis of the agreement;
economic entity represented by the commercial agent approves the agreement executed for the benefit of this entity by the agent without the authority to execute it or with abuse of such authority.

Article 297. Agency agreement object

1. Under agency agreement, one party (commercial agent) shall render services to the other party (entity represented by the agent) for making agreements or facilitate them (rendering of factual services) on the behalf of this entity and at its expense.
2. Agency agreement shall specify scope of activities, nature and procedure of intermediary services to be rendered by commercial agent, rights and duties of the parties, conditions and amount of the agent’s fee, term of the agreement, sanctions applicable in case of breach of the agreement by the parties and other conditions agreed by the parties.
3. The agreement shall specify territory within which commercial agent carries out the activities specified in the agreement. Should territory not be specified in the agreement, this shall mean that the agent is authorized to act within the territory of Ukraine.
4. Agency agreement shall be made in writing. The agreement shall specify commercial agent’s authority (representation) confirmation form.

Article 298. Approval of the agreement executed by commercial agent without authorization to execute it or with authority abuse

1. Commercial agent shall inform the entity s/he represents about each case of agreement making and about each agreement made for the benefit of this entity.
2. Agreement made on the behalf of the entity represented by the commercial agent without the authority to make it or with authority abuse shall be regarded as approved by the above entity unless this entity denies the acts of the commercial agent in the presence of the third person. Approval of the agreement by the entity represented by the commercial agent shall make it valid from the date of its execution.

Article 299. Non-monopolistic and monopolistic agency relations

1. Entity represented by the commercial agent shall have the right to hire other commercial agents notifying each of them thereof, while commercial agent shall have the right to represent other economic entities provided interests of entities represented by such agent are not contradictory in issues the agent is hired to solve.
2. In case of monopolistic agency, commercial agent representing
economic entity shall not represent other economic entities within the limits specified by agency agreement.

Article 300. Transfer of the rights of commercial agent

1. Commercial agent shall personally perform acts s/he is authorized to perform by the entity s/he represents.
2. Unless otherwise provisioned by agency agreement, commercial agent shall not transfer rights to be exercised for the benefit of the entity s/he
represents to third persons at his/her discretion.

Article 301. Mutual settlements in agency relations

1. Under agency agreement, commercial agent shall receive agent’s fee for intermediary operations for the benefit of the entity represented by him/her in the amount quoted in the agreement.
2. Agent’s fee shall be paid to commercial agent after payment of the third party under the agreement made through his/her intermediary unless otherwise provisioned by the agreement between the parties.
3. The parties may agree additional fee for the commercial agent
provided the latter commits to guarantee implementation of the agreement made
by him/her for the benefit of the entity represented.
4. Entity represented by commercial agent shall calculate agent’s fee with regard to amounts and terms specified in the agreement between the parties.
5. For his/her accounting, commercial agent shall have the right to request accounting records for all agreements for which his/her agency fee is due.
6. Conditions of agency fee payment to commercial agent for the agreements made after expiration of the agreement and other conditions related to settlements between the parties shall be specified in the agreement.

Article 302. Obligation of non-disclosure of confidential information in agency relations

1. Commercial agent shall not disclose confidential information received from the entity s/he represents without consent thereto of this entity; s/he shall not use it for his/her own benefit of for the benefit of third persons contrary to interest of the entity represented both in the process of
carrying out activity for the benefit of this entity and after termination of agency relations with this entity.
2. Parties to agency agreement may conclude separate agreement on protection of confidential information of the entity represented by commercial agent (confidentiality agreement).
3. Commercial agent shall be liable for disclosure of confidential information pursuant to the law and agreement.

Article 303. Liability for the breach of agency agreement

1. Commercial agent shall be fully liable for damages incurred by the entity represented in connection with non-performance or negligence under the agreement unless otherwise provisioned by agency agreement.
2. Unless otherwise provisioned by the agreement, commercial agent shall not guarantee the entity represented by him/her fulfillment of obligations by third persons under agreement made through his intermediary.
3. Should the entity represented by commercial agent breach the agreement, the latter shall have the right to remuneration in the amount quoted in agency agreement and compensation for losses incurred in connection with non-performance or negligence of the second party.

Article 304. Termination of agency agreement

1. Agency agreement shall be terminated on the agreement of the parties and also in the following cases: revocation of authority of commercial agent by the entity represented by this agent or refusal of commercial agent to provide services under agreement made without the set term; elimination of the other party due to closure of operations or death; rise of other circumstances terminating the authority of commercial agent or entity represented by him/her.
2. Should authority of commercial agent be revoked, entity represented by this agent shall notify the latter about termination of the agreement no later than one month prior to the date of termination unless otherwise provisioned by the agreement.
3. Should circumstances that have caused termination of authority of commercial agent be eliminated (end), this authority may be renewed on agreement of the parties.

Article 305. Law on commercial agency in economic sector

1. Relations arising in the process of commercial agency (agency) in economic sector shall be regulated by this Code, other regulations on special features of agency in certain sectors of economy made on the basis of this Code.
2. Agency relations unregulated by legal acts specified in this Article, respective provisions of the Civil Code of Ukraine (435-15) regulating commercial mandate relations shall apply.

Chapter 32

LEGAL REGULATION OF CARGO HAULING

Article 306. Cargo hauling as business activity

1. for the purpose of this Code, cargo hauling shall mean business activity connected with transportation of manufacturing-technical and consumer goods by rail, road vehicles, sea and air and also via pipelines.
2. Entities entering cargo hauling relations – shippers, consignors and consignees.
3. Cargo shall be hauled by railway transport, road freight transport, sea cargo transport and internal cargo fleet, air cargo transport, pipelines, space transport and other transport.
4. Freight forwarding shall be auxiliary business activity related to cargo hauling.
5. General terms and conditions of cargo hauling and special conditions for transportation of special cargo types (explosives, weapons, poisonous, combustible, radioactive and other hazardous substances) shall be set forth by this Code and transport codes, transport charters and other legal acts made with regard to this Code.
6. Relations arising in passenger and luggage transportation shall be regulated by the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ) and other legal acts.

Article 307. Contract for carriage of goods

1. Under the contract for carriage of goods, one party (shipper) shall deliver cargo entrusted to it by another party (consignor) to destination within the term set forth by the law to the person authorized to receive this cargo (consignee), while payment for transportation of goods shall be made by
the consignor.
2. Contract for carriage of goods shall be made in writing. Execution of contract for carriage of goods shall be confirmed by shipment document (waybill, consignment note etc.) pursuant to the law. Shippers shall provide shipment document forms to the consignors in accordance with the rules for respective cargo hauling type.
3. Should there be a need for regular cargo hauling during certain period of time, consignor and shipper may conclude long-term agreement under which the shipper shall accept and consignor shall provide cargo in the amount agreed by the party within the set term.
4. Depending on the mode of transport intended for regular cargo hauling, the following long-term agreements shall be made: long-term – for railway and sea transport, navigational – for river transport (internal fleet), special – for air transport, one-year – for road transport. Procedure for conclusion of long-term agreements shall be set forth by the respective transport codes, transport charters or hauling rules.
5. Conditions of cargo hauling by some modes of transport as well as liability of economic entities for cargo hauling shall be set forth by transport codes, transport charters and other legal acts. The parties may agree on other conditions of hauling that are in line with applicable law as well as additional liability for negligence under the agreement.

Article 308. Acceptance of cargo for hauling

1. Cargo for hauling shall be accepted by the shippers depending on mode of transport and cargo in public or non-public places.
2. Shipper’s liability for cargo safety shall begin from the moment of cargo acceptance for hauling.
3. Consignor shall prepare cargo for hauling with regard to the need to ensure transportability and safety in the process of hauling and shall have the right to insure cargo in accordance with the established procedure.
4. Should special documents (certificates) confirming quality and other features of cargo to be hauled be required by the law or agreement, the consignor shall submit all these documents to the shipper together with the cargo.
5. Shipper shall issue duly executed document on acceptance of cargo for hauling to the consignor at the departure point.

Article 309. Change of shipping conditions

1. Consignor shall have the right, in accordance with the procedure set forth by transport codes or charters, to have cargo delivered for shipment returned prior to its departure, change the consignee’s name in the shipping document (prior to its issue to the addressee), dispose of cargo not accepted by the consignee or in case of impossibility of its delivery to consignee.
2. Should hauling be interrupted or terminated for reasons the shipper
is unable to influence,the shipper shall inform the consignor accordingly and receive orders regarding the cargo.

Article 310. Receipt of cargo at the point of destination

1. The shipper shall inform the consignee about the arrival of cargo by sending notification to the latter’s address.
2. Consignee shall accept cargo intended for him, but shall have the right to refuse to accept damaged or spoiled cargo should it be established that quality change shall make its full or partial exploitation for original purpose impossible.
3. Shipper’s liability for cargo shall expire from the moment of its delivery to the consignee. Should consignee fail to claim the cargo that has arrived within the set period of time or refuse to accept it, shipper shall have the right to store cargo at the expense and risk of consignor by notifying the latter in writing.
4. Should consignee fail to claim cargo within a month after the receipt of the shipper’s notification, such cargo shall be deemed unclaimed and disposed of in accordance with the procedure set forth by the law.

Article 311. Payment for cargo hauling

1. Payment for cargo hauling and other related works shall be calculated on the basis of prices set pursuant to the law.

Article 312. Agreement on intermodal cargo hauling

1. Under agreement on intermodal cargo hauling, cargo is hauled from consignor to consignee by two or more shippers operating different transport modes, but with one shipping document.
2. Agreements on intermodal cargo hauling shall be regulated by the provisions of Article 307 of this Code unless otherwise provisioned by transport codes or charters.
3. Relations between the shippers operating under the agreement on intermodal cargo hauling and work conditions of terminals shall be regulated by node agreement.

Article 313. Shipper’s liability for delivery delay

1. Shipper shall deliver cargo to destination point within the term set forth by transport codes, charters or rules. Should cargo delivery term not be set, the parties shall have the right to set it in the agreement.
2. Shipper shall be free from liability for delivery delay should it be due to the fault of other persons or caused by circumstances.
3. Amount of fines due for delivery delay shall be set forth by the law.
4. Payment of fine for delivery delay shall not free the shipper from liability for the loss, shortage or damage of cargo caused by this delay.

Article 314. Shipper’s liability for the loss, shortage or damage of cargo

1. Shipper shall be liable for the loss, shortage or damage of cargo accepted for hauling unless proofs are presented confirming that this loss, shortage or damage have been caused without any default on his/her part.
2. Transport codes or charters may provision cases when responsibility for presenting proofs of the shipper’s guilt for the loss, shortage or damage of cargo shall be borne by the consignee or consignor.
3. Shipper shall be liable for damages caused to cargo during transportation:
in case of loss or shortage of cargo – in the amount of lost/missed cargo value;
in case of cargo damage – in the amount by which its value has been reduced;
in case of loss of cargo with declared value – in the amount of declared value unless it is proved that it is lower than the factual value.
4. Should the quality of damaged cargo change to the extent that it cannot be used as intended, consignee shall have the right to refuse it and request compensation for losses.
5. Should cargo for the loss of shortage of which the shipper has paid be later found, the consignee (consignor) shall have the right to claim this cargo after return of compensation paid by the shipper for its loss or shortage.

Article 315. Settlement of disputes related to cargo hauling

1. Before institution of cargo haul agreement-related proceedings against the shipper, it is possible to present claims to the shipper. ( Part
1 of Article 315 amended pursuant to the Law N 2705-IV ( 2705-15 ) dated
23.06.2005 )
2. Claims can be presented within six months, claims for fine and bonus payment – within forty-five days.
3. Shipper shall review the claim presented and notify the claimant regarding its satisfaction or rejection within three months; for intermodal hauling claim – within six months. Claims related to fine or bonus payments shall be reviewed for forty-five days. (Part 3 of Article 315 pursuant to the Law N 2705-IV ( 2705-15 ) dated 23.06.2005 )
4. Should the claim be rejected or reply deadline set forth by Part 3 of this Article be missed, the claimant shall have the right to institute court proceedings within six months from the date of receipt of the reply or deadline set for the reply.
5. Shipper may initiate proceedings against consignor and consignee within six months.
6. As for disputes arising from international cargo shipments, procedure for initiation of proceedings and limitation period shall be set forth by transport codes or charters, or international agreements ratified by
Verkhovna Rada of Ukraine.

Article 316. Freight forwarding agreement

1. Under freight forwarding agreement, one party (forwarding agent)
shall, for the fee and at the expense of the other party (customer), render
or organize rendering of cargo hauling services provisioned by the agreement.
Freight forwarding agreement may oblige the forwarding agent to organize cargo hauling by transport mode and en-route selected by the forwarding agent or customer, conclude cargo hauling agreement on his/her own behalf or on the behalf of the customer, ensure shipment and delivery of cargo and fulfillment of other shipment-related obligations.
Freight forwarding agreement may provision additional services necessary for cargo delivery (check of amount and condition of cargo, loading- unloading, payment of customs duty, charges and fees due from the customer, storage of cargo before its collection at the point of destination, receipt
of documents necessary for export-import, custom clearance etc.).
2. Under freight forwarding agreement, payment shall be made on the basis of the rates set forth pursuant to Article 21 of this Code.

Chapter 33

MAJOR CONSTRUCTION

Article 317. Contracting relations in major construction

1. Construction of production facilities and other buildings, preparation of construction sites, equipment works, finishing works, applied and experimental research carried out by economic entities for other entities or upon their request shall be carried out on contractual terms.
2. Works specified in Part 1 of this Article shall be carried out under work and labor contracts: for major construction (including subcontracting); for design and development work; for geological and geodesic work necessary for major construction; other contracts. General terms and conditions of work and labor contracts shall be designed with regard to the provisions of the Civil Code of Ukraine (435-15) on work and labor contracts unless otherwise provisioned by this Code.
3. Economic relations in major construction procurement shall be regulated by respective work and labor contracts unless otherwise provisioned by the law or agreement between the parties. If agreed by the parties, construction deliveries shall be made in accordance with delivery agreements.

Article 318. Major construction contract

1. Under major construction contract one party (contractor) shall indigenously fulfill the request of the other party (customer) by constructing and commissioning the object specified in the agreement within the set term and in accordance with design and estimate documents, or by performing construction and other works under the agreement, while the customer shall submit to the contractor approved design and estimate documents, provide construction site, accept finished objects and pay for them.
2. Under this Article, construction contract shall be made for construction, expansion, reconstruction and conversion of objects; construction of objects when all design, equipment supply, commissioning and other works are to be performed, fully or partially, by the contractor; performance of certain parts of construction, assembly, special, project designing and other works related to construction.
3. Delivery of materials, technological, power-generating, electrotechnical and other equipment shall be responsibility of the contractor unless otherwise provisioned by the law or contract.
4. Content of construction contract made on the basis of the state order shall correspond to this order.
5. Major construction contract shall include: names of the parties; place and date of execution; object of the agreement (name of the object, volume and type of project works; dates of beginning and finishing of construction and work performance; rights and obligations of the parties; cost and financing procedure for construction of the object (works); procedure for procurement and project support; procedure of monitoring of quality of works and materials by the customer; object (works) acceptance procedure; procedure of settlements for works performed, provisions on
defects and warranty periods; risk insurance, financial guarantees; liability
of the parties (compensation for losses); dispute settlements, grounds and conditions for amendments and termination of the agreement.

Article 319. General contractor and subcontractor

1. Major construction contract may be concluded by the customer with one, two or more contractors.
2. Upon the customer’s request, contractor shall have the right to invite subcontractors as third parties on conditions of subcontract
agreement, but they shall bear responsibility to the customer for the results of their work. In this case, the contractor shall act as general contractor for the customer and customer for subcontractors.
3. Construction contract for equipment installation may be concluded by the customer with either the general contractor or equipment suppliers. If agreed by the general contractor, agreements for installation and other specialized works may be concluded by the customer with respective specialized companies.

Article 320. Rights of the customer

1. Without interfering with economic activity of the contractor, the customer shall have the right to monitor volume, cost and quality of design and estimate works performed. S/he shall have the right to monitor the progress of any construction or installation works, as well as the quality of the materials used.
2. Should the contractor be late with the commencement of works or perform works so slowly that their completion in a due time becomes impossible, the customer shall have the right to request termination of the contract and compensation for losses.
3. Should the customer’s breach of the agreement make commencement or continuation of contractor’s work impossible or very complicated, the contractor shall have the right to refuse to commence works or suspend them.
4. Defects of work or materials used that have occurred due to the contractor’s fault shall be eliminated by the contractor by his/her expense.

Article 321. Settlements under major construction agreement

1. Cost of works (contract price) or the way of its calculation shall be agreed by the parties in the contract.
2. Cost of works under construction agreement (compensation for contractor’s expenses and remuneration) may be calculated by drafting rough, but relatively fixed estimate. Estimate shall be deemed fixed unless otherwise provisioned by the agreement. Fixed estimate may be amended only on the agreement of the parties.
3. Should there be a need to oversubscribe estimated amount, the contractor shall notify the customer accordingly in a due time. Should the contractor fail to notify the customer about the need to oversubscribe estimated amount, s/he shall perform works without requesting compensation for additional losses.
4. The contractor shall not request oversubscription of the fixed estimate and the customer shall not request its downsizing. Should there be marked increase of the cost of materials and equipment to be provided by the contractor as well as services rendered to the contractor by third persons after conclusion of the contract, the contractor shall have the right to request to increase estimated cost of works, and should the customer refuse, the contractor shall have the right to terminate contract in accordance with
the established procedure.
5. Should the contract contain no provisions on prepayment for the works performed or completion of work stages, the customer shall pay the contractor the amount quoted in the contract after final acceptance of construction object provided the works have been performed timely and in a due way, or, on the agreement of the customer – ahead of time.
6. The contractor shall have the right to request advance payment provided the contract contains provision on this advance payment and the amount of it is quoted.
7. In case of temporary shut-down of construction due to circumstances uncontrollable by the parties, the customer shall pay the contractor for the works performed before such shut-down and compensate the contractor for losses connected with such shut-down.

Article 322. Liability for the breach of major construction agreement

1. The party guilty of non-performance or negligence under major construction contract shall pay the fine and compensate to the other party
for losses (expenses, destruction of damage of its property, unearned profit) in the amount due after payment of the fine unless otherwise provisioned by the law.
2. Defects found at acceptance of works (object) shall be eliminated by the contractor at his/her own expense within the agreed term. Should the contractor delay elimination of defects, the contractor shall be liable under the contract.
3. Time limit for making claims arising from negligence under the major construction contract shall be calculated from the acceptance day and shall be as follows:
one year – for defects of non-major constructions, and if it was impossible to find the defects during the usual acceptance procedure – two years;
three years - for defects of major constructions, and if it was impossible to find the defects during the usual acceptance procedure – ten years;
thirty years – for compensation for losses incurred by the customer due to illegal acts of the contractor that have led to destructions or accidents.
4. Should construction contract or law provision warranty and defects were detected within the warranty period, time limit for making claims shall begin from the date of detection of defects.

Article 323. Terms and conditions of making and implementation of major construction contracts

1. Major construction contracts (subcontracts) shall be made and implemented under general conditions of making and implementation of major construction contracts adopted by the Cabinet of Ministers of Ukraine pursuant to the law.
2. Major construction contracts with foreign economic entities shall be made and implemented in accordance with the procedure set forth by this Code, interstate agreements, and special conditions of making and implementation of major construction contracts adopted in accordance with the procedure set forth by the Cabinet of Ministers of Ukraine.

Article 324. Contract for design and research works

1. Under the contract for design and research works, the contractor shall draft project documents upon the request of the customer or carry out project and research work specified in the contract and the customer shall pay for this work.
2. Relations arising in the process of design and research work shall be regulated by the provisions of Article 318 of this Code.
3. Contractor shall be responsible for project defects, including those detected in the process of its implementation and exploitation of the object constructed under the project.
4. Should project defects be found, the contractor shall redo the project free of charge and compensate for losses incurred in connection with project defects. .
5. Claim for compensation for losses incurred in connection with project defects may be filed within ten years; should losses be caused by illegal
acts of the contractor that led to destruction, emergencies, or collapse –
within thirty years from the date of acceptance of the constructed object.

Chapter 34

LEGAL REGULATION OF INNOVATIVE ACTIVITY

Article 325. Innovative activity

1. Innovative activity in economic sector is activity of the participants of economic relations based on disposal of investment for implementation of long-term scientific-technical programs with long recoupment period and introduction of the new scientific-technical achievements in production and other spheres of social life.

Article 326. Investment into innovative activity

1. Investments in economic sector - long-term contributions of different types of property, intellectual values and property rights to economic entities with the aim of earning profit (revenue) or achievement of other social goal.
2. Forms of investments into innovative activity shall be:
state (public) investments by state or local self-government bodies at the expense of budget funds or other funds in accordance with the law;
commercial investments by economic entities at the expense of their own or loaned funds with the aim of business development;
social investments into social objects and other non-production objects;
foreign investments by foreign legal persons or foreigners, as well as other states;
joint investment by Ukrainian economic entities together with foreign legal or natural persons.
3. General conditions of investment disposal in Ukraine shall be set forth by the law.

Article 327. Types of innovative activity

1. Innovative activity envisages into scientific research and developments aimed at qualitative changes of productive forces and progressive inter-branch structural changes, development and implementation of the new products and technology.
2. Trends of innovative activity shall be as follows:
scientific research and developments aimed at creation of intellectual property objects and scientific-technical products;
development, mastering, production and distribution of the principally new techniques and technology;
development and implementation of the new resource-saving technology intended for improvement of social and environmental situation;
technical re-equipment, reconstruction, expansion, and construction of the new enterprises taking place for the first time as management of methods of manufacturing of the new products and new technology implementation.
3. Investments for restoration of capital assets and increase of inventories shall be made as capital investment.

Article 328. State regulation of innovative activity

1. The state shall regulate innovative activity by:
regarding innovative activity as one of the key elements of investment and structural industrial policy; development and ensuring implementation of innovative programs and specific projects;
creation of economic, legal and organizational conditions for state regulation of investment activity;
creation and support of innovation activity infrastructure development.
2. The state shall monitor innovative activity of economic entities and other participants of economic relations, its compliance with the law and state innovation programs. The law may have provisions regarding sectors of entities carrying out innovative activity where foreign investment shall be restricted or prohibited.

Article 329. State guarantees of innovative activity

1. To economic entities carrying out innovative activity, the state shall guarantee the following:
support of innovative programs and projects aimed at implementation of economic and social policy of the state;
support of creation and development of entities maintaining infrastructure of innovative activities;
security and protection of intellectual property, protection against unfair competition in innovative sector;
free access to the data about the priorities of the state economic and social policy, innovative needs and results of research-and-development activity, save for the cases provisioned by the law;
support as for training, refresher training and professional development for the staff of entities carrying out innovative activities.

Article 330. State examination of innovative projects

1. Innovative projects funded from the State Budget of Ukraine or local budgets, as well as projects ordered by state or local self-government bodies shall be subjected to compulsory state examination pursuant to the law. Innovative projects funded from other sources shall be subjected to
compulsory state examination for compliance with environmental, town-planning and sanitary standards.
2. If necessary, examination of some innovative projects of key importance for the national economy shall be performed by the decision of the Cabinet of Ministers of Ukraine.

Article 331. Contract for development and transfer of R&D products

1. Under the contract for development and transfer of R&D products, one party (contractor) shall carry out R&D and research-engineering works (hereinafter referred to as RDREW) on the request of the other party (customer), and the customer shay accept works performed (products) and pay for them.
2. Modified R&D products may be the object of the contract for transfer of R&D products.
3. R&D products shall mean completed R&D, project, engineering, technological works and services, creation of prototype models or product batches necessary for RDREW in accordance with the requirements agreed with the customers. These works/services shall be performed/rendered by economic entities (R&D, engineering, project engineering and technological institutions as well as R&D and engineering divisions of enterprises, institutions, organizations etc.)
4. The agreement may be concluded for the whole range of works, from research to introduction of R&D products and their further technical maintenance (service).
5. Should R&D product be a result of innovative work, the contract shall be made for its transfer, including services for its introduction and management.
6. Contracts for development and transfer of R&D products for solving
the priority needs of the state and those involving foreign economic entities shall be concluded and implemented in accordance with the procedure set forth by the Cabinet of Minister of Ukraine pursuant to the law.

{ Part 6 of Article 331 amended pursuant to the Law N 3205-IV ( 3205-15 )

dated 15.12.2005 }

Article 332. Law on innovative activity

1. Relations arising in the process of carrying out innovative activity shall be regulated by this Code and other legal acts. Relations unregulated by this Code shall be regulated by the respective provisions of the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ).

Chapter 35

SPECIFIC FEATURES OF LEGAL REGULATION OF FINANCIAL ACTIVITY

Paragraph 1. Finances and banking

Article 333. Financial activity of economic entities

1. Finances of economic entities shall make independent element of the national financial and credit system with individual turnover providing for coverage of production expenses (goods, works, services) and earning profit.
2. Financial activity of economic entities shall include monetary and other financial intermediation, insurance and support activities in financial and insurance sector.
3. Financial intermediation is the activity connected with receipt and redistribution of finances, save for the cases provisioned by the law. Financial intermediation shall be performed by banks and other financial and credit organizations.
4. Insurance in economic sector is activity aimed for coverage of long- and short-term risks of economic entities with the use of savings via financial and credit system, or without the use of savings.
5. Support activities in finances and insurance shall be non-state management of financial markets, stock exchange operations with securities, other activities (intermediation in lending, financial consulting, activity connected with foreign currency, cargo insurance, appraisal of insurance risk and expenses, other support activities).

Article 334. Legal status of banks

1. Bank system of Ukraine is made of the National Bank of Ukraine and other banks, as well as branches of international banks founded and operating in the territory of Ukraine in accordance with the law.

{ Part 1 of Article 334 amended pursuant to the Law N 358-V ( 358-16 ) dated

16.11.2006 }

2. Banks are financial institutions with the following functions – attraction of funds of natural and legal persons and investment of these funds on its behalf, on their own terms and at their own risks; opening and maintenance of bank accounts of natural and legal persons.
3. Banks are legal persons. Banks can be general and specialized –
savings, investment, mortgage, settlement (clearing).
4. Officials of the state and local self-government bodies shall not participate in bank management unless otherwise provisioned by the law.
5. Banks shall not be responsible for liabilities of the state and the state shall not be held responsible for liabilities of the banks, save for the cases provisioned by the law and cases when the state shall assume such liability pursuant to the law.
6. Bank operations shall be regulated by this Code, law on banks and banking (2121-14), and other laws.
7. Economic entity shall not use the word “bank” in its name without registration as the bank at the National Bank of Ukraine, save for the cases provisioned by the law.

Article 335. National Bank of Ukraine. Council of the National Bank of

Ukraine.
1. National Bank of Ukraine is the central bank of the state the main function of which is ensuring stability of the Ukrainian currency - Hryvnya.
2. Legal status of the National Bank of Ukraine shall be set forth by the Law on the National Bank of Ukraine( 679-14 ).
3. Development of the main principles of the monetary policy and monitoring of its implementation shall be performed by the Council of the National Bank of Ukraine. Legal status of the Council of the National Bank of Ukraine shall be set forth by the law.

Article 336. Forms of incorporation of the banks

1. Banks shall be founded as open joint stock companies or banks for cooperation.

{ Part 1 of Article 336 in the wording of the Law N 133-V ( 133-16 ) dated

14.09.2006 }

2. Bank share cab be owned by legal and natural persons, residents and non-residents, as well as the state represented by the Cabinet of Ministers
of Ukraine or its authorized bodies. Bank shares shall not be owned by legal persons where the bank owns the large package of shares, citizens associations, religious and charity organizations.
3. Use of budget funds intended for other purposes for bank charter fund formation, loaned funds and those loaned on mortgage shall be prohibited as well as increasing the amount of the fund for loss coverage.
4. Banks shall have the right to create bank associations the types of which shall be set forth by the law as well as to join industrial and financial groups. Banks shall hold membership in only one association.
5. Terms and procedure of foundation, state registration, licensing and reorganization of the bank, requirements as for charter, formation of charter and other funds as well as bank operations shall be set forth by the law on the bank and banking ( 2121-14 ). Provisions of the laws on economic entities and cooperation that are in line with this Code and the above law shall apply to the banks .

Article 337. State banks

1. State bank shall be founded by the decision of the Cabinet of
Ministers of Ukraine on the basis of the state property.
2. State bank charter shall be adopted by the resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine.
3. The name of the state bank shall contain the word “state”.
4. The state shall exercise the owner’s authority in relation to its shares (stocks) in the charter fund of the state bank through bank management authorities.
5. Should the state make decision on full carve-out of its shares, the bank shall loose the status of the state bank.

Article 338. Banks for cooperations

1. Bank for cooperations – the bank founded by economic entities and other persons on territorial principle, on the basis of voluntary membership and consolidation of shares for joint financial activity. Local and central banks for cooperations can be founded pursuant to the law.
2. Charter fund of the bank for cooperations shall be divided into shares.
3. Irrespective of his/her share, each shareholder of the bank for cooperations shall have one vote.

Article 339. Bank operations

1. Financial intermediation shall be carried out as bank operations. The main types of bank operations shall be deposits, settlements, loans, factoring and leasing.
2. The list of bank operations shall be provided by the law on banks and banking ( 2121-14 ).
3. Bank operations shall be carried out in the accordance with the procedure set forth by the National Bank of Ukraine.

Article 340. Deposit operations of the banks

1. Deposit operations shall mean attraction of funds for deposits and placement of savings (deposit) certificates.
2. Deposits shall be made from cash and non-cash funds in Hryvnya or foreign currency placed, by legal and natural persons (clients) on their bank accounts on contractual basis and for certain period of time, or without specification of the period and shall be returned to the client in accordance with the law and contractual terms. Deposit agreement shall be made in writing.

Article 341. Settlement operations of the banks

1. Settlement operations of the banks shall secure mutual settlements between the participants of economic relations and other financial settlements.
2. Economic entities shall keep money on respective bank accounts for settlements.
3. Non-cash settlements can be performed in the form of bank order, payment request, request-order, debt securities, checks, bank cards and other debit and credit payment instruments used in international banking.
4. In non-cash settlements, all payments shall be made through the banks by wiring respective amounts from the payer’s account to the receiver’s account, or by recording mutual obligations and financial claims. Payments shall be made from the funds available at the payer’s account. Should it be necessary, the bank may issue loan for settlement to the payer.
5. Banks shall ensure settlements pursuant to the law and client’s requirements on contractual basis. The contract shall contain details of the parties, terms and conditions of opening and closing of accounts, services rendered by the bank, obligations of the parties and liability for non- performance, and also terms and conditions for termination of the contract.

Article 342. Bank accounts

1. Accounts of legal person that is a client of the bank shall be opened at the banks located in places where this person is registered or in any bank in the territory of Ukraine on the agreement of the parties. The procedure for opening accounts at the banks located outside Ukraine shall be set forth by the law.
2. Economic entities with independent balance may open accounts for settlements for goods, works performed and services rendered, as well as for payment of salaries, taxes, charges (compulsory payments) and other
settlements connected with financial support of their operations.
3. Economic entity shall have the right to open savings accounts for all types of operations at all banks of Ukraine and other states at its choice
and on the agreement of these banks in accordance with the procedure set forth by the National Bank of Ukraine.
4. Legal persons and citizens registered as entrepreneurs shall open savings and transaction accounts at any bank of Ukraine at their choice and
on the agreement of these banks in accordance with the procedure set forth by the National Bank of Ukraine. ( Part 4 of Article 342 amended pursuant to the Law N 2424-IV ( 2424-15 ) dated 04.02.2005 )
5. For economic entities receiving funds from the State Budget of Ukraine or local budgets for special purposes, accounts shall be opened in accordance with the law.
6. Bank account opening procedure, forms of settlement and settlement procedure shall be set forth by the law on banks and banking ( 2121-14 ), other laws, and regulations of the National Bank of Ukraine.

Article 343. Liability for settlement delay

1. Payers and payees shall ensure timely settlements and review of claims unrelated to the banks.
2. The payer shall pay the payee the fine for payment delay in the amount agreed by the parties that shall not exceed double discount rate of the National Bank of Ukraine valid during the period for which the fine is due.
3. Should the bank delay crediting the client’s account, it shall pay the fine in the amount specified in the cash settlement agreement; should there be no such agreement, - in the amount set forth by the law.
4. The payer shall independently calculate the fine for the delay and order the bank to wire this amount from the account.

Article 344. International settlement operations

1. International settlement operations shall be carried out on the basis of cash claims and liabilities arising in the process of foreign economic activity between the states, economic entities, other legal and natural persons residing in different states.
2. International settlements involve exporters, importers, and banks entering relations connected with the flow of negotiable instruments of title and payment management.
3. International settlements shall be regulated by international law, bank traditions and rules, terms and conditions of international contracts, currency law of the participating states.
4. General terms and conditions of settlements with foreign states shall be set forth by international agreements. Settlement and account management procedure shall be set forth by agreements made by authorized banks.
5. International settlements shall be carried out through correspondent banks (banks that have agreed on payments and settlements by mutual order).
6. International settlements shall require the following commercial documents: consignment, waybill, pro forma invoice, insurance documents (insurance policy, certificate), document confirming property rights and other commercial documents. Financial documents required for international
settlements – promissory note, bill of exchange, bill of debt, check and other documents used for receiving payment.

Article 345. Loan operations of the banks

1. Loan operations shall mean investment of the attracted funds of legal and natural persons (borrowers) on conditions, on the behalf and at the risk of the bank. Loan operations – bank operations regarded as such by the law
on banks and banking( 2121-14 ).
2. Credit relations shall be regulated by loan agreement between the creditor and borrower made in writing. Loan agreement shall include the
goal, amount and term of loan, procedure of its granting and repayment, types of borrower’s guarantee, interest rates, loan payment procedure, obligations, rights and liability of the parties as for loan granting and repayment.

Article 346. Granting loans to economic entities

1. In order to receive bank loan, the borrowers shall submit the following documents:
application specifying nature of loan agreement, purpose, amount and term of loan;
technical and economic feasibility of loan and calculation of economic effect;
other necessary documents.
2. In order to minimize risks, the bank shall issue a loan to the borrower given there is a solvent guarantor-economic entity, bank guarantee, or on mortgage or on other securities used in banking. With this in view, the bank shall have the right to carry out preliminary study of economic activity of the borrower, his/her solvency and predict the risk of non- repayment.
3. Loans shall be issued at interest the rate of which shall be no lower that interest rate on loans taken by the bank and interest rate paid on deposits. Issuing interest-free loans shall be prohibited save for the cases provisioned by the law.

Article 347. Forms and types of bank loans

1. Loans used in economic sector can be bank, commercial, leasing, mortgage etc.
2. Loans issued by the banks shall differ by:
terms (short-term – up to one year, middle-term – up to three years, long-term – over three years);
guarantee;
risk level;
methods of issuing;
repayment terms;
other conditions of issuing, using, and repayment.

Article 348. Bank control over the use of loan

1. The bank shall control performance under loan agreement, intended use, timely and full repayment in accordance with the procedure set forth by the law.
2. Should the borrower fail to fulfill his/her obligations under the loan agreement, the bank shall have the right to suspend loan payments in accordance with the agreement.

Article 349. Loan resources

1. Banks shall carry out loan operations within the limits of loan resources formed in the process of their activity. They can borrow resources from each other on contractual basis, attract and invest funds in the form of deposits, holdings and carry out mutual operations provisioned by their charters.
2. Should there be lack of resources for loan operations and fulfillment of obligations, the banks may borrow resources from the National Bank of Ukraine. Loan resources of the National Bank of Ukraine – finances of
charter and other funds that can be used as loan resources pursuant to the law.
3. General terms and conditions of disposal of loan resources shall be set forth by this Code and other laws.

Article 350. Factoring services of the banks

1. Bank’s acquisition of receivables for goods delivered or services rendering with assuming the risk of fulfillment of this obligation and acceptance of payments (factoring) is bank operation carried out for commission and under agreement.
2. Under factoring agreement the bank shall be obliged to wire funds to the client for commission, and the client shall turn over to the bank cash claim to the third person arising from the client’s relations with this third person.
3. Factoring operations of the banks can be accompanied by rendering additional consulting and informational services to the clients.
4. Factoring agreement shall be valid irrespective of the agreement between the client and his/her debtor on prohibition or restriction on cash claim turn-over.
5. General conditions and procedure for factoring operations shall be set forth by the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ), this Code, law on banks and banking( 2121-14 ), other laws and regulations of the National Bank of Ukraine.

Article 351. Leasing operations of the banks

1. Banks shall have the right to purchase, at their own expense, means of production for leasing them in compliance with the requirements specified in Article 292 of this code.
2. General conditions and procedure for leasing operations shall be regulated by the law on banks and banking ( 2121-14 ), other legal acts and regulations of the National Bank of Ukraine.
Paragraph 2. Insurance

Article 352. Insurance in economic sector

1. Insurance is the activity of specially authorized state organizations and economic entities (insurers) connected with rendering insurance services to legal and natural persons (insurants) aimed at protection of their
property interest in case of occurrence of insurance events provisioned by
the law at the expense of monetary funds formed from insurance payments paid by insurants.
2. Insurance can be provided on the basis of the agreement between the insurer and insurant (voluntary insurance) or pursuant to the law (compulsory insurance).
3. For ensuring insurance protection of their property interests, economic entities may found mutual insurance associations in accordance with the procedure and on terms set forth by the law.

Article 353. Insurance entities in economic sector

1. Insurance entities, or insurers, carry out insurance activities on provision that they have been granted license for certain type of insurance. Insurer shall have the right to provide only those kinds of insurance that are specified in its license.
2. Object of the insurer’s direct activity shall be solely insurance, reinsurance, and financial activity connected with formation and investment of insurance reserves and their management. It shall be possible to carry out these activities by rendering services to other insurers under joint venture agreements.
3. Under this Code, insurants shall be participants of economic relations who have made insurance contract with the insurers or are regarded as insurants pursuant to the law.

Article 354. Insurance contract

1. Under insurance contract, insurer shall pay insurance compensation to the insurant or other person named by the insurant in the insurance contract in case of occurrence of insurance event, and insurant shall make insurance payments in due time and fulfill other conditions of the contract.
2. State body authorized to monitor insurance activity shall set additional requirements to insurance contracts in accordance with the law.
3. In the process of making insurance contract, the insurer shall have the right to request from the insurant the document on his/her financial status confirmed by the auditor (audit company).
4. Insurance contract may result in issuance of insurance document
(policy, certificate) representing insurance contract.

Article 355. Law on insurance in economic sector

1. Insurance objects, compulsory insurance types as well as general conditions of insurance, insurance requirements and procedure for the state monitoring of insurance activity shall be regulated by the Civil Code of Ukraine ( 435-15 ), this Code, insurance law ( 85/96-ВР) and other legal acts.
Paragraph 3. Intermediation in operations with securities. Stock exchange.

Article 356. Intermediation connected with issue and turnaround of securities

1. Intermediation connected with issue and turnaround of securities – entrepreneurial activity of economic entities (hereinafter referred to as security brokers) engaged solely in operations with securities or allowed to carry out such activity.

{ Part 2 of Article 356 was excluded pursuant to the Law N 3480-IV ( 3480-15

) dated 23.02.2006 }

3. The law may provision other types of intermediary activities with securities (management of securities etc.).

Article 357. Licensing of intermediary activity connected with issue and turnaround of securities

1. Intermediary activity connected with issue and turnaround of securities shall be licensed in accordance with the established procedure.
2. Entities whose only activity is intermediation connected with issue and turnaround of securities may carry out some types of activities related with turnaround of securities (consulting to holders etc.).

Article 358. Conditions under which intermediary activity connected with issue and turnaround of securities shall be prohibited

1. License for any type of intermediary activity connected with issue
and turnaround of securities shall not be granted to security broker directly or indirectly owning other security broker’s property the value of which exceeds the amount allowed by the law.
2. Security broker possessing the license for any intermediary activity connected with issue and turnaround of securities shall not own other broker’s property the value of which exceeds the amount allowed by the law, either directly or indirectly.
3. Security broker shall not trade:
own securities;
securities of the issuer in which s/he owns property the value of which exceeds five percent of the charter fund.

Article 359. Making agreements concerning securities

1. By accepting the power of attorney for purchase or sale of securities, security broker shall inform the person who has given this power of attorney and at whose expense s/he acts about stock market value rate.
2. Security broker shall submit to the stock exchange the data about all the agreements concerning securities made by him/her within the term and in accordance with the procedure set forth by stock exchange rules.
3. Special requirements for agreements concerning securities shall be set forth by the law.
4. Special features of accounting and operations with securities shall be provisioned by the law.

Article 360. Stock exchange

1. In order to ensure security market functioning, stock exchange shall be founded. Procedure for founding and operation of the stock exchange shall be set forth by the law.

{ Part 1 of Article 360 worded pursuant to the Law N 3480-IV ( 3480-15 )

dated 23.02.2006 }

2. Stock exchange shall be founded by the founders – security brokers in accordance with the procedure set forth by the law.
3. Stock exchange activity shall be aimed solely at making agreements on sales and purchase of securities and their derivatives. Stock exchange shall not carry out operations with securities on its own behalf and on the instructions of the clients, as well as carry out depository functions.
4. Stock exchange shall become legal person on the date of its state registration pursuant to the law.

Article 361. Special conditions for termination of stock exchange operations

1. Stock exchange operations shall be terminated on provision that during certain period of time set forth by the law the number of its members remains lower than minimum set forth by the law.
2. Stock exchange operations shall be terminated in accordance with the procedure for termination of operations of economic entities unless otherwise provisioned by the law.
Paragraph 4. Audit

Article 362. Auditing

1. Auditing is activity of citizens and organizations aimed at performing audit, organizational and methodological support of audit and rendering of other audit services.
2. Auditing shall be regulated by this Code, law on auditing ( 3125-12 )
and other regulations drafted on the basis of the above.

Article 363. Audit and state financial audit

1. Audit is checking of financial statements, accounting, original documents and other information on financial and economic activities of economic entities aimed at determining authenticity of their statements, accounting, its completeness and compliance with the law and set standards.
2. Audit shall be performed by independent persons (auditors), auditor organizations as economic entities authorized to perform it.
3. State financial audit is a form of the state financial monitoring aimed at checking and analysis of the factual situation as for legal and efficient use of the state or public funds and property, other state assets, correctness of accounting and authenticity of financial reporting, as well as internal control system functioning .
4. State financial audit shall be performed by the Accounts Chamber and bodies of the State Supervision and Auditing Service pursuant to the law .
5. Audit and state financial audit can be performed on the initiative of economic entities as well as in cases provisioned by the law (compulsory audit).

( Article 363 in the wording of the Law N 3202-IV ( 3202-15 ) dated

15.12.2005 )

Article 364. Auditor and audit company

1. Auditor is a natural person possessing certificate confirming his/her qualifications to perform audit in the territory of Ukraine. ( Part 1 of Article 364 in the wording of the Law N 2738-IV ( 2738-15 ) dated 06.07.2005
)
2. Auditor shall have the right to unite with other auditors and create association pursuant to the law.
3. Audit company is economic organization founded pursuant to the law.
4. Conditions and procedure for performing audit, rights and obligations of auditors and audit companies shall be set forth by the law and other regulations.

Article 365. Audit Chamber of Ukraine

1. Audit Chamber of Ukraine – self-governed body that performs certification of entities intending to carry out audit, adopts training programs for auditors and audit standards, registers audit companies and auditors.
2. Legal status and operating procedures of Audit Chamber of Ukraine shall be set forth by the law on auditing ( 3125-12 ) and other regulations adopted on its basis.

Chapter 36

USE OF THE RIGHTS

OF OTHER ECONOMIC ENTITIES

IN ENTREPRENEURSHIP (COMMERCIAL CONCESSION)

Article 366. Commercial concession agreement

1. Under commercial concession agreement, one party (right holder) shall concede to the other party (user) the right to exercise the scope of rights
in business activities for the set term or without such, while the user shall respect terms and conditions for exercising the rights conceded and pay the agreed remuneration to the right holder.
2. Commercial concession agreement shall provision exercising the scope of rights conceded to the user, use of business reputation and commercial experience of the right holder within certain scope and in the certain territory or without territorial specifications for some spheres of business activities.

Article 367. Form and registration of the commercial concession agreement

1. Commercial concession agreement shall be made in writing and presented as a single document. Non-compliance with this requirement shall make the agreement invalid.
2. Commercial concession agreement shall require state registration by the body that has registered economic entity acting as right holder under the agreement. Should the right holder be registered as economic entity outside Ukraine, registration of commercial concession agreement shall be performed
by the body that has registered economic entity acting as the user.
3. In relations with the third parties, parties to commercial concession agreement shall have the right to refer to the agreement only from the date
of its state registration. Unregistered agreement shall deprive the parties
of the right to refer to it in case of dispute.
4. Other requirements regarding commercial concession agreement shall be set forth by the law.

Article 368. Commercial subconcession

1. Commercial concession agreement may provision the user’s right to allow other persons to exercise the scope of rights conceded to him/her, in full or in part, on conditions of commercial subconcession agreed with the right holder or specified in commercial concession agreement.
2. Should commercial concession agreement be deemed invalid, commercial subconcession agreements made on its basis shall be also deemed invalid.

Article 369. Remuneration under commercial concession agreement

1. Remuneration under commercial concession agreement may be paid by the user to the right holder in the form of one-time periodic payments or in other form provisioned by the agreement.

Article 370. Rights of the right holder

1. The right holder shall:
pass to the user technical and commercial documents and provide other information necessary to the user of exercising of the rights conceded to him/her under commercial concession agreement and instruct the user and his/her staff on the issues related to exercising of these rights;
submit to the user duly executed licenses (permissions) provisioned by the law.
2. Unless otherwise provisioned by commercial concession agreement, the right holder shall:
ensure registration of commercial concession agreement;
provide regular technical and consultative assistance to the user, including assistance in training and advanced training for the staff;
control the quality of goods (works, services) manufactured (performed or rendered) by the user on the basis of commercial concession agreement.

Article 371. User’s obligations

1. With regard to the nature and specific features of activity carried out by the user under commercial concession agreement, the user shall:
carrying out activities under the agreement, use right holder’s trademark and other symbols as specified in the agreement;
ensure conformity of the quality of the goods manufactured under the agreement, works performed or services rendered to the quality of alike goods (works, services) manufactured (performed, rendered) by the right holder;
comply with right holder’s instructions and guidelines aimed at ensuring conformity of the nature, ways and conditions of exercising the scope of rights conceded to right holder’s standards of exercising these rights;
render additional services to customers (clients) they would have been rendered when buying (ordering) goods (works, services) directly from the right holder;
openly inform customers (clients) about the use of right holder’s trademark and other symbols under commercial concession agreement;
not disclose right holder’s commercial secrets and other confidential information provided;
pay remuneration quoted in the agreement.

Article 372. Restriction of the parties’ rights under commercial concession agreement

1. Commercial concession agreement may provision restriction of the parties’ rights such as:
the right holder shall not concede similar rights to other persons operating in the territory of the user or abstain from carrying out similar activities in this territory;
the user shall not enter competition with the right holder in the territory for which commercial concession agreement for business activity carried out by the user exercising the rights conceded by the right holder applies;
the user shall refuse to apply for similar rights under commercial concession agreement from the right holder’s competitors (potential competitors);
the user shall agree with the right holder place for the construction of production facilities to be used for exercising the rights conceded under the agreement, as well as their exterior and interior design.
2. Restricting conditions may be deemed invalid should they not be in conformity with the law.

Article 373. Liability of the right holder for the claims addressed to the user

1. The right holder shall bear subsidiary liability for the claims addressed to the user of commercial concession should the goods (works, services) sold (performed, rendered) by the user not conform to the standards.
2. As for the claims made to the user as manufacturer of products (goods) of the right holder, the latter shall be liable jointly with the user.

Article 374. Amending and termination of commercial concession agreement

1. Commercial concession agreement may be amended pursuant to provisions of Article 188 of this Code.
2. У In their relations with third persons, parties to the commercial concession agreement shall have the right to refer to amendments to the agreement only starting from the date of the state registration of such amendments pursuant to Article 367 of this Code unless they present proofs that the third party did or needed to know about the amendment earlier.
3. Each of the parties to commercial concession agreement made for undetermined period of time shall have the right to terminate this agreement anytime by notifying the other party accordingly six months before the desired date unless longer period is provisioned by the agreement.
4. Premature termination of commercial concession agreement made for the set or undetermined period of time shall be subjected to state registration
pursuant to Article 367 of this Code.
5. Should the right holder or user be declared insolvent (bankrupt), commercial concession agreement shall be terminated.

Article 375. Consequences of changing trademark or other right holder’s symbol

1. Should there be change in trademark or other right holder’s symbol the rights for which were conceded under commercial concession agreement, this agreement shall remain valid in relation to the new right holder’s symbols unless the user requests termination of the agreement.
2. Should commercial concession agreement remain valid, the user shall have the right to reduce the amount of the right holder’s remuneration accordingly.
3. Should the right conceded under this agreement be terminated during the period of validity of commercial concession agreement, this agreement shall remain valid, save for provisions related to the right terminated, and the user shall have the right to request respective reduction of the amount of the right holder’s remuneration unless otherwise provisioned by the agreement.

Article 376. Legal regulation of commercial concession

1. Relations arising from exercising the rights of other economic entities in business shall be regulated by this Code and other laws.

Section VII

FOREIGN ECONOMIC ACTIVITY

Chapter 37

GENERAL PROVISIONS

Article 377. Definition of foreign economic activity

1. Foreign economic activity of economic entities – economic activity requiring crossing of the customs border of Ukraine by property specified in Part 1 of Article 139 of this Code or by workforce.
2. Foreign economic activity shall be carried out with regard to principles of freedom of its entities to enter foreign economic relations, ability to carry out foreign economic activity in any legal form and equality of all entities carrying out foreign economic activity before the law.
3. General conditions and procedure for carrying out foreign economic activity by economic entities shall be set forth by this Code, the law on foreign economic activity ( 959-12 ) and other regulations.

Article 378. Entities carrying out foreign economic activity

1. Entities carrying out foreign economic activity shall be:
economic entities specified in Clauses 1 and 2 of Part 2 of Article 55 of this Code.

( Paragraph 3 of Part 1 or Article 378 was excluded pursuant to the Law N

2424-IV ( 2424-15 ) dated 04.02.2005 )

2. Foreign economic activity can also be carried out by foreign economic organizations with legal person status founded in Ukraine pursuant to the law by state or local self-government bodies.
3. The state shall guarantee equal protection of all entities carrying out foreign economic activity.

Article 379. Types of foreign economic activity and foreign economic operations

1. All entities carrying out foreign economic activity shall have the right to perform any foreign economic operations unless otherwise provisioned by the law.
2. Types of foreign economic activity, list of foreign economic operations to be performed in the territory of Ukraine, conditions and procedure for carrying them out by entities carrying out foreign economic activity, as well as the list of goods (works, services) export and import of which is prohibited shall be set forth by the law.

Article 380. State regulation of foreign economic activity

1. State regulation of foreign economic activity shall aim at protection of economic interests of Ukraine, rights and legal interests of economic
subjects carrying out foreign economic activity, creation of equal conditions for the development of all types of entrepreneurship in the field of foreign economic relations and disposal of revenues and investments by economic entities carrying out foreign economic activity, stimulation of competition and restriction of monopolism of economic entities in the field of foreign economics.

2. State and local self-government bodies shall not interfere with operations of the entities carrying out foreign economic activity, save for

the cases provisioned by the law.

3. List and authority of state bodies regulating foreign economic activity, as well as the forms of its state regulation and monitoring shall be set forth by this Code, law on foreign economic activity (959-12), and other laws.

Article 381. Licensing and quota arrangements for foreign economic operations

1. Cabinet of Ministers of Ukraine may adopt the list of goods (works, services), export and import of which shall be allowed only if appropriate license is available.
2. Export-import operations licensing procedure and license types shall be set forth by the law.
3. Quota assignment procedure in relation to foreign economic operations shall apply in cases provisioned by the law, valid international treaties Ukraine is a party to and in the form of restriction of the total amount and/or total customs value of the goods to be imported (exported) within certain period of time. Quota assignment procedure for the above operations as well as quota types shall be set forth by the law.
4. Information about introduction of licensing or quota assignments
shall be published in official printed media in accordance with the procedure set forth by the law.

Article 382. Foreign economic agreements (contracts)

1. Entities carrying out foreign economic activity shall have the right to make any foreign economic agreements (contracts), save for those prohibited by the Ukrainian law.
2. Foreign economic agreement (contract) shall be made in writing unless otherwise provisioned by the law or valid international treaty ratified by Verkhovna Rada of Ukraine.
3. Form of foreign economic agreement (contract) shall be determined by the law of the country it is made it. Place where the agreement (contract) is to be executed shall be agreed in accordance with the law of Ukraine.
4. Form of foreign economic agreements (contracts) related to land plots, constructions and other real estate located in the territory of Ukraine shall be determined pursuant to the laws of Ukraine.
5. Rights and obligations of the parties to foreign economic agreement (contract) shall be determined by the law of the country where it is to be executed unless otherwise agreed by the parties. Should the parties fail to agree the procedure for determining applicable law, this procedure shall be set forth by the law on foreign economic activity ( 959-12 ).
6. Foreign economic agreement (contract) may be declared invalid in court should it not be in conformity with the law of Ukraine or requirements of the international treaties ratified by Verkhovna Rada of Ukraine.
7. The law may provision special procedure for making, implementation and termination of some types of foreign economic agreements (contracts).

Article 383. State registration of foreign economic agreements

(contracts)
1. In order to secure compliance of foreign economic agreement (contracts) with applicable law of Ukraine, Cabinet of Ministers of Ukraine may introduce their state registration.
2. Types of foreign economic agreements (contracts) subjected to the state registration as well as its procedure shall be set forth by the law on foreign economic activity ( 959-12 ) and other regulations adopted pursuant to this law.
3. Fulfillment of obligations arising from foreign economic agreements (contracts) unregistered pursuant to the law shall be punishable by legal sanctions applicable to economic entities that have committed this offence.

Article 384. Customs regulation of foreign economic activity

1. Customs regulation of foreign economic activity shall be performed by the state.
2. Customs regulation of foreign economic activity shall be performed in accordance with the Customs Code of Ukraine ( 92-15 ), law on foreign
economic activity ( 959-12 ), other laws, Uniform customs rate ( 2097-12 )
and valid international treaties ratified by Verkhovna Rada of Ukraine.
3. In the territory of special (free) economic zones customs control shall be regulated by special laws and valid international treaties ratified by Verkhovna Rada of Ukraine setting special legal regime for the above zones pursuant to Section VIII of this Code.

Article 385. Taxation principles in foreign economic activity

1. Taxation of entities carrying out foreign economic activity shall be based on the following principles:
setting tax rates with regard to the need for ensuring and maintenance of self-supporting status of entities carrying our foreign economic activity as well as ensuring self-supporting payment balance of Ukraine;
guarantee of stability of types and amount of taxes, methods of calculation of taxes and charges (compulsory payments) and foreign currency status in the territory of Ukraine;
equality of entities carrying out foreign economic activity in setting tax rates;
stimulation of exports of domestic goods.
2. Tax benefits shall be granted in accordance with the law, as a rule, to those entities carrying out foreign economic activity that export scientific and high tech products on regular basis whose annual export exceeds import and whose amount of export is no less than five percent of the amount of goods sold in the fiscal year.
3. Tax rates shall be set and cancelled pursuant to tax law.

Article 386. Foreign currency accounts of entities carrying out foreign economic activity

1. Entities carrying out foreign economic activity shall have the right to open any legal foreign currency accounts at the banks located in the territory of other states.
2. Procedure for opening foreign currency accounts at foreign banks shall be regulated by the law of the country in the territory of which the bank is located. Should economic entity carrying out foreign economic activity open foreign currency account at a foreign bank, this entity shall notify thereof the National Bank of Ukraine no later than within three days after opening the account. Violation of this requirement shall be regarded as administrative-economic offence and punishable pursuant to the law.
3. Opening of foreign currency account in a foreign bank by economic entity carrying out foreign economic activity in the charter fund of which the state has its share shall be made on agreement with the State Property Fund of Ukraine.
4. Entities carrying out foreign economic activity shall notify tax authorities about the use of their foreign currency accounts in accordance with the procedure set forth by the law.
5. Procedure for settlements in foreign currency shall be set forth by the law.

Article 387. Foreign currency earnings from foreign economic activity

1. After payment of taxes and charges (compulsory payments) provisioned by the law, entities carrying out foreign economic activity shall dispose of foreign currency earnings independently, save for the cases provisioned by the law pursuant to this Code.
2. The law may introduce compulsory division of foreign currency earnings from foreign economic operations between the entities carrying out foreign economic activity and authorized persons of the state foreign currency funds, as well as procedure and amounts of deductions in foreign
currency. Information about introduction of this regime shall be published in the official bulletin of the Cabinet of Ministers of Ukraine no later than
two months prior its introduction.

Article 388. Receiving loans from foreign financial institutions

1. Entities carrying out foreign economic activity may receive loans in foreign currency from international financial institutions on contractual basis. Terms and conditions of such contract shall be in line with the applicable law of Ukraine.
2. Entities carrying out foreign economic activity in the charter fund of which the state has its share may conclude loan agreements with foreign financial institutions only on agreement of the State Property Fund of Ukraine.
3. Types of property not to be mortgaged for receiving foreign currency loan from foreign financial institutions shall be set forth by the law.

Article 389. State protection of rights and legal interests of entities carrying out foreign economic activity

1. The state shall protect entities carrying out foreign economic activity outside Ukraine in accordance with international law standards. Such protection shall be ensured through diplomatic and consular missions, state trade missions representing interests of Ukraine and in another way provisioned by the law.
2. In case of discrimination or unfriendly acts of the other states, customs unions or economic groups restricting rights and legal interests of Ukrainian entities carrying out foreign economic activity, the state shall take necessary measures.
3. The law may provision special measures for protection of the national manufacturer from dumping import and special measures as for import that
might inflict great harm on national manufacturers. The law may also have
provisions regarding goods and services export, import and transit of which trough the territory of Ukraine shall be prohibited.
4. Unfair competition against entities carrying out foreign economic activity or their foreign counteragents shall be punishable by sanctions pursuant to the law on foreign economic activity ( 959-12 ) and other laws.

Chapter 38

FOREIGN INVESTMENTS

Article 390. Foreign investors

1. Foreign investors are the following entities carrying out investment activity in the territory of Ukraine:
legal persons incorporated under the law of foreign states;
foreigners and apatrids without permanent registration in the territory of Ukraine;
international state and non-governmental organizations;
other states;
law.
other foreign entities carrying out investment activity pursuant to the

Article 391. Types of foreign investments

1. Foreign investors shall have the right to make investments in the territory of Ukraine in foreign currency regarded as convertible by the National Bank of Ukraine, as well as in any movables or real estate and property rights connected with them; other valuables (property) regarded as foreign investments by the law.
2. Any type of foreign investments may be prohibited or restricted only pursuant to the law.

Article 392. Ways of making foreign investment

1. Foreign investors shall make all kinds of investments specified in
Article 391 of this Code in the following ways:
shareholding in economic organizations created in cooperation with the national legal or natural persons or by purchase of share in operating economic entities;
creation of foreign enterprises in the territory of Ukraine, as well as branches and other structural divisions of foreign legal persons, or by purchase of operating enterprises;
direct purchase of movable assets or real estate if not prohibited by the law of Ukraine, or purchase of shares or other securities;
direct or indirect (through Ukrainian natural or legal persons) of rights to use land and natural resources in the territory of Ukraine;
economic activity on the basis of product distribution agreements;
purchase of other property rights;
other legal ways.
2. Only the law may prohibit or restrict any ways of foreign investing.
3. Relations arising in connection with foreign investor’s purchase of the right to use land and other natural resources of Ukraine shall be regulated by land and other law Ukraine respectively.

Article 393. Appraisal of foreign investments

1. Appraisal of foreign investments, including contributions to charter fund of enterprise with foreign investments, shall be made in foreign currency and in Hryvnya on agreement of the parties and based on the prices operating at international markets or at Ukrainian market. Foreign currency shall be converted in Hryvnya at the rate set by the National Bank of Ukraine.

Article 394. Legal regulation of foreign investments

1. As for foreign investments, national regime of investment activity shall be introduced in Ukraine, save for the cases provisioned by this Code, other laws or valid international treaties ratified by Verkhovna Rada of Ukraine.
2. Taxation of foreign investors and enterprises with foreign investments shall be regulated by the tax law of Ukraine.
3. State programs for attraction of foreign investments into the key sectors of economy and social spheres may provision additional benefits for
economic entities carrying out these activities.
4. Issues of national security of Ukraine taken into consideration, the law may restrict or prohibit activity of foreign investors and enterprises with foreign investments in some sectors of economy or within certain territories of Ukraine.

Article 395. State registration of foreign investments

1. State registration of foreign investments shall be performed by the Council of Ministers of the Autonomous Republic of Crimea, Kiev and Sevastopol City State Administrations within three business days after factual investment in accordance with the procedure set forth by the Cabinet of Ministers of Ukraine.
2. Refusal to perform state registration of foreign investment shall be possible only in case of breach of the law of Ukraine on foreign investments. Refusal to perform state registration of foreign investments may be appealed in the court.
3. Unregistered foreign investments shall not give right for obtaining benefits and guarantees provisioned for foreign investments and enterprises with foreign investments by this Code and other laws.

Article 396. Activity of economic entities with foreign investments in

Ukraine
1. Economic entities with foreign investments carrying out their activities as enterprises with foreign investments (Article 116 of this Code), foreign enterprise (Article 117 of this Code) and in other forms allowed by the law can be founded in Ukraine.

( Part 1 of Article 396 amended pursuant to the Law N 2424-IV ( 2424-15 )

dated 04.02.2005 )

2. Procedure for foundation of enterprise with foreign investments and foreign enterprises shall be regulated by this Code, other laws adopted pursuant to it. Special features of foundation of banking, insurance and other financial institutions with foreign investments shall be set forth by the appropriate laws.

Article 397. Guarantees for foreign investments

1. In order to ensure stability of legal regulation of foreign investments, the following will be guaranteed to foreign investors:
state guarantees of protection of foreign investments in case of amendment of the law on foreign investments;
guarantees against forceful seizure and against illegal acts of state bodies and their officials;
compensation for losses to foreign investors;
guarantees in case of closure of investment operations;
guarantees of repatriation of profit and disposal of earnings from foreign investments;
other guarantees for investment activity.
2. Should the law on legal regulation of foreign investments be amended, state guarantees provisioned by the law valid at the time when the investment was made shall apply on the request of foreign investor in cases and in
accordance with the procedure set forth by the law.
3. Foreign investments in Ukraine shall not be subjected to nationalization.
4. State bodies and their official shall not requisition foreign investments, save for the cases of taking rescue measures in case of natural disasters, accidents, epidemics, epizooties. Investments can be requisitioned only on the basis of the decision of bodies authorized thereto by the Cabinet of Ministers of Ukraine and in accordance with the procedure set forth by the law.
5. Foreign investors shall have the right to request compensation for losses incurred in connection with illegal acts or lack of action of the
state or local self-government bodies and their officials. Losses of foreign investors shall be compensated on the basis of valid market prices or on the basis of sound estimates confirmed by independent auditor (audit company).
6. Compensation for losses to be paid to foreign investor shall be adequate, effective and determined at the moment of implementation of the decision on compensation for losses. Under this decision, the amount of compensation shall be immediately paid in the currency of investments or in other currency acceptable by foreign investor pursuant to currency law. The law may provision interest on compensation.
7. Compensation for losses to foreign investors shall be performed in accordance with the procedure set forth by the law.

Article 398. Guarantees of repatriation of profit and disposal of earnings from foreign investments

1. After payment of taxes and fees (compulsory payments), foreign investors shall be guaranteed unimpeded immediate repatriation of their earnings, profits and other funds in foreign currencies legally earned from investment.
2. Procedure of repatriation of the above funds shall be set forth by the National Bank of Ukraine. Earnings of foreign investor or other funds earned from investment in Ukraine in national or foreign currency may be reinvested in Ukraine in accordance with the procedure set forth by the law.

Article 399. Guarantees to foreign investors in case of termination of investment activity

1. Should investment activity be terminated in the territory of Ukraine, foreign investor shall have the right to return his/her investments no later than within six months after termination of this activity, as well as
earnings on these investments in cash or in kind unless otherwise provisioned by the law or agreement.

Article 400. Law on foreign investments

1. Relations arising from foreign investments in Ukraine shall be regulated by this Code, law on legal regulation of foreign investments (
93/96-ВР ), other legal acts and enforced international treaties ratified by
Verkhovna Rada of Ukraine. Should the rules provisioned by international treaty differ from those provisioned by the Ukrainian law on foreign investments, the provisions of international treaty shall prevail.

Section VIII

SPECIAL REGIMES OF CARRYING OUT ECONOMIC ACTIVITY

Chapter 39

SPECIAL (FREE) ECONOMIC ZONES

Article 401. Definition of the special (free) economic zone

1. Special (free) economic zone is a part of the Ukrainian territory where special legal regime of economic activity and special procedure for application and implementation of the Ukrainian law shall apply. Beneficial customs, tax, foreign exchange and other conditions for national and foreign investors can be introduced in the territory of the special (free) economic zone.
2. Special (free) economic zones shall be created with the aim of attracting investments and their effective application, activation, in cooperation with foreign investors, of entrepreneurship aimed at increasing export of goods, delivery of high quality goods and services to internal market, implementation of new technology, development of market infrastructure, more effective use of natural, material and human resources, acceleration of socioeconomic development of Ukraine.

Article 402. Territory and status of the special (free) economic zone

1. Territory and status of the special (free) economic zone, including the term for which it is created shall be determined by the separate law for each special (free) economic zone.

Article 403. Types of special (free) economic zones

1. Special (free) economic zone of different functional types can be created in Ukraine: free customs zones and ports, export and transit zones, customs warehouses, technoparks, technopolices, integrated production zones, tourist and recreation zones, insurance and bank zones etc. Some economic zones can combine functions of different types of the above mentioned special (free) economic zones.

Article 404. State guarantees for investments into special (free)

economic zones
1. System of the state guarantees for investments provisioned by the law on investment activity and foreign investments shall apply to all economic entities carrying out investment activity in the special (free) economic
zone. The state shall guarantee economic entities operating in the special (free) economic zone the right to expatriation of profit and investments outside this zone and outside Ukraine pursuant to the law.
zone

Article 405. Law applied in the territory of the special (free) economic

1. Law of Ukraine with due account for peculiarities provisioned by this Code, law on general principles of creation and operation of the special (free) economic zones ( 2673-12 ), as well as the law on creation of each special (free) economic zone drafted on the basis of this Code shall apply in the territory of the special (free) economic zone.

Chapter 40

CONCESSIONS

Article 406. Concession activity in Ukraine

1. Concession is granting the right for creation (construction) and/or management (exploitation) of concession object on provision of assuming respective obligations, property liability and entrepreneurial risk to national or foreign economic entities (concessionaires) by authorized body of state or local self-government body with the goal of satisfaction of social needs. This right shall be granted on commercial basis, under concession agreement and for the set period of time.
2. Economic sectors where concession activity shall be allowed, state or public property objects that can be concessioned, as well as business activities for which concession is prohibited shall be defined by the law.

Article 407. Principles of concession activity

1. Concession activity in Ukraine shall be based on the following principles:
combination of the state regulation of concession activity and its operating on the basis of concession agreement;
selection of concessionaires by tender;
integrated exploitation and payment for concession object; partial financing of concession objects intended for social purposes by the state and local self-government bodies;
mutual benefits for the parties to concession agreement, distribution of risks between the parties to concession agreement;
state guarantees for concessionaires’ investments;
stability of terms and conditions of concession agreements;
guarantee of rights and legal interests of consumers of the goods
(services) provided by concessionaires.

Article 408. Concession agreement

1. Concession activity shall be carried out on the basis of concession agreements made in accordance with the law of Ukraine with concessionaires, including foreign investors, by the Cabinet of Ministers of Ukraine or its authorized state body, or local self-government bodies defined by the law.
2. Term of concession agreement shall be set forth by the parties to the agreement depending on the nature and conditions of concession. This term shall be no less than ten years and shall not exceed fifty years.
3. Cabinet of Ministers of Ukraine may adopt standard concession agreements for some types of concession activity.
4. Requirements for concession agreements, procedure of their conclusion and other issues related to legal regulations of concession activity shall be set forth by the law on concessions ( 997-14 ) and other laws.

Article 409. Closure of operations of enterprise to be concessioned

1. Closure of operations of the state or public enterprise the property of which is to be concessioned shall be performed by liquidation of such
enterprise with suspension of the right of economic management of property secured to this state or public property.
2. Concession agreement shall provision maximal employment of Ukrainian citizens, including those released in connection with liquidation of the state or public enterprise the property of which was concessioned, in concession activities.

Article 410. Law on concessions

1. Relations connected with concession activities shall be regulated by this Code, law on concessions ( 997-14), other legal acts drafted on the basis of the Code and the law.
2. Special laws may provision specific features of concession activities in some economic sectors.

Chapter 41

OTHER TYPES OF SPECIAL REGIMES

OF ECONOMIC ACTIVITY

Article 411. Exclusive (sea-bed) economic area of Ukraine

1. Marine areas adjacent to the territorial sea of Ukraine, including areas around islands belonging to Ukraine, shall make the exclusive (sea-bed) economic area of Ukraine.
2. The width of the exclusive (sea-bed) economic area of Ukraine amounts up to two hundred sea miles counted from the same base line as the
territorial sea of Ukraine.
3. In order to secure sovereign rights of Ukraine for exploration, exploitation, preservation of living resources and their management in the exclusive (sea-bed) economic area, the state shall take measures (including examination, inspection, arrest and court proceedings) aimed at ensuring adherence to the law of Ukraine by economic entities.
4. In its exclusive (sea-bed) economic area, Ukraine shall have the exclusive right to create as well as allow and regulate construction, exploitation and use of artificial islands, installations and constructions for marine scientific research, exploration and development of natural resources, and for fulfillment of other economic goals pursuant to the law of Ukraine.
5. Regime of economic activity in the exclusive (sea-bed) economic area shall be defined by the law on the exclusive (sea-bed) economic area of Ukraine (162/95-BP) with due account to this Code.

Article 412. Specific features of economic activity at the state border of Ukraine

1. Economic activity at the state border of Ukraine (navigation, use of water bodies for timber floating and other types of water management,
creation of hydraulic works, performance of other works in internal waters of Ukraine, exploitation of land, forests, fauna, geological survey and other economic activity) shall be carried out with regard to specific features of the state border regime pursuant to the law of Ukraine and valid
international agreements ratified by Verkhovna Rada of Ukraine.
2. Conditions of carrying out economic activity at the state border of
Ukraine shall be defined by the appropriate state bodies of Ukraine with
regard to local conditions pursuant to the law.
3. In cases and in accordance with the procedure set forth by the law, border service in some areas may be temporarily restricted or terminated by the decision of the Cabinet of Ministers of Ukraine, or quarantine for people, animals, cargo, seeds and seedlings and other animal and vegetable products crossing the border of Ukraine may be introduced.

Article 413. Specific features of carrying out economic activity in sanitary protection and other protected zones as well as in the territories and objects under special protection

1. Economic activity in sanitary protection and water protection zones, protective sanitary zones and other protected zones shall be carried out with regard to legal regime of such zones defined by the law.
2. Economic activity in territories and objects of natural reserve fund of Ukraine, resort, recreational and other territories and objects under special protection shall be carried out in accordance with the requirements of legal regime set forth by the law and other legal acts.
3. The law shall provision additional requirements to economic activity and social guarantees for people working in the territories contaminated due to Chernobyl accident.

Article 414. Special economic regime in some sectors of economy

1. For stabilization or accelerated development of some sectors of economy, Cabinet of Ministers of Ukraine may initiate special economic regime.
2. Only non-commercial (non-profit) economic activity shall be allowed in the Armed Forces of Ukraine.
3. Economic activity in the Armed Forces of Ukraine – specific activity of military units, institutions, establishments and organizations of the Armed Forces of Ukraine connected with everyday life support envisaging subsidiary holding, manufacturing of products, performance of works and rendering services, lease of military movable assets and real estate (save for arms, ammunition, military and special vehicles) within the frameworks and in accordance with the procedure set forth by the law.
4. Relations connected with carrying out economic activity in the Armed
Forces of Ukraine shall be regulated by this Code and other laws.

Article 415. Special features of carrying out economic activity in the priority development territory

1. On the proposal of the appropriate local self-government body, the
law may define territory with unfavorable socioeconomic conditions within the city or rayon limits where special regime for investment activity shall be introduced, on the grounds and in accordance with the established procedure, for creation of the new workplaces (priority development territory) .
2. Procedure for carrying out economic activity in the priority development territory shall be set forth by the law.

Article 416. Procedure for carrying out economic activity under emergency or environmental emergency conditions

1. Under emergency conditions o special legal regime of work of state and local self-government bodies, enterprises, institutions, organization provisioned by the Constitution of Ukraine ( 254к/96-ВР ) allowing for temporary restrictions in exercising constitutional rights and freedoms of
natural and legal persons and imposing additional duties, economic activity shall be carried out with regard to restrictions and obligations introduced by the respective Presidential Decree on introducing the state of emergency in Ukraine or in its separate regions made in accordance with the Constitution of Ukraine ( 254к/96-ВР ).
2. Authority of the state and local self-government bodies as for the participants of economic relations, measures taken under emergency conditions as well as liability for the breach of emergency state regime shall be
defined by the law on the state of emergency ( 1550-14 ).
3. Provisions of this Article regarding carrying out economic activity shall also apply in case of declaring environmental emergency in some regions.
law

Article 417. Procedure for carrying out economic activity under martial

1. In the period of martial law imposed in the territory of Ukraine or in separate regions, legal regime of economic activity shall be defined on the basis of the law on defense of Ukraine ( 1932-12 ), other legal acts on securing defensive capacity of the state, and the law on martial law ( 1647-
14 ).

Article 418. Guarantees for the participants of economic relations under special economic regime

1. Introduction of special economic regimes not provisioned by this Code setting forth restrictions of the rights of economic entities shall be prohibited.
2. The state shall guarantee economic entities and other participants of economic relations the right to apply to the court for protection of their property and other rights from illegal restriction under any special economic regime provisioned by this Code.

Section IX

FINAL PROVISIONS

1. This Code shall enter into force on January 1, 2004.
2. The following laws shall expire on January 1, 2004 :
The Law of Ukraine “On Entrepreneurship” ( 698-12 ) (Ukrainian SSR Verkhovna Rada Herald, 1991, N 14, p. 168) with amendments except for Article
4;
Law of Ukraine “On Enterprises in Ukraine” ( 887-12 ) (Ukrainian SSR Verkhovna Rada Herald, 1991, N 24, p. 272) with amendments.
3. The Cabinet of Ministers of Ukraine shall:
1) within three months from the day of publication of Economic Code of
Ukraine, present to Verkhovna Rada of Ukraine:
list of legal acts (their provisions) to be declared expired and the list of legal acts to be amended in connection with enforcing this Code;
if necessary, proposals for clarification of the procedure of enforcing some provisions of this Code;
2) approve regulations provisioned by this Code;
3) ensure revision and harmonization with this Code or declare expiration of regulations of the Cabinet of Ministers of Ukraine and regulations of ministries and other central executive bodies;
4) pursuant to this Code, define economic entities belonging to the state sector;
5) present to Verkhovna Rada draft law for creating a list of activities where entrepreneurship shall be prohibited and economic activities to be carried out solely by the state enterprises, institutions and organizations;
6) ensure creation and maintenance of the State Corporate Rights
Register pursuant to this Code.
4. Establish that Economic Code of Ukraine shall apply to economic relations that have arisen after enforcement of its provisions pursuant to this Section.
As for economic relations that have arisen prior to enforcement of the respective provisions of Economic of Ukraine, the above provisions shall
apply to those rights and obligations that continue to exist or have appeared after enforcement of these provisions.
5. Provisions of the Economic Code of Ukraine as for liability for breach of the good business practices and for the breach of economic obligations shall apply only if these offices have been committed after enforcement of the above provisions, save for the cases when other liability is provisioned for the breach of economic obligations, by the agreement made before the term specified in Part 1 of this Section.
Provisions of the Economic code of Ukraine as for liability for the offences specified in paragraph 1 of this Part committed prior to enforcement of the respective provisions of this Code on liability of the participants of economic relations shall apply should they mitigate liability for the above offences.
6. Establish that limitation periods provisioned by the Economic Code of Ukraine shall apply to economic relations specified in paragraph 2 of Part 4 of this Section in the following order:
special limitation periods set forth by the law applicable prior to enforcement of this Code, should the above periods exceed those set forth by this Code;
extended special limitation periods as consistent with the periods set forth by this Code, should limitation periods that were applicable before be shorter in comparison with those set forth by this Code.
President of Ukraine L. KUCHMA Kyiv, January 16, 2003
N 436-IV